ДУХОВНО-ЛЮДИНОМІРНА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЯК ПІДСТАВА ОСМИСЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПЕРАТИВУ ВИЖИВАННЯ ЛЮДСТВА В УМОВАХ НАСАЖДЕНИЯ СЬОМОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УКЛАДУ

Г. В. Задорожний
д. е. н., професор, академік Академії економічних наук України, академік Академії філософії господарства, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Науковий світогляд і якісно і кількісно втратив той основний масштаб,
яким визначаються всі інші наші масштаби: саму людину.
П. Флоренський

Оновлення економічної науки і університетської освіти для реалізації імперативу виживання людини/людства вимагає нового методологічного осмислення, принаймні, 5 фундаментальних теоретичних тез.

Розкриємо їх.

  1. Глобальний тренд нерозуміння як наслідок панування однобокої «секулярної освіти». Тренд нерозуміння, що зараз надзвичайно поглиблюється, є рівнозначним прискоренню загальнопланетарної гуманітарної катастрофи, яка сприяє закриттю можливості виживання особливого живого природного виду — людини або homo sapiens. Сучасній все-ще-людині стає непідвладним розуміння того, що в людській культурі закладені два начала: інтелект і духовність, яка визначає саме людяність як сакральний код нашого людського роду. Проте нинішня людина, яка майже цілком занурена у всевиснажуючу боротьбу-гонку за миттєвим успіхом, не розуміє свого справжнього призначення, своєї місії і своєї гідності в цілісному Універсумі. Неминучим результатом нерозуміння стає не просто одновимірна людина, а агресивна одновимірна людина, бо «нерозуміння завжди викликає агресію. Ступінь агресії, напевно, може бути мірою розуміння» [1, с. 174].

Секулярна освіта спочатку вимила уявлення про внутрішній світ людини як такий, тобто внутрішній світ як принцип організації людського єства [2, с. 60]. Вона зовсім не заснована на тому, що «духовність є найважливішим виміром світобудови» [3, с. 310].

Секулярно орієнтована освіта має багато в чому протилюдські результати. Так, американські дослідники Е. і Х. Тоффлери показали, що сучасна американська система освіта «зводить процес навчання до механічного інструктування за підручником та стандартизованого тестування», а в цілому вона є «крадіжкою майбутнього» [див.: 4, с. 285, 307, 333, 447-448, 512, 515] у дітей та молоді. Вельми показові й негативні наслідки «болонізації»: зниження рівня масової освіти, фрагментація знань (в силу орієнтації на вузьких фахівців), що робить неможливим формування критичного і аналітичного мислення, своєрідне заохочення пасивності студентів (через відсутність широкої інформації про сам процес та із-за того що всі рішення вже прийняті нагорі, а участь студентів не тільки не заохочується, але грубо придушується); зростаюча загальна плутанина і зниження якості освіти [5].

Секулярна освіта не просто наслідує положення односторонньо-матеріалістичної науки, а й через постійне насадження відтворює урізаний, однобокий, спотворений світогляд, в якому духовно-моральні цінності та мотиви «викидаються за борт» за непотрібністю. Тут важливо зрозуміти, що, з одного боку, «вузьколобість сцієнтизму нітрохи не краща вузьколобості войовничої релігії» [6, с. 84], а «саєнтифікація» науки щосили служить ідеологізації секулярної освіти. Великий фізик Джеймс Клерк Максвелл не дарма стверджував, що «така велика повага, яку вселяє наука, приводить до того, що сама абсурдна думка може бути прийнята, якщо вона викладена такою мовою, яка нагадує нам якусь відому наукову фразу» [7, с. 10] . З іншого боку, необхідно керуватися, тим, що «правильна освіта… має допомогти людині усвідомити цілісність і повноту життєвого процесу» [8, с. 25] (виділено мною — Г. З.).

Сліпість традиційної науки і сутнісне спотворення глибинної суті освіти народжують і поглиблюють нерозуміння тому, що в сучасній науці немає загальновизнаної наукової моделі людини. «Залишається незрозумілим, як може розвиватися сучасна, науково орієнтована культура, якщо сама наука не має наукової теорії особи, яка користується хоч якимось визнанням. Незнання людини — це, може бути, найбільш сильне незнання в сучасній науці» [1, с. 220]. Головна проблема криється в тому, що, з одного боку, наука та освіта поки не усвідомили того, що свідомість є настільки ж фундаментальним аспектом реальності, як простір, час і матерія, а може — ще більш фундаментальнішим. В цьому плані кардинально змінюється формат світоосягнення: новим головним предметом праці виступає свідомість, але секулярно орієнтовані наука і освіта не визнають цієї зміни. І виходить, що наука без метафізики початково є безплідною щодо розуміння глибинної природи людини, бо «розум все спустошив» (Ф. І Тютчев). Наука, відірвавшись від осягнення свідомості та духовності, відкинула цілісну реальність, а тим самим і людину як духовну істоту. Наука з порогу свого розуміння проігнорувала людину як «садівника Бога».

Аналіз історичного шляху розвитку освіти, покликаної формувати цілісну людину-особистість, свідчить про низхідний глобальний тренд нерозуміння, який сьогодні визначається вектором: від розуму до інтелекту, потім — до інвалідного інтелекту (В. П. Зінченко), а сьогодні — до суїцидного інтелекту (Ю. М. Осіпов). Штучний інтелект й НБІК-конвергенція прискорено створюють реальні умови для заміни людини штучним кіборгом.

Сьогоднішня університетська напівосвіта, як вираз верхнього навчання, не сприяє розумінню, що головною причиною сучасної глобальної кризи-лабіринту є аморальне, ціннісно-нейтральне цілепокладання життєдіяльності людини і суспільства. Беззастережна спрямованість у формат логічного раціонально-кількісного мислення обернулася всілякими небезпеками, ризикаими, загрозами і катастрофами, крайнім напруженням і загостренням різноманітних проблем життєзабезпечення практично у всіх сферах суспільного облаштування.

  1. Про глобальну освіту і цифровізацію людини. Власне таємний сенс проекту глобального освіти полягає в тому, щоб молоду людину перетворити на такий собі нерозуміючий сенсу життя об’єкт, яким просто управляти. За допомогою тестування і насадження симулякрів-компетенцій знищується знання, перш за все живе, і розуміння, без яких людина може тільки деградувати. Відбувається розширення ерозії власне людського, смислового, ціннісного творчого мислення.

Впроваджуваний проект «Глобальна освіта майбутнього» покликаний провести тотальну перебудову людини, освячену сучасною трансгуманістичною теорією, яка є не якимось маргінальним рухом, а є новітнім стратегічним глобальним напрямком обезлюднення все-ще-людини. «Мета — перебудова самої людини, тобто, простіше кажучи, це позбавлення особистості людини, духовної сутності. Людину можна тотально поставити під контроль, коли підпорядковується не тільки її свідомість, а й її воля. Потрібно підпорядкувати людину на цьому рівні — на рівні волі, перетворити її в пост-людину, істоту, набиту різними чіпами, людину-кіборга, свідомість якої вбудовується в єдину інформаційну мережу, приєднується до цієї мережі, через неї управляється.

Але для того, щоб це відбулося, необхідно різко знизити рівень духовного розвитку людини, перетворити її в найпримітивнішого споживача, у якого є простий набір вимог — все »[9] (виділено мною — Г. З.).

Проект глобальної освіти готує плацдарм для цифровізації людини, коли під звичними закликами «бачити особистість» криється спрямованість практичного знеособлення людини, стирання її людяних якостей, перетворення її в механічного робота-виконавця заданих ззовні команд і розпоряджень. Благо (чи?), що технічні можливості в цьому плані вже майже безмежні. «Система освіти майже захоплена техноїдами. Нею (і не тільки) керують мутанти. Знищи(а)ть людський характер освіти, її як таку — ось їх страшна і в своїй тупій необхідності трагічна роль. Коли ця принципова і брудна робота в перетворенні освіти в програмування буде виконана, вона повністю автоматизується» [10, с. 184].

Нині новий вельми модний, зі схваленням сприймається нерозуміючою людиною, нав’язуваний концепт цифровізації, оцифровки всього і вся — це сценарій не просто використання окремих маніпулятивних форм розлюднення людини, а цілковите залучення-гонки все-ще-людини в цифрову лихоманку. Головна мета — змінити (а вірніше — знищити!) саму людяну природу людини, бо тут уже панує спрямованість не так на природу, не на соціум, не на техніку, не на знання, не на віру, а на … саму людину як людину (Ю. М. Осіпов).

Люди як під-дані штучної цифросфери, що стрімко розширюється, вже поступово стають об’єктами цифро-інтелекту, який зовсім «не збирається перевершувати людський інтелект, він просто його спочатку значимо доповнить, а потім місцями і повністю замінить — як більш точний, правильний, швидкий і … надійний — це по-перше, а по-друге, так перемішається з природним, що цього останнього — як чисто людського — просто і не залишиться» [11, с. 13]. Тим самим цифровізація людини стає «глобальною операцією по вичищенню гуманітарної сфери освіти і думки від всякого закоренілого, замшілого і загниваючого гуманітарства — якраз з активною допомогою обездушевленої рейтингової цифри» [11, с. 15] (виділено мною — Г. З.).

Глобальна криза-лабіринт, яка поглиблюється, свідчить, що традиційна система наукової освіти формує сьогодні сучасну людину зі своїм кліповою свідомістю, SMS-спілкуванням, яка не здатна охопити, осягнути і зрозуміти цілісний світ і себе як цілісність. Необхідно міняти смисловий код нинішньої людської життєдіяльності: переходити з панівної культури егоїзму-економізму, яка поглинає повністю одновимірну людину, робить її засобом нарощування капіталу і прибутку, до особистісної культури рятівної життєдіяльності, що дозволяє увійти в формат мікрокосму/макрокосму, в формат цілісності, де саме дух, духовність забезпечують зв’язність світу, спрямовує діяльність на досягнення гармонії життя.

Сьогодні ті, що розуміють і мудрують про майбутнє людини/людства, почали усвідомлювати, що неоліберальна глобалізація створює більше проблем, ніж вирішує для милостивої життєдіяльності людини. Вона різко скорочує соціогуманітарне, соціокультурне різноманіття на планеті, намагаючись нав’язати однобокий погляд на життя і встановити єдину бездуховну культуру замість функціонування різноманіття цінностей і смислів — істинних джерел господарського розвитку. Панівне сьогодні технократичне, техносне світобачення, не тільки не розуміє серйозної недостатності ньютонівсько-картезіанського світогляду, але явно перешкоджає усвідомленню того, що ми «підійшли до більш широкої альтернативи бачення космосу, що об’єднує сучасну науку з перспективами, подібними з тими, які характерні для містичних традицій, східних духовних філософських вчень і навіть для тубільних культур. Їх новий світогляд передбачає одушевлений всесвіт, пронизаний абсолютною свідомістю і вищим космічним розумом » [12, с. 50-51] (виділено мною — Г. З.). Пануюча в світі система освіти робить все можливе і неможливе для того, щоб вона залишалося предметоцентричною, виключала б людяний вимір дійсності як в науці, так і в освіті.

  1. Істинне розуміння сьомого «технологічного» укладу неможливо поза духовно-моральними координатами сучасного наукового пошуку і людинорятівної освіти. У філософських колах розгорнута наукова дискусія про НБІК-конвергенцію, яка знаменує зміст шостого технологічного укладу, спочатку в рамках технократичного, а останнім часом і соціального підходів. Звісно ж дуже недостатнім виділенням соціогуманітарних технологій, які відносяться до людини. Орієнтування на постулат соцігуманітарності лише явно спотворює цілісність реальності і людської природи.

Шостий технологічний уклад пов’язаний, з одного боку, з певними позитивами для людини, суспільства і для світу; з іншого — несе в собі неймовірну кількість реальних загроз людині і людству: нано- та біоозброєння є генно-орієнтованим, що викривляє справжню природу людини, а інформаційно-когнітивна зброя пов’язана з психікою людини, де психолінгвістичне програмування і маніпуляції свідомістю обертаються явним спрощенням мислення, скасуванням цінностей людяності, повсюдним розлюдненням.

Виникає сутнісне питання: а чи достатні НБІК-технології для порятунку людини з повністю техносного штучного світу, для її виживання в своїй людяній природі? Явно, НЕДОСТАТНЬО!

Сенсом сьомого «технологічного» укладу стає олюднювальна свідомість, тобто заснована на духовно-моральнісних вічних цінностях людяності. Заради виживання роду людського важливо і має відтворюватися дійсність людини як цілісної особистості, свободо-відповідальної за свої діяння, а це значить, що і в використанні НБІКС-конвергенції необхідно виходити з міри духовності людини, людиномірності науки і справжньої університетської освіти.

Слід абсолютно по-новому дивитися на сьомий «технологічний» уклад, суть якого має визначатися духовністю і людяністю. Для розуміння цього необхідно усвідомлювати духовну основу розгортання милостиво-рятівної життєдіяльності особистості. Виходячи з глибинного розуміння необхідних перетворень штучногосвіту на користь людини, в назві конвергенції необхідно зафіксувати визначальний момент духовності і в смисловому полі говорити про ДНБІКС-конвергенцію. І не просто зафіксувати, але змінити сам формат осмислення і дії життєрятівних творчих людяно-господарських перетворень. У цьому бачиться запорука до виживання людяної людини.

  1. Університетська освіта — джерело і фундаментальна підстава розгортання духовної рятівної життєдіяльності сучасної людини. Людина, яка бажає собі щасливого майбутнього, повинна намагатися зрозуміти свою сутнісну єдину триіпостасну духовно-біо-соціальну природу, бо людина — це перш за все дух. Пізнання духовного світу людини стає головним вектором-сферою сучасного світогляду.

Головне завдання зводиться до того, щоб кардинально змінити традиційний формат освіти і в цілому світогляду. «Основне завдання освіти полягає… в тому, щоб удосконалювати здібність, яка дає людині можливість знаходити унікальні смисли» [13, с. 295]. Осягнення Універсуму і людини поза визнанням визначальної ролі-значення свідомості та духовності реальності, не може бути практично плідним для порятунку життя і людини без розгортання сотеріологічної стратегії виживання. Одухотворення, олюднення дійсності сьогодні стає доленосним, рівнозначним виживання і порятунку людства.

Цілком природно, що для бачення світу в антикризовому форматі необхідна, перш за все, принципово нова методологія світорозумінння, яка б дозволила здійснити пошук нових рятівних для людини форм життєдіяльності.

Нарешті треба почати усвідомлювати життєве, доленосне питання Жоржа Бернаноса: «…Чи не є та форма цивілізації, яку ми звемо цивілізацією машин, свого роду нещасним випадком, патологічним феноменом в історії людства і чи не буде правильніше говорити не про цивілізацію машин, але про захоплення цивілізації машинами, найнебезпечніше наслідок якого — докорінна зміна не тільки середовища проживання людини, а й самої людини. Не будемо піддаватися на обман» [14, с. 110-111] (виділено мною — Г. З.)!

У створюваній цивілізації машин в новітній її формі — цифровізації «людина зможе в ній жити, але за умови, що вона буде все менше і менше буде залишатися людиною» [14, с. 229] (виділено мною — Г. З.), бо за допомогою нерозуміючої ідолізації безмежності інвалідно-суїцидного інтелекту людина «насилує свою власну, людську, природу і перетворюється на чудовисько» [16, с. 199]. Лікувати хворе людство треба за допомогою духовності: «Перше і невідкладне завдання — повернути людині духовність… заради цієї мети пора, давно пора у що б то не стало і якомога швидше мобілізувати всі сили Духу» [16, с. 147, 133] (виділено мною — Г. З.).

Цілком природно, що для бачення світу в антикризовому форматі необхідна людиномірність наукового знання і університетської освіти, які б дозволили здійснити творчий пошук нових рятівних для людини форм життєдіяльності. І розробити її повинен класичний університет, на фронтоні якого слово «Університет», бо його девізом і раніше є «universitas litterarym, що не знання, але знання, що не науки, але наука, не частковості, але ціле, все, universum… Університет як ідея, як ідеал цілокупного, загального, єдиного знання виражає невтомну духовну спрагу, могутню потребу будь-якої свідомої людини» [15, с. 273]. І сакральність сенсу фрази-девізу ректора Харківського Каразінського університету академіка НАН України В. С. Бакірова «Класика, яка випереджає час» відображає саме те, чим повинна ставати справжня цілокупна, цілісна університетська освіта, яка покликана служити людині/людству.

Істинна університетська освіта має забезпечувати людиномірність цілісного, універс-розумного знання.

Примітивізм матеріалістичного світобачення і відповідної університетської освіти не може зрозуміти того, що «людина — як саме людина! — абсолютно не фізична, а наскрізь метафізична: духовна, ефірна, ідеальна, потойбічна, іншорідна. Хіба природа могла зробити таку ось істота — в головному змісті своєму і абсолютно неприродну, природі зовсім не адекватну, що їй щосили протистоїть, їй навіть ворожа, а-а? Ні, не змогла, навіть якщо б раптом своїм матеріальним черевом того і захотіла (чи не смішно?)!» [16, с. 14].

Виявлення змісту духовності, безумовно, має місце, але воно, як свідчить аналіз сучасних науково-спрямованих публікацій, задає своєрідний поверхнево-зовнішній «коридор» роздумів і розумінь. Це пояснюється, перш за все, тим, що смислопошук духовності не піддається раціональному, науково-кількісному визначенню-формату. Духовність є сферою трансцендентного, ірраціонального, багато в чому інтуїтивного, збагненного досвідом віри, свідомості. Але віра з точки зору традиційної механіко-матеріалістичної науки кваліфікується як неправдива наукова проблема.

Проте, експериментальні результати новітньої людиномірної науки, в якій проблеми свідомості й духовності висуваються на перший план, відкрили абсолютно нові можливості-горизонти цілісного світосприймання. Образно кажучи, можна цілком погодитися з керівником міжнародного колективу вчених, який розшифрував таємницю генома людини, Френсісом Коллінзом в тому, що найсучасніша наука покликана розшифровувати божественні креслення [17, с. 89-99], а новітні досягнення повинні ставати підставою людиномірної університетської освіти.

Нова духовна картографія психіки, розроблена С. Гроф, відображає нові експериментально доведені факти і змальовує індивідуальну людську психіку співмірною з усім космосом в цілому і тотальністю буття, чого не може зрозуміти і визнати матеріалістично налаштована наука.

Все це дозволяє зробити висновок, що сама людина в новітньому трактуванні є безмежним полем свідомості, але сьогодні вона живе і діє на рівні набагато нижче своїх потенційних можливостей. Це збіднення пояснюється тим, що людина ототожнює себе лише з одним з аспектів своєї істоти, з фізичним тілом і Его.

Таке помилкове ототожнення веде до несправжнього, нездорового і позбавленого звершень способу життя.

В цьому плані необхідно переорієнтувати мислення не на техніку, а на розвиток внутрішнього духовного світу, внутрішніх здібностей людини, потенційно закладених в її єдиній людській триіпостасній духовно-біосоціальній природі. Необхідно визнати, що рятівна роль науки щодо людини/людства полягає в розумінні того, що цикли життя суспільства і технологічні уклади вимірюються свідомістю людини, а не повільною еволюцією Природи.

Саме дух, духовність виступає усепроникаючим «клеєм», що зв’язує біологічний (матеріально-фізико-хімічний) і соціальний (взаємодія індивідів) світи-сторони єдиної реальності. Але, в той же час, такий «клей» «творить» і істинно людяну сторону-підставу єдиної реальності в аспекті свободи-відповідальності, яка властива тільки людині, як творчому суб’єкту свідомої діяльності. У єдиній триіпостасній природі — духовно-біо-соціальній саме духовна іпостась відрізняє людину від усіх інших живих істот. Це є онтологічна властивість-здатність людини, її корінна специфіка як роду Homo Sapiens.

  1. До духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку: про головні вектор і стратегію рятівної життєствердної істинної університетської освіти. В історії людства тривалість процесу буття конкретної держави залежала від наявності та збереження духовного стрижня, об’єднуючого серця тих, хто в цій державі проживає, бо духовне визначає матеріальне (О. С. Панарін). Тому розуміння ролі єдиного духовного стрижня є фундаментальною запорукою і основою продуктивного благоносного людяного розвитку держави і суспільства, національної системи освіти.

У ключі таких роздумів-розумінь зародилася нагальна рятівна проектна ідея — про необхідність розробки і реалізації стратегії духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку суспільства. Вона з необхідністю стає новим полем гуманітарного олюднювального мислення-проектування, відкриває шлях і визначає механізми інакше якісно можливого майбутнього для людяної людини.

Стратегія духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку є якісним нарощенням знання-розуміння того, що нині пануючі концепти сталого розвитку і ноосфери несуть в собі суто технократичний підхід, а проблеми духовності-людяності сутнісно не розглядаються. Вони не можуть вказати шлях для антикризового людського розвитку, який неможливий без усвідомлення того, що людина є духом, а духовність повинна запліднювати усі господарські трансформації. Нова стратегія має поєднати позитивні моменти концепцій ноосфери і сталого розвитку та теорії про триіпостасну — духовно-біо-соціальну природу людини. Визначальною фундаментальною засадою стратегії духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку є духовно-моральнісні цінності цілісної людської діяльності, а практичне розгортання вказаної природи реалізується шляхом благосної господарської діяльності як цілісної сфери творчо-інноваційного життєстверджуючого смислопошуку і самореалізації у процесі створення якісно інакше можливого людяного майбутнього. Головним механізмом реалізації такої стратегії є соціальне партнерство у широкому сенсі, яке покликане встановити нову форму людської співпраці через орієнтацію на ціннісну конкурентоспроможність. Соціальне партнерство дає змогу реалізовувати глибинний онтологічний рівень взаємодії як суто людяний спосіб життєдіяльності особистостей. При цьому слід розуміти, що перехід до такої конкурентоспроможності є кардинальною якісною трансформацією господарювання у тому плані, що на місце жорсткості та жорстокості, економічної конкуренції, яка реалізовує боротьбу за прибуток у грошовій сфері, приходить нова продуктивна змагальність-розкриття-зростання особистостей і народів, коли створюються реальні умови для розвитку відносин співробітництва, взаємодопомоги, довіри і любові до ближнього. Такі внутрішні благосні мотиви спільної соціальної взаємодії людей-особистостей через розгортання свого глибинного архетипу «свобода-відповідальність» у процесі господарської творчості знаменують появу нової парадигми світорозуміння і нової стратегії господарських трансформацій, де духовна основа-чинник стає імперативною вимогою при їх розробці та реалізації.

Університетська цілісна освіта покликана формувати у студентів духовно-ноосферно-сталий господарський світогляд як доленосний, рятівний для виживання роду людського. Зараз університетське осягнення-навчання переважно належить інтелектуальному началу культури, проте виховання-олюднення є переважно сферою реалізації духовного начала культури. У вихованні є важливий зовнішній (чуттєвий) досвід людини, але все ж на початку виховання лежить внутрішній, духовний досвід людини. Виховання-олюднення, образно кажучи, сприяє відкриттю в людині духовних очей, коли людина перетворюється на цілісну особистість, яка у своїй життєдіяльності реалізовує духовні цінності життя. Це й змушує розкривати студентам доцільність і необхідність розуміння стратегії духовно-ноосферно-сталого господарського розвитку, через реалізацію якої людина/людство може вижити.

Новим істинним цілісним методом осягнення цілісного світу і цілісної людини стає триалектика, специфіка якої полягає в тому, що всі явища і процеси дійсності взаємопов’язані, взаємопроникні, реалізуються в невидимій, сутнісній єдності, на яку не звертає уваги діалектика. У триалектиці укладено фундаментальну підставу-всепроникність реальності завдяки духу, який все не тільки з’єднує-скріплює-пронизує, але і направляє до єдності-гармонії як основоположній якості світу.

Інструментальне знання, як і однобокий раціо-розрахунковий логічно-мислячий інтелект, що не запліднені духовністю-людяністю, можуть «працювати» лише проти людини, перетворюючи її, в самому модному нині концепті цифровізації, лише в цифру по вектору руху від одиниці (особистості) до нуля — постлюдського кібертехнологічного мутанта штучно-техносного світу.

Нерозуміння значення і ролі духовності в житті людини, може бути, сьогодні найголовніше нерозуміння світу і людини як особи, зверненої до вічних життєствердних цінностей. Нова, що сьогодні формується, некласична людиномірна наука, заради реалізації імперативу виживання людини/людства, повинна на повну потужність проявити-реалізувати свою інтегральну сотеріологічну функцію з тим, щоб вижила і перемогла людина, а не кіборг, щоб восторжествувало життя, а не щось неживе.

Цьому ж має служити і життєстверджуюча університетська освіта, в якій проблеми духовності повинні стати системоутворюючим вектором господарського мислення і господарювання.

Різке зубожіння методологічної культури сприяло кризовості неокласичної економічної науки і примітивізації та одномірності університетської освіти. Людство, наука та освіта хворі. Головні ліки — повернути їм духовність, в якій знаходиться порятунок людини/людства. Цілісна університетська освіта покликана служити цій людинорятівній меті.

Література

  1. Налимов В. В. Спонтанность сознания. Вероятностная теория смыслов и смысловая архитектоника личности. Изд. 3-е. М. : Академический проект; Парадигма, 2011.
  2. Антропокультурні чинники європейського вибору України. К. : «Видавництво «Наукова думка» НАН України, 2014.
  3. Гроф С. Путешествие в поисках себя: измерения сознания. Новые перспективы в психотерапии и исследовании внутреннего мира. М. : ООО «Издательство АСТ» и др., 2004.
  4. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Революционное богатство. М. : АСТ. М. : ПРОФИЗДАТ, 2008.
  5. Реалии Болонской системы в Европе. URL: http://mtlru.com/?page_id=1588.
  6. Хоркхаймер Макс. Затмение разума. К критике инструментального разума. М. : «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2011.
  7. Кара-Мурза С. Г. Идеология и мать ее наука. М. : Изд-во Эксмо, 2002.
  8. Кришнамурти Дж. Образование и смысл жизни. К. : «София»; М. : ИД «София», 2003.
  9. Ольга Четверикова. Идет тотальная перестройка человека, или Что кроется за сетью программ «Глобального образования. URL: http://www.руссинфо.рф/archives/4615.
  10. Кутырёв В. А. От образования к о-программированию (или как достичь передового уровня деградации человека). // Философия хозяйства. 2016. №5.
  11. Осипов Ю. М. Сама себе цифра // Философия хозяйства. 2019. № 2.
  12. Гроф С., Ласло Э., Рассел П. Революция сознания: Трансатлантический диалог. М. : ООО «Издательство АСТ» и др., 2004.
  13. Франкл В. Человек в поисках смысла. М. : Прогресс, 1990.
  14. Бернанос Жорж. Свобода… для чего? СПб. : Изд-во Ивана Лимбаха, 2014.
  15. Булгаков С. Н. Под знаменем университета : в 2 т. М. : Издательство «Наука». 1993. Т. 2. Избранные статьи.
  16. Осипов Ю. М. Гуманитарная мысль сегодня: от невольной научной квазиметафизики к вольной постнаучной метафизике // Философия хозяйства. 2018. № 3.
  17. Коллинз Ф. Доказательства Бога: аргументы ученого. М. : Альпина нон-фикшн, 2008.

Просмотров: 0