Просмотров: 8

НОВА ОСВІТНЯ ПАРАДИГМА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ШКОЛИ

В. І. Мудрик
професор, к. пед. н. завідувач кафедри теорії та методики фізичного виховання Комунального закладу «Харківська гуманітарно–педагогічна академія» Харківської обласної ради

О. М. Школа
доцент, к. пед. н. завідувач кафедри фізичного виховання Комунального закладу «Харківська гуманітарно–педагогічна академія» Харківської обласної ради

Чжу Фен
к. пед. н., доцент, Хеншуйська академія

Система освіти в Україні та її майбутній стан вимагає реформування, як на організаційному, так і на ресурсному забезпеченні, перебудови освітнього процесу з урахуванням зміни умов, економічного і духовного стану, змісту навчання і викладання.

Проблемними питаннями в рамках нашого дослідження є: умови інтеграції України в світовий інформаційний та європейський освітній простір; модернізація системи освіти з урахуванням впровадження нових стандартів навчання; сучасних інформаційно-комунікаційних і перспективних, педагогічних і здоров’язбережувальних технологій, інноваційних форм і методів навчання та ін. [2, 5, 6, 10, 11].

Метою дослідження є виявлення прогностичних підходів до вибудовування нової системи координат майбутнього розвитку освіти з точки зору змісту освіти та її викладання.

У зв’язку з цим слід розглянути ряд базових понять які розкривають дану проблему [2–4, 7, 8].

Проблема (грец. problema — завдання) в широкому сенсі — складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення; в науці — суперечлива ситуація, яка виступає у вигляді протилежних позицій в поясненні будь-яких явищ, об’єктів, процесів і вона потребує адекватної теорії розгляду системи освіти для її вирішення.

Система — комплекс вибірково-залучених компонентів, у яких взаємодія та взаємовідносини приймають характер взаємосприяння компонентів на отримання сфокусованого, корисного результату — перетворення системи освіти.

Саме тому в нашій концепції результат надає центральний, організуючий вплив на всі етапи формування освітньої системи, а сам корисний результат є, безсумнівно, феноменом перекладу системи освіти в новий стан. Перехід системи здійснюється за допомогою управління.

Управління — це переведення системи з одного стану в інший. Все, чим людина живе в сьогоденні, все, що зроблено ним в минулому, має справжню цінність, індивідуальне та суспільне значення лише в зв’язку з майбутнім, з перспективою розвитку самої людини і її досвіду. Досить зіставити різні життєві позиції — «жити минулим», «жити справжнім», «жити майбутнім» — щоб стало очевидно, що саме остання має той позитивний соціально-культурний зміст, який відповідає сучасній концепції розвитку особистості і суспільства на основі системи освіти.

Майбутнє — це нова система координат простору та часу, розвитку буття і соціальної системи та її підсистеми освіти. Майбутнє може бути розглянуто як упорядкована в часі сукупність подій в системі освіти, що призводять до досягнення ідеальних результатів, які є на даному етапі життєвого шляху основними орієнтирами в освітній діяльності людини.

В класичному варіанті освіта — це система знань, умінь і навичок, тому, що освіта передбачає навмисну передачу цінного знання студентам, морально прийнятним способом, через систему пізнання моделей світу і поведінки, руху особистості в культурі спільноти, бачення і знаходження свого місця в майбутньому часі.

Парадигма майбутнього в освіті — формулювання і виклад основних принципів, понять, проблем галузей поширення і засвоєння знань, евристичних експериментів, очікуваних результатів, рекомендацій щодо поліпшення освітнього процесу.

Розвиток освіти є породженням цілісністю нової цілісності за рахунок перетворення себе. Іншими словами, розвиток системи освіти є така зміна станів, яка відбувається за умови збереження її основи, тобто якогось вихідного стану, що породжує новий стан (рис. 1).

Тобто розвиток системи освіти характеризується, перш за все, своєю поступальністю і поступовістю, зв’язком зі змінами соціального середовища на основі факторів — причин, рушійних сил якихось явищ чи процесів, які призводять до позитивних або негативних змін в стані досліджуваного об’єкта.

Аналіз результатів дослідження. Проблема підготовки майбутніх фахівців в системі вищої освіти є актуальною для всіх країн світу і слабкою ланкою професійної підготовки кадрів. Це підтверджується даними опублікованими в газеті «TheTimes» щодо рейтингу вузів всього світу. Вузи України займають дуже скромне місце зв підготовці різнопрофільних спеціалістів народного господарства країни (120–230 місце).

В Україні здійснюється реформування системи освіти. Так, за словами міністра освіти Л. Гриневич в новому законі про вищу освіту передбачено системні зміни з урахуванням переходу в нове інформаційно-освітнє поле, глобалізацією освіти в системі болонського процесу, а також автономізацією вищих навчальних закладів.

Вона зазначила, що істотний вплив на розвиток освіти надає ринок, освітніх послуг. Міністр підкреслює, що ми не очікуємо, що заплановані системні зміни задовольнять усіх: переможцями стануть лише ті, хто зможе запропонувати високу якість освіти. Важливо, щоб виграла вся країна, щоб розкрився загальний потенціал, яке має українське суспільство [11].

Сучасне трактування поняття «освіта» розглядається з позиції трьох значень:

1 — надбання особистості;

2 — процес набуття особистістю свого надбання;

3 — система освіти — соціальний інститут, за допомогою якого формується особистість як фахівець [9].

Це обґрунтовано тим, що людина, як система, що сама розгортається, зазнає змін в майбутньому часі, тому вона повинна створювати майбутнє бачення свого місця, бути солідарною з майбутнім в процесі свого розвитку. Іншими словами, освіта повинна сприяти розгортанню особистості, яка прагне розвиватись.

Освітня система, як організаційна підсистема, сама схильна до змін і розвитку. Розвиток, як філософська категорія, трактується по-різному. Виходячи з різних тлумачень, ми розглядаємо розвиток і, в тому числі, в сфері освіти з такої позиції (рис. 1).

Рис. 1. Складові частини поняття «розвиок»

З рис. 1 ми бачимо, що розвиток регіону потребує чіткої орієнтації руху системи освіти до заданої мети майбутнього стану без повернення в минулий стан.

Іншими словами, з точки зору діалектики необхідний перехід системи освіти в новий якісний стан, коли старе відживає і народжується нове буття системи освіти.

Щоб «створювати» майбутнє системі освіти необхідно, перш за все, вивчити структуру, зміст, особливості формування освіти в різних суспільних системах, в різних соціальних групах необхідна система показників, за допомогою яких можна визначати ступінь відповідності уявлень в майбутньому потребам і можливостям людини. Знання цього дозволить з’ясувати специфіку зв’язку майбутнього з сьогоденням, визначити ту роль, яку картина майбутнього відіграє в підвищенні активності різних соціальних суб’єктів, в числі яких знаходяться ЗВО. Тому важливо розглянути (рис. 2.): місце системи освіти в структурі державного устрою.

Рис. 2. Cистема освіти в структурі державного устрою

Характеризуючи місце системи освіти в державному устрої, слід підкреслити, що головними суб’єктами управління розвитком освіти є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів України.

У складі Кабінету міністрів знаходиться міністерство освіти і науки, яке формує ідеї та розробляє основні напрямки освітньої діяльності населення країни з урахуванням економічних, духовних і політичних процесів.

Структурними підрозділами міністерства є органи управління областей і районів, які на підпорядкованих територіях здійснюють освітні процеси.

Однією з умов нових вимог до утворення є ринкові відносини. Перехід до ринку вимагав перетворень в системі підготовки фахівців. Тому, в таких документах, як «Концепція освіти», Закон України «Про вищу освіту», перетворення вищої школи розглядається всебічно. Життя вимагає, щоб навчальні установи готували фахівців, що відрізняються від старої освіти, яка була орієнтована на широту знання, вміння використовувати інструментарій логічного аналізу.

Успіх логічного підходу був виправданий тим, що студенти на базі минулого, як стратегії, набували знань і використовували їх в майбутньому часі. Однак сучасні умови вимагають, всупереч минулого і сучасного, створення майбутньої моделі освіти та подальшої діяльності фахівця. Разом з логікою слід розвивати інтуїцію та творчість, як основи успіху майбутнього фахівця. На думку багатьох авторів [1-5], це дозволить студенту, в результаті переорієнтації навчання, змінити сприйняття реальності і на основі цього досягти бажаного результату. У зв’язку з цим слід переходити на нові форми навчання (табл. 1).

Таблиця 1

Суть старої та нової парадигми системи навчання

Стара парадигма

Нова парадигма

Навчання — направлене на знайомство з новими явищами і процесами, з якими студент може стикатися. Навчання — зміна місця учня в реальному світі. Це означає, в першу чергу, що навчання дозволяє встановлювати нові зв’язки і контакти майбутнього, тобто впровадження нового змісту.
Висновок: навчання було зорієнтовано на зміну уявлення про реальність, тобто світ відкривав студенту приховані сторони. Висновок: це вимагає розвитку умінь передбачення майбутнього,стратегії майбутнього стану, знаходження свого місця як фахівця потрібного суспільству.
Старий підхід навчання наголошувало на розвиток потенціалу студента Новий підхід передбачає зміну позиції студента (майбутнього фахівця) в реальному світі

З табл. 1 видно, що суть старої парадигми полягає в здатності студента відтворити в навчальній ситуації великий обсяг складного за своїм змістом матеріалу, який не можна розглядати, як ознаку високого рівня освіченості даного студента. Дійсно, ситуація повністю визначена — це стандартна відповідь біля дошки; матеріал заздалегідь підготовлений, ніяких несподіванок не може бути; матеріал було викладено раніше викладачем, а не здобутий студентом самостійно; ситуації вибору у студента не було.

Суттю нової парадигми є підвищення рівня освіченості студента. Звідси, чим вище рівень освіти, чим ширша сфера діяльності і ступінь невизначеності ситуацій, тим більш студент здатний діяти самостійно.

Можна констатувати, що традиційна освіта готує знаючу людину, яка вміє знайти вихід з ситуації, яка склалася на основі минулого, а проблемна, ситуаційна освіта готує мудру людину, яка вміє передбачати майбутнє і буде вести себе таким чином, щоб майбутнє виявилося приємне для неї.

Виходячи з вищевикладеного випливає, що освітній процес орієнтований на навчання, а викладання має відігравати роль засобу. Тому в процесі викладання точкою концентрації уваги є вхід освітнього процесу: це те, що дається студенту (знання, вміння, навички).

В процесі навчання концентрується увага на виході — те, що отримав студент. При цьому треба враховувати, щоб зміст навчання був корисним у майбутній діяльності студента. У зв’язку з цим встановлюються вимоги до майбутнього фахівця, в систему яких включено три групи розвитку здібностей та якостей: наявність здатності розуміти ситуацію; наявність певних навичок і вмінь; наявність певної поведінки.

На нашу думку необхідно розглядати діяльність студентів у ЗВО на основі поетапного навчання. Етапне навчання (рис. 3) передбачає застосування цілого комплексу заходів взаємодіючих між собою з метою розвитку здібностей студентів:

  • розуміння ситуації та процесів, що відбуваються, передбачення того, що потрібно вивчати, знати основи спеціальності, вміти розуміти поведінку людини, аналізувати і оцінювати її вчинки, передбачати можливі реакції та можливі дії з її боку;
  • формування таких навичок і вмінь, які дозволять студенту вміти працювати з інформацією, знати, як її шукати, де отримувати, як перевіряти, обробляти і зберігати, вміти користуватися оргтехнікою, комп’ютером. Сучасна ситуація вимагає від більшості випускників знання іноземних мов, в першу чергу — англійської;
  • виховання певної поведінки студента як найбільш важливої вимоги, що пред’являються до фахівців в ділових організаціях, що мають свою «корпоративну» культуру.

Рис. 3. Поетапне навчання студентів

Перш за все, майбутній фахівець повинен знаходитися на певному рівні культурного розвитку. Це стосується таких сторін його особистості, як знання і розуміння історії і традицій народу і країни, як уміння поводитися відповідно до норм етики, суспільного життя. Він повинен вміти працювати в групі, в колективі, співвідносити свої інтереси з їх інтересами, вміти підкорятися, там, де це потрібно і прийнятно вимогам колективу.

Для успішної роботи і просування в організації у фахівця має бути розвинене вміння навчатися і бажання вчитися, вдосконалюватися. Ці якості в даний час стають, провідними. Фахівцю має бути прищеплено прагнення до відповідального, надійного і відданого відношенню до організації в якій він працює. Що ж повинен в процесі навчання придбати майбутній фахівець, щоб розвинути в собі перераховані вище необхідні якості:

  • В процесі навчання за допомогою культурного і інтелектуального розвитку студент повинен знайти для себе відповідь на життєво важливі питання: для чого здійснюється діяльність і якими засобами допустимо її здійснювати і досягати цілей. Відповідь на ці питання формує ціннісну базу людини.
  • Студент в процесі навчання повинен «наповнитися» знань, які будуть допомагати, йому отримати для себе відповідь на запитання «Що це таке?», «Як це функціонує?», «Як це слід робити?» і т. п.
  • В процесі навчання у студента повинні бути розвинені певні операційні навички, які проявляться у вигляді вміння здійснювати дії і процедури, з якими йому доведеться зіштовхнутися під час роботи в організації.
  • Навчання має розвинути у студентів навички спілкування та участі в колективних діях, як здійснювати взаємодію.
  • Одним з найважливіших придбань, яке повинен зробити студент в процесі навчання, є розвиток здатності передбачення. Погляд повинен бути завжди спрямований у майбутнє. Тому студент повинен навчитися передбачати те, що буде і, що може статися. Для цього необхідно розвивати уяву і інтуїцію.
  • Освітній процес повинен розвинути у студента активну життєву позицію та сформувати у нього високу вмотивованість до праці, навчитися проводити зміни і не боятися нового.

Сучасний підхід вимагає, щоб освітній процес був орієнтований на процес навчання, що дозволить:

  • враховувати погляди на навчання адміністрації вузу, викладачів, студентів як об’єктів впливу;
  • виявляти і враховувати думку студентів про характер, користь проведення занять, оцінювати студентами роботи викладачів;
  • переходити до інтеграції навчання в контексті предмета вивчення замість вивчення і розгляду основних тем, завдань і питань;
  • перенесення центру уваги при навчанні з пошуку правильних відповідей на розвиток вміння вирішувати проблеми, пов’язаніз майбутньою спеціальністю;
  • заміна пасивного типу навчання, в якому студенту відводиться роль слухача, який засвоює і повторює — активним навчанням, в процесі якого студенти стають творцями знань, рішень;
  • заміна контролю за навчальним процесом з боку викладача контролем з боку студента. Викладач фіксує правила освітнього процесу, студенти самі контролюють, як вони здійснюють навчання за принципом:
  • цілі освітнього процесу — ступінь досягнення цих цілей студентами, ступінь виконання завдання студентами;
  • більше приділяти уваги навчанню на основі експерименту, що дозволяє встановлювати зв’язки, ідеї з практикою, формувати навички, вміння ефективно працювати;
  • формувати певні стандарти і норми поведінки студентів за допомогою стимулів, різних форм реакції на здійснення правильних дій студентів;
  • на основі комплексного навчання більше приділяти уваги навчанню діям, тобто вирішення реальних завдань максимально наближених до реальних умов майбутньої роботи;
  • необхідно приділити увагу такому виховному фактору, як наприклад, спостереження за поведінкою викладачів, студентів. Це може впливати на студентів позитивно, формувати в них культуру поведінки, культуру виконання роботи.

Висновки. Аналіз показує, що необхідно розглядати всі параметри порядку майбутньої системи освіти і при цьому:

  • модернізувати систему управління освітою на всіх рівнях;
  • посилити міждисциплінарність навчання на основі фундаментального знання, отриманого студентами в ЗВО;
  • формувати у студентів здатність діяти в ситуації невизначеності, яка передбачає здійснення вибору способу дії;
  • розвивати здатність студента діяти самостійно.

Проблеми подальших досліджень полягають в більш поглибленому вивченні та аналізі, як на теоретичному, так і на практичному рівні, наступних проблем системи освіти:

  • важливо розкрити об’єкт освіти з боку предмета, як щось нове з боку об’єкта, тобто об’єкт той самий, а після вивчення він представлений в іншому змісті з предметної сторони: організованості структури, зв’язків його елементів, взаємодії в їх інтеграції нових кількісно-якісних властивостей самого об’єкта;
  • дослідити особливості процесу переходу системи освіти в майбутнє, в новий якісний стан, в нову просторово-часову систему координат;
  • дослідити параметри системи багаторівневого менеджменту, структуру вузів, процесу взаємодії, взаємин між суб’єктом і об’єктами освітнього, наукового, виховного процесу;
  • досліджувати проблеми міжгалузевого знання в порівнянні з галузевим знанням, з метою посилення ролі міждисциплінарності сучасного знання, що дозволить координувати темпи зростання фундаментального знання з темпом зростання прикладного знання з урахуванням вимог ринку на довгострокову і короткострокову перспективу.
  • з предметної сторони важливо посилити увагу педагогічній взаємодії, якій властива певна динаміка розвитку, обумовлена внутрішніми (суб’єктивними) і зовнішніми (об’єктивними) причинами. Ці стани виникають в результаті процесу детермінації в період адаптації і являють собою складну взаємодію різних форм зв’язків: причинних, функціональних, статичних, зв’язків стану та інших процесів.

Література

  1. Бабич В. П., Могилко В. А., Онегина В. М. Прикладная онтология: монография. Харьков : Из–во «Типография Мадрид», 2013. 364 с.
  2. Заветный С. А. Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие. Харьков : Фило, 1999. 383 с.
  3. Закон України «Про вищу освіту»: за станом на 01.07.2014 № 1556 // Уряд. кур’єр. 2014.
  4. Ильин Е. П. Психология творчества, креативность, одаренность. СПб. : Питер, 2011. 448 с.
  5. Кремень В. Г., Пазиніч С. М., Пономарев О. С. Философія управління. Вид. 2-е допов. і переробл. Харків: НТУ «ЗПІ», 2008. 524 с.
  6. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. О снования синергетики. Человек, конструирующий себя и свое будущее. М. : Ком. Книга, 2006. 232 с.
  7. Квіт С. Потрібні зміни: зміст і завдання освітніх реформ // «Українська правда» від 27.01.2015.
  8. Мельник Л. Г. Тайны развития (не очень серезная книга об очень серезном). Сумы : ИТД «Университетская книга», 2005. 378 с.
  9. Мудрик В. И., Заветный С. А. Методологические основы новой образовательной парадигмы // Соціально–гуманітарні вектори педагогіки вищої школи : V міжнар. наук. конф., 24–25 квіт. 2014 р. : тези доп. Харків, 2014. 119 с.
  10. Старіш О. Г. Сістемологія. Підручник. Київ : Центр навчальної літератури, 2005. 232 с.
  11. Солодова Е. А. Новые модели в системе образования: синергетический подход : уч. пособие / предисл. Г. Г. Малинецкого. М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. 344 с.