Visits: 58

ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

Г. С. Криворотько, Ж. Ю. Кузьміна

Характерною ознакою сучасного світу є безперервне нарощування нових знань і інновацій, розгортання процесів інформатизації та інтелектуалізації.

В ХХI столітті актуальною є проблема створення інноваційної системи освіти і виховання, основними критеріями якої було б не лише навчання і розвинення інтелектуальних здібностей, але виховання моральних почуттів людини і розкриття креативного потенціалу особистості.

Інновації в освіті освячувалися в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Серед них назвемо роботи Н. Березанської [1], А. Пригожина [6], О. Шубіна [9], Ю. Яковця [12], Ж. Бодрійяра [2]. При вивченні концепції «інноваційної особистості» та інноваційної готовності особистості до змін використовувалися роботи Н. Новікової [5], С. Яголковського [11], А. Інкелеса [13], Е. Хагена [14], П. Штомпки [8] та інших.

Метою даної статті є обґрунтування пріоритетного характеру інноваційної складової сучасної освіти. Також ця стаття є спробою осмислити процес освіти як процес зміни і розвитку, що веде до безперервного збагачення духовного і інтелектуального потенціалу людини.

Сучасний етап розвитку людства характеризується швидким розвитком технічного прогресу, інформатизацією суспільства, впровадженням інноваційних інформаційних технологій в усі сфери життя, глобалізацією всіх процесів, та розумінням ролі та впливу людини, її особистості, професійної підготовки на всі сфери життя, на майбутнє не тільки самої людини, а всієї планети [7, 25].

Протягом життя одного покоління багаторазово змінюються технічні засоби, комунікації, речові форми предметів споживання і культури. Поза сферою цього впливу не залишаються навіть такі параметри в житті людини, як характер професії та рівень освіти.

В таких умовах інноваційна складова сучасної освіти стає саме тим адаптаційним механізмом, який дозволяє людині адаптуватися до постійно мінливої соціальної реальності.

В наш час розвиток освітнього процесу відбувається прискореними темпами. Остаточно сформувалися тенденції, які свідчать про зміну парадигми вищої освіти, про трансформацію її соціальних функцій. Ринкові умови заклали нові вимоги до фахівців, яких стало доцільніше готувати за інтегрованими програмами [4, с. 10].

Якщо в індустріальному суспільстві пріоритет надавався технічним наукам, то зараз ми бачимо, що на перше місце виходять суспільні та гуманітарні науки. Характерними для інноваційної парадигми освіти є орієнтація на особистість і розкриття креативного потенціалу людини; варіативність і діяльнісний характер освіти.

Інноваційна освіта — це модель освіти, орієнтована переважно на максимальний розвиток творчих здібностей і створення сильної мотивації до самоосвіти. Необхідність інноваційної освіти викликана зміною парадигми суспільного розвитку, переходом до інформаційного суспільства і, як наслідок, більш високі вимоги до інтелектуальних параметрів працівника [10, с. 370].

В умовах формування інформаційного суспільства актуальним стає створення нової парадигми освіти в системі формування нового типу особистості. Новий тип особистості має назву «інноваційна особистість».

Зупинимося на характеристиці цього типу особистості більш детально.

Вперше ввів поняття «інноваційної особистості» представник еволюційної філософії і психології Е. Хаген [14]. Вчений розглядає інноваційну особистість як передумову посилення економічного зростання, поширення підприємництва і накопичення капіталу.

На думку Хагена, існують різні, кардинально протилежні один одному, особистісні синдроми, які є типовими для традиційного і сучасного суспільств. Для першого типу суспільства (традиційного) характерна авторитарна особистість, а для другого (сучасного) — інноваційна.

Основними характеристиками інноваційної особистості є допитливість, прагнення керувати, здатність брати на себе відповідальність, відвертість і терпимість до підлеглих, схвальне ставлення до їх оригінальності, заохочення їх прагнення до новацій, творчість, що стимулює самобутність і прагнення до новизни.

Характеристики авторитарної особистості прямо протилежні характеристикам інноваційної особистості у всіх її проявах. Так, найважливішими характеристиками авторитарної особистості, за Хагеном, є згода з моделями, стилями життя, які диктують традиції і авторитети, покірність, послух, потреба в залежності, відсутність прагнення до інновацій. І поряд з цим, жорстокість, непохитність, владність.

Авторитарна особистість, сформована умовами застою і простого виробництва, сприяє зміцненню цих умов.

Інноваційна особистість сформована умовами сьогодення і, в свою чергу, допомагає народженню змін, які постійно революціонізують життя — її стандарти, цінності тощо.

