Visits: 109

МОЖЛИВОСТІ НООСФЕРНОЇ ОСВІТИ ВЖЕ СЬОГОДНІ

П. М. Таланчук, Л. І. Ліщитович
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (Університет «Україна», Київ)

Сьогодні ми все більше переконуємося в тому, що глобальний неоліберальний капіталізм, який останні 30 років після розвалу СРСР і закінчення «холодної війни» домінував на планеті, вичерпав свої ненажерні тваринні можливості через фактичне закінчення легкодоступних природних ресурсів. Людство підійшло до жахливої еволюційної біфуркації своєї долі — або знайти принципово новий шлях свого розвитку, або увійти у фінальну стадію свого самознищення. Вже маємо повсюдні значні соціально-політичні потрясіння навіть у до того багатих спокійних країнах, ерозію і розпад старих міжнародних інституцій. Сьогодні в епіцентрі таких потрясінь опинилися саме головні провідники неолібералізму: США, Євросоюз та їх військова інституція — НАТО. Проти їх світової фінансової імперії активно почали виступати Росія, Китай, Бразилія, Іран, Венесуела і багато інших, що прагнуть змінити світовий порядок та запровадити багатополярність з власними зонами впливу. Відповідно, маємо певні політичні зрушення серед раніше всім задоволеного європейського та американського середнього класу, який втратив найбільше за останні десятиліття у своїх реальних доходах та рівні життя у порівнянні зі стрімким зростанням у ряді країн Азії. Стало всім очевидно, що влада та економічна верхівка неоліберальних космополітизованих країн у своїй гонці за надприбутками та швидкому персональному збагаченню значно відірвалися від своїх народів, втратили своє національне коріння, моральні орієнтири та навіть відчуття реальності.

Відповідно почалася відчутна ерозія демократичних принципів — політичні еліти розвинених країн постали перед наявністю втомленого і «злого» виборця, який втратив довіру до своїх еліт, бачить їх корупцію, зраду і піклування лише про власні егоїстичні інтереси. Такі виборці вже стали більш чутливі до альтернативних ідей та пропозицій — почалося повернення до національного протекціонізму та економічного націоналізму. В таких умовах дуже важливо не втратити того цінного, що має людство через процеси глобалізації, коли кращі досягнення в локальних точках швидко стають надбанням всього людства через розумне духовно-інтелектуальне навчання та виховання. Лише потрібно надати цьому природному процесу саме ноосферного змісту і форми, виключивши назавжди хижі тваринні прояви світових транснаціональних корпорацій (ТНК) та хитрі механізми пограбування слабкіших країн і народів ненажерними олігархами.

Дуже важливою у розбудові Ноосфери планети Земля є питання наукового врегулювання та збереження культурного і генетичного різноманіття людства як головного населення планети, так і всієї Біосфери в цілому.

Зрозуміло, що глобалізація засобами ТНК почала швидко нищити окремих людей і, навіть, цілі народи з недосконалими, з позицій олігархів, якостями, причому це виконується «цілком законними ринковими» засобами.

Проте ці засоби не мають наукового обґрунтування і часто мають дуже жорсткі форми. Тому створення ноосферного суспільства вимагає ретельного наукового аналізу цивілізаційного, культурного, ментального та релігійного різноманіття населення планети, використовуючи для цього фундаментальний принцип науки Геобіономіки про оптимальну гетерогенність. Саме у ноосферному суспільстві має бути подолана тисячолітня ворожість різних релігій та ментальностей різних народів, що штучно виховувалася і провокувалася як місцевими владами, так і міжнародними поневолювачами за принципом: «розділяй та володарюй». Тому задача ноосферної освіти досить складна і відповідальна, бо супротив влади та їх посіпак буде шалений. Далі розглянемо більш детально саме явище культурного різноманіття та можливості оптимізації його гетерогенності.

Людина з дитинства вчиться жити у різноманітті свого довкілля шляхом узагальнення та систематизації калейдоскопу явищ та подій. При цьому важливе значення мають вік людини, стать, соціально-економічний статус, етнокультурний стан і ще багато інших факторів. Щоденно наше громадянство проявляється вже на локальному рівні, коли особа виказує свою відданість місцевому, національному або транснаціональному соціуму. Також сьогодні легко бачити зупинку зростання інтересу і прихильності людей до чужої для них культури. Причина цього та сама, що і в економіці — імперіалістична глобалізація почала лякати людей, так само, як і діяльність ТНК. Для побудови Ноосфери це є проблема. Потрібен глибокий науковий аналіз впливу зростання культурного різноманіття на загальні глобалізаційні процеси через масову міграцію останніх років.

Кількість людей, що стали жити поза межами своєї Батьківщини, почала стрімко зростати: біля 33 мільйонів у 1910, вже 175 мільйонів у 2000 році, а у 2015 році більше 280 мільйонів, а сьогодні майже півмільярда.

В школах Лондона учні розмовляють вже на 300 мовах, дивляться різні фільми, слухають різну музику тощо.

В центрах західних міст вже не тільки християнські церкви — виникли синагоги, мечеті, буддійські та саєнтологічні храми тощо. Масовій міграції багато причин, але основні поділяються на тягу до нового рівня життя та соціальний тиск на старому місці проживання (pull and push factors). Pull (потяг, блат) фактор викликає міграцію через перспективи кращого працевлаштування, покращення життєвих стандартів, родинних зв’язків, кращу освіту та медицину. Push (витіснення) фактор впливає на міграцію через низькі стандарти життя на старому місці, політичні та/або релігійні переслідування, природні катастрофи та громадянські війни. Свобода пересування як всередині країни, так і по всьому світу була задекларована ООН у Декларації прав людини (1948 рік) та потім підтверджена у багатьох міжнародних документах (див. International Organization for Migration, 2014, www.iom.int). Головним виходом з даної ситуації фахівці з ноосферного будівництва вбачають масову освіту, завдяки чому всі корінні і нові мешканці отримають спільне розуміння ситуації, ґрунтовні знання щодо оптимального співіснування, усвідомлення неминучості явищ глобалізації, в тому числі однакове тлумачення потрібних термінів і понять. Соціальне розуміння шукачів притулку, біженців та легальних емігрантів має суттєві відмінності, які потрібно роз’яснювати та розуміти [2, стр. 195]. У 90-і роки в багатьох країнах значно посилилася боротьба з проявами расизму, порушеннями прав людини, знущаннями над біженцями тощо. Проте останні роки на планеті явно почався зворотній процес, що вимагає оперативної розробки нових, ноосферних принципів спільного існування людей на основі інтегрального світогляду та планетарної свідомості [3].

Важливо розуміти процеси і явища мультикультуралізму, інтеркультуралізму та космополітанізму, що виникають через різноманіття світу на різних рівнях його ієрархії. Хоча вони дуже взаємопов’язані, розглянемо кожне окремо. Почнемо з явища мультикультуралізму, яке, в принципі, є позитивним явищем, що збагачує будь-який народ, але потрібно вміти мирно поєднувати мовні особливості, специфіку рухів, національні традиції, особливості церемоній та ритуалів, що ідентифікують кожну національність. Мультикультурний громадянин, якщо так можливо говорити про окрему особу, вимагає певної державної збалансованості культур у суспільстві. Сьогодні цю роботу проводити важко через низький рівень наукового обґрунтування даного явища та критичні настрої представників окремих культур. В більшості випадків краще використовувати навіть різні моделі мультикультуралізму, які більше відповідають даній конкретній ситуації. Американський фахівець з освіти Джеймс Банкс визначає 5 напрямків мультикультурної освіти [4, 5]:

  • інтеграція за змістом, коли викладач на конкретних прикладах, подіях та особах показує схожість поведінки груп людей різних культур;
  • процес формування знань, коли йде передача знань між викладачем та учнем, включає ретельний вибір шляхів, за допомогою яких основні тексти та припущення стають домінуючими, цікавими і перспективними формами знань;
  • зменшення упередженості, як метод викладання основ і підтримки демократичного розвитку слухачів у напрямку дій з розпізнавання, зменшення та боротьби з упередженостями;
  • неупереджена педагогіка, коли явний і прихований процеси навчання у навчальному плані, у педагогічних тонкостях і реальному викладанні поєднуються разом для обґрунтування потреби у культурному різноманітті з прикладами у реальному житті слухачів;
  • надання прав різним культурам в школах та інших соціальних структурах, коли штатний розклад школи та інші події і процеси, включаючи благодійні місії з підняття морального духу, засновані на рівності всіх слухачів, демократії та ввічливих взаємовідносинах.

Ці напрямки є необхідними але недостатніми, щоб освіта стала дійсно мультикультурною. Потрібно додати ще офіційні урядові заходи, спеціальні програми та додаткові ініціативи суспільства. Досить корисним може бути позитивний досвід та криваві помилки таких метрополій як Англія, Росія та США, де в явному вигляді співіснують сотні народів з їх культурою та різницями менталітетів. Тут існує також значна критика проявів мультикультуралізму, зокрема і на рівні публічної політики та громадських дискусій щодо причин соціальної нерівності та моральних утисків корінних націй. Особливою небезпекою сьогодні реально став ісламський екстремізм, жертвами якого вже стали мільйони людей. Якщо в США, Канаді та Австралії мультикультуралізм вже отримав певну юрисдикцію, то у більшості країн, навіть у країнах ЄС, ця проблема ще вимагає суттєвих доопрацювань.

В свою чергу інтеркультуралізм розглядають як певну альтернативу мультикультуралізму. Багато фахівців вважають, що міжкультурний діалог, як головна складова інтеркультуралізму, є найкращою гарантією міцного миру. Якщо мультикультуралізм вимагає спільного проживання груп з різною культурою на основі лише їх ввічливої поведінки, то інтрекультуралізм вважає потрібним вести постійно діалоги та інші взаємодії між такими групами, створюючи певному сенсі синтез культур на основі фундаментальних громадянських принципів. Дійсно, на основі теорії співвідносності науки Геобіономіки реальні, науково обґрунтовані і контрольовані взаємодії значно краще загальних гуманітарних закликів до ввічливості. Саме тому, Комісія Білої книги ЄС (2008) встановлює для міжкультурного діалогу умову рівної гідності для спільного проживання (Living Together as Equals in Dignity), вимагає відкритого і шанобливого поєднання поглядів окремих осіб та груп з різними етнічним, культурним, релігійним та лінгвістичним минулим та традиціями на основі взаєморозуміння та поваги. При цьому потрібно забезпечувати свободу та можливість самовираження кожного за умови готовності і здатності почути один одного. Міжкультурні діалоги мають сприяти політичному, соціальному, культурному та економічному зростанню рівня життя, інтеграції і створенню суспільства культурного різноманіття, сприяти рівності та людській гідності в сенсі рівних можливостей. Також потрібно розвивати глибоке розуміння різноманіття поглядів, бажань і дій глобалізованого людства з метою кооперації та співучасті за умови свободи вибору. Все це забезпечує персональне культурне зростання та соціальний розвиток, а разом з тим сприяє толерантності та терпимості до інших. В ЄС навіть 2008 рік був об’явлений як Рік міжкультурного діалогу з метою:

  • підвищення суспільної свідомості в Європі та її оточенні для кращої адаптації до різноманітного і складного світу;
  • включення більшості людей у дослідження того, як міжкультурний діалог впливає на їх щоденне життя;
  • сприяння ролі міжкультурного діалогу у збільшенні взаєморозуміння, визначенні користі культурної різноманітності, у вихованні активного громадянина Європи та покращенні Європейської спільноти.

Таким чином, або слід визнати значну різницю між мультикультуралізмом та інтеркультуралізмом, або вважати останній важливою частиною першого, проте все залежить від розуміння природи громадянства [3].

Сьогодні ідентичність і спільність у національних державах є результатом зростання рівня глобалізації людства та збільшення ролі прав і культур природних корінних популяцій. Часто у таких дискусіях заплутує ситуацію ще один концептуальний підхід — космополітизм, який також характеризує взаємовідносини між членами і спільнотою у національних державах, їх приєднання та зв’язок з глобалізованим людством.

Центральним принципом космополітизму, що знаходить своє вираження у різноманітних політичних, економічних, культурних та моральних формах, є те, що глобалізація означає поступову фокусацію цивільної ідентифікації у національних державах як результат посилення руху (перш за все фізичного, технологічного і ментального) через кордони. Тут головною особою є громадянин світу, для якого, на відміну від демократа або націоналіста, ґрунтовне цивільне навчання є дуже важливим, особливо щодо двох моментів космополітичного підходу:

1) навчання вибору шляху і дій задля досягнення миру, прав людини та демократії в локальному та глобальному вимірі на основі персональної відповідальності;

2) усвідомлення важливості громадянських обов’язків.

При цьому дуже важливо розуміти взаємозв’язок між локальним і глобальним рівнями, що вимагає від нас уявляти народ як космополіт та бачити локальні громади і національні громади як космополітичні об’єднання. Це також вимагає солідарності з незнайомцями з далеких країн як частини людства і діалог з якими щодо майбутнього і в локальній, і в національній спільноті може дуже відрізнятися від вашого власного бачення.

Ще у 2006 році відома неурядова організація Oxfam визначила глобальне суспільство як світ, де кожен зможе максимально розкрити свій потенціал. Для цього потрібно виконати три ключові задачі [8]:

1) забезпечити знання та розуміння, а саме:

  • соціальні права та справедливість;
  • різноманітність;
  • глобалізацію та взаємозалежність;
  • обґрунтований розвиток;
  • збереження миру і викорінення причин конфліктів;

2) розвинути здібності і дати кваліфікацію, а саме:

  • критичне мислення;
  • здатність до ефективного доказу;
  • здатність до недопущення безправ’я та нерівності людей;
  • повага до людей та їх думок;
  • здатність до співпраці та вирішення конфліктів;

3) визначити суспільні цінності та їх значення, а саме:

  • самоусвідомлення та самоповага;
  • співчуття;
  • відданість соціальним правам та справедливості;
  • важливість та повагу до різноманіття;
  • турботу про довкілля та відданість дотриманню обґрунтованого розвитку;
  • розуміння того, що люди можуть бути різними.

(Див. детально www.oxfam.org.uk/education/global-citizenship).

Можемо стверджувати, що вже сьогодні ці елементи ноосферної освіти слід закладати як у початкові шкільні так і 16+ навчальні програми по всьому світу. Вони мають складатися з теоретичних обґрунтувань та практичних занять. Важливо також постійно підтримувати при роботі зі слухачами критичні, творчі (креативні) та колективні (колаборативні) аспекти навчання, виховувати вміння та здатність опановувати і використовувати ноосферні бази даних та знань, а також бути готовим все життя до активної і корисної всім людям праці. Навіть люди дуже похилого віку, якщо вони були більш інтелектуально розвинуті, здатні, наприклад, до навчання дітей та молоді, в тому числі за допомогою засобів дистанційного навчання, замість очікування від держави мізерної пенсії. Люди похилого віку, що менше оволоділи базами знань, також можуть і мають посильно працювати, скажімо, у догляді за інвалідами, у агровиробництві, напівавтоматизованій охороні тощо.

При цьому вміння критично мислити є фундаментальною і необхідною якістю кожної людини під час великого ноосферного перезавантаження свідомості людства. Навчання цій здатності викладачі мають проводити дуже кваліфіковано, навчаючи бачити грані протиріч, іноді дуже конфліктних при розгляді глобальних проблем та заохочувати до рефлексивності при підтримці викладача, коли він буде займати певну сторону при критичній дискусії з певної проблеми. Таку схильність до розмірковувань та допитливість при навчанні слід підтримувати навіть для складного і нерівнозначного контексту навчального матеріалу, що буде розвивати дослідницькі здатності і формувати активних громадян 21-го століття.

Творчий елемент є головним у процесі ноосферної освіті, що дозволить підготувати людей до розуміння принципово нового ставлення до свого життя і довкілля на основі не «божого страху», а чіткої системи знань про обґрунтований розвиток їх будинку, міста, країни та всієї планети. На прикладі України, де олігархи опустили у релігійному тумані свідомість людей на декілька століть назад, легко бачити, що позбавлення населення необхідної системи сучасних знань і можливості творчо вирішувати свої проблеми, призвела до швидкого занепаду всієї економіки, зубожіння людей та їх масову втечу за кордон. Невизначеність та складність глобальних проблем планети сьогодні вимагає підготовки таких громадян світу, які готові творчо і еластично адаптуватися до викликів довкілля і бути здатними підтримати оригінальні ідеї та внести свій персональний внесок у спільний ноосферний рух.

Елемент навчання колективізму або, як кажуть на Заході, колобораціоналізму також важливий для ноосферної освіти, бо дозволяє свідомо відчути взаємозалежність людей і поступово позбавлятися тваринного страху і хижих якостей, що активно сповідувалися при капіталізмі для успіху у боротьбі за виживання. Ноосферна освіта має навчати людей принципам солідарності та колективних підходів при вирішенні будь-яких задач, особливо глобальних, де без цього успіх неможливий. При цьому також стає важливим вміння креативно мислити на основі народних звичаїв, ментальності або критичних (протестних) настроїв, залучати всіх учасників певного процесу або явища для спільного рішення проблеми в конкретних умовах, що склалися в даний момент. Навчання користуванню ноосферними базами даних та знань має проводитися у системі безперервної освіти для всього народу кожної країни, що вже почали впроваджувати у ряді передових країн [1].

Наприклад, в такій гігантській країні, як Китай, де сьогодні відсутнє пенсійне забезпечення (крім держслужбовців), що явно вимагає безперервної освіти для підтримки працездатності.

Далі розглянемо ряд небхідних педагогічних методів та шляхи впровадження ноосферної освіти, починаючи з 4+ до літніх людей, для яких буде найважче пройти перезавантаження на ноосферну свідомість, але для яких цей суспільний лад надасть можливість пережити другу молодість. В першу чергу буде потрібно відібрати генетично схильних та оперативно підготувати викладачів, які вже мають певні риси громадян світу.

Саме з їх допомогою можлива масова підготовка педагогів для ноосферної освіти всього населення у кожній країні. При цьому, багато уваги слід приділити саме проблемно орієнтованому навчанню, особливо щодо відомих глобальних проблем планети, які важливі та цікавлять по всьому їх спектру: соціальному, економічному, політичному, екологічному тощо.

Ядром освітнього процесу у ефективній педагогіці, що постійно розвивається, для громад, шкіл та окремих класів є концепція пізнання та усвідомлення. При цьому повинні розкриватися такі аспекти педагогіки, як розвиток співчуття, формування спільних інтересів, реальна толерантність за умови зрозумілого змісту.

Особистість викладача також частково формує свідоме навчання або навпаки, тому в групі слухачів можуть виникнути, часто під впливом ще інших людей, руйнівні явища, якщо до цього ще додається викривлене уявлення про самих себе. Без усвідомлення та взаємного порозуміння можливо завдати шкоди у формі утиску, підозрі у нещирості, викривленні та навмисному зменшенні можливих наслідків. Ретерсон К. [9] виділяє шість здатностей, які потрібні для ведення ефективного і плідного діалогу в процесі духовно-інтелектуального навчання та виховання:

  • громадянська зацікавленість, щоб слухач бажав приймати участь без примусу у відкритому та неформальному діалозі;
  • громадянська обізнаність, бо слухач повинен не тільки знати і розуміти певні факти, але й вміти використовувати ці знання у своїй діяльності та дискусіях. Люди повинні не тільки знати про демократію та правила ведення дискусій — вони мають бути інтелектуально здатними застосовувати свої знання у реальних взаємовідносинах та суперечках;
  • громадське ораторство як умова використання основ риторики і засобів комунікацій для взаємодії з громадою, як здатність розбуджувати почуття інших, робити чітко зрозумілою свою ціль і позицію для оточуючих, але так, щоб це відповідало спільному настрою. Потрібні для цього відповідний талант, самовпевненість та самоповага далеко не у всіх є вродженими — потрібен час для їх культивації;
  • почути громаду, бо ви і вона маєте не лише голос, але й очі, тому для ефективної комунікації важливо не тільки ясність висловлювань, але й точність сприйняття, здатність почути, а не лише говорити, швидко зрозуміти фальшивість певних голосів тощо;
  • громадське співчуття як умова більш швидкого порозуміння зі слухачами, як перспектива зростання взаємного інтересу, особливо у випадках зустрічей конфліктуючих груп. Громадяни повинні розуміти, як їх інтереси та дії впливають на інших громадян та як на них усіх впливають дії держави. При цьому співчуття не повинно деградувати у жалість;
  • внутрішня рефлексія, яка включає всі п’ять попередніх здатностей, бо має ціль максимально спростити розуміння, що треба робити, а що ні. Ця здатність до активного, наполегливого і ретельного розгляду будь-який думок або підтримки форм знань, які підтримують ці думки, та подальших висновків щодо їх підтримки.

Коли люди займаються діалогом між собою (зважено розмовляють), вони виражають та змінюють (корегують) свої погляди, в залежності (базуючись) від інтересів та доказів, які вони мають. При цьому неминуче доводиться проходити складні, часто не зовсім приємні стадії, що можуть включати певну упередженість і необ’єктивність, та суттєво змінювати точку зору в результаті нових ідей та інформації. Такі процеси вимагають напруження від слухачів та можуть потужно включати як пізнавальні, так і емоційні їх сутності, які важко контролювати. Легше вивчати щось, що відповідає вашим переконанням, але засвоєння того, що ламає систему ваших поглядів, відбувається досить важко і вимагає досконалих викладачів. Тут потрібно знайти такі ефективні каталізатори і засоби підтримки один одного, щоб подолати можливість виникнення спалаху недовіри до себе і оточуючих. Іноді тут можлива спочатку лише дорадча та консультативна педагогіка.

Особливо важко працювати у випадку великого культурного різноманіття з людьми з різною вірою, або з людьми без віри. Різноманітність релігійних вірувань на планеті вражає своєю безглуздістю з логічної точки зору, але вимагає досить скоординованих дій при організації ноосферної освіти, бо це торкається також публічної політики і публічного життя багатьох. При цьому виникають багато особливостей для кожної країни через місцеву релігійну політику та рівня втручання церков у приватне життя. Посилення міграційних процесів та змішування релігійних структур стало поширеним явищем, що вимагає спеціальних наукових досліджень, а часто і оперативних адміністративних рішень. У світі маємо дві нових тенденції:

1) зростання секуляризації (відділення церкви від держави та школи), особливо в Західній Європі, Канаді та Австралії;

2) підтримка та зростання кількості віруючих у релігійних околицях.

З метою зменшення релігійного антагонізму почали часто відбуватися великі поїздки світом Папи Римського, з 1999 року в Австралії та ряді Західних країн 21 березня щорічно почали святкувати День гармонії (www.harmony.gov.au), День конгрегації в Україні тощо. Проте, якщо школи світу просто займуть деполітизовану, антирелігійну та мультикультурну позицію, то спочатку це може викликати для них небажані наслідки.

Таким чином, культурне різноманіття світу сьогодні є не тільки певним досягненням людства, але й великою проблемою на шляху до Ноосферного суспільства. Розумна освіта має стати головним чинником у вирішенні даної проблеми для посилення соціальної злагоди у етнічних, гендерних, вікових та інших групах населення з метою подолання нерівності у родинах, у отриманні освіти, у економічному, медичному та політичному благополуччі. Саме стан освіти у цій проблемі відображає прогноз розвитку глобалізаційних процесів на планеті.

[6, 7, с. 245–257.]. Ще у 2007 році Девід Камерон, екс-Прем’єр Міністр Великобританії, писав: «без гарної освіти не може бути соціальної справедливості». Головними елементами ноосферної соціальної справедливості є розумні права і обов’язки людини та її обґрунтований розвиток, які всебічно пов’язані з безперервною і масовою освітою населення планети. Це магістральний шлях створення ноосферного суспільства.

І першим кроком у вирішенні цієї духовно-інтелектуальної проблеми без сумніву є створення ноосферного світогляду, який стане основою подальшого розвитку постіндустріальної цивілізації. Наразі вважаємо за потрібне звернути Вашу увагу на те, що рух світової спільноти у цьому напрямі набирає обертів. Більше того, нас не може не радувати, що зусилля громадян зі статусом «людина світу» проникають всі глибше у свідомість світової спільноти і на їх підтримку виступають уже державні діячі.

Знаковим у цьому плані є програмна промова на церемонії відкриття Боаоського азійського форуму — 2018 (БАФ) 10 квітня 2018 року голови КНР Сі Цзіньпіня, в який він зокрема заявив: «Враховуючи історичне віяння та з метою підвищення світового добробуту, я висунув ініціативу створення людського співтовариства єдиної долі, багаторазово обмінюючись із відповідними сторонами думками з цього приводу. Я дуже радий, що дана ініціатива набуває дедалі більшої підтримки в інших країнах і була внесена до важливих документів ООН. Я закликаю країни світу докладати зусиль до формування глобального співтовариства єдиної долі, спільно створюючи мирну, спокійну, процвітаючу, відкриту й прекрасну Азію та весь світ».

Дуже не хотілося, щоб Україна, із землі якої пішло у великий світ декілька цивілізацій, залишилася на узбіччі нового світового процесу. І якщо говорити про можливості України у цих процесах, то слід пам’ятати, що саме наш земляк, українець Володимир Іванович Вернадський, є визнаний основоположник вчення про біосферу та ноосферу. Саме його перу належать фундаментальні монографії «Біосфера» та «Декілька слів про ноосферу». Тому нам, українцям, аж ніяк не гоже пасти задніх у процесах побудови Ноосферного суспільства.

Література

  1. Какічев С. В., Ліщитович Л. І. Новий світовий лад — електронна цивілізація. Київ : КВІЦ, 2017. 200 с.
  2. Ліщитович Л. І. Ноосфера : наукове видання. Київ : Видавництво Ліра-К, 2019. 308 с.
  3. Таланчук П. М. Гомін. К. : Вид. університету «Україна», 2019. 72 с.
  4. Banks, J. Diversity, group identity, and citizenship education in a global age // Educational Researcher. 2008. № 37 (3), Р. 129–139.
  5. Banks, J. An Introduction to Multicultural Education. Boston, MA: Pearson. 2008. 234 р.
  6. Bourn, D. (ed.) Development Education: Debates and Dialogues. London: Bedford Way Papers. Gapminder (2008). URL: www.gapminder.org.
  7. Coulby, D. Intercultural education: theory and practice // Intercultural Education. 2006. № 17 (3). Р. 245–257.
  8. Getting Started with Global Citizenship: a Guide for New Teachers. Oxford : Oxfam, 2006.
  9. Robinson, K. Out of Our Minds: Learning to be Creative. Chichester : Capstone, 2011, 234 p.