Архаїчні суспільства базувалися на традиціях, а сучасні — на інноваціях. Останні (сучасні) характеризуються високою соціальною мобільністю.

П. Штомпка, аналізуючи класичне дослідження за соціальним та культурним аспектам розвитку, проведеного А. Інкелесом [13], вчинив спробу побудувати аналітичну модель сучасної особистості, якій властиві наступні риси:

  1. Відкритість до експериментів, інновацій і змін;
  2. Готовність до плюралізму думок і схвалення цього плюралізму;
  3. Орієнтація на теперішнє і майбутнє, а не на минуле, економія часу, пунктуальність;
  4. Впевненість сучасної людини в тому, що вона здатна організувати своє життя так, щоб подолати політичні, економічні, соціальні та інші проблеми;
  5. Планування майбутніх дій для досягнення передбачуваних цілей як у суспільному, так і в особистому житті;
  6. Віра в урегульованість і передбачуваність соціального життя (економічні закони, торгові правила, урядова політика), що дозволяють розраховувати дії.
  7. Почуття справедливості розподілу;
  8. Висока цінність освіти і навчання;
  9. Повага гідності інших, включаючи тих, у кого більш низький статус або тих, хто володіє меншою владою [8, с. 109-110].

При цьому, як Інкелес, так і Штомпка, акцентують увагу на взаємозв’язку всіх перерахованих вище якостей. Дослідники вважають, що якщо людина володіє хоча б однією рисою (якістю), то у неї виявляться й інші.

Серед основних особливостей інноваційної особистості, психолог С. Яголковський відзначає наступні:

  1. Достатній рівень розвитку інтелекту і креативності;
  2. Висока ефективність як у виробництві розумової і творчої продукції, так і на поведінковому рівні у взаємодії з інноваційними продуктами;
  3. Висока активність у використанні інформаційних, комп’ютерних і комунікаційних технологій;
  4. Чутливість і орієнтованість на пошук нового;
  5. Орієнтованість на усвідомлення існуючої проблеми, так і на пошук її вирішення [11].

Для сучасної особистості характерна відкритість до інновацій і прагнення до новизни, орієнтація на сьогодення і майбутнє, безпосередня участь в інноваційному процесі. Тобто сучасна особистість іноваційна за визначенням.

Запропоновану А. Інкелесом аналітичну модель, в даний час доповнюють сучасні дослідники в галузі психології особистості. Так, Н. Новікова і А. Фісенко пропонують сукупність характерологічних рис інноваційної особистості:

  1. Потреба в змінах, уміння відійти від влади традицій, визначати точки розвитку і адекватні їм соціальні механізми;
  2. Наявність творчого (креативного) мислення;
  3. Здатність знаходити ідеї і використовувати можливості їх оптимальної реалізації;
  4. Системний, прогностичний підхід до відбору і організації нововведень;
  5. Здатність орієнтуватися в стані невизначеності і визначати допустиму ступінь ризику;
  6. Готовність до подолання постійно виникаючих перешкод;
  7. Розвинена здатність до рефлексії, самоаналізу [5, с. 15-16].

До переліку цих характеристик інноваційної особистості, на нашу думку, слід додати емоційну стійкість і високу мотивацію досягнень.

Системний погляд на характеристику інноваційної особистості вимагає розгляду такого поняття як «інноватор». Вважаємо за необхідне підкреслити відмінність між інноватором і новатором.

Новатор діє на індивідуально-особовому рівні, але з огляду на обставини (особливості людини, зовнішні причини) не завжди має можливість практично застосувати власну новацію.

Інноватор характеризується можливістю практичного вживання (впровадження), використання новації (додання їй характеру відтвореної форми), яка, перейшовши в статус інновації, спричиняє зміни в якій-небудь сфері суспільного буття.

А. Пригожин аналізує соціальну базу інноваційної діяльності, всесторонньо аналізує роль інноваторів в суспільному розвитку, які створюють соціальний простір і визначають вектор інноваційного розвитку.

«Інноватори, — відзначає А. Пригожин, — є соціально-активним елементом суспільства, який своєю ініціативністю вносить до нашої дійсності конструктивну новизну» [6, с. 59].

У сучасному суспільстві основним ресурсом розвитку є новаторські здібності творчих людей, які відкриті до діалогу з іншими людьми і з існуючою культурою.

Інноваційна особистість у ХХІ столітті — це особистість, яка постійно знаходиться у процесі навчання, життя і діяльність якої будується на основі знань.

Входження людства в епоху інформаційного суспільства обумовило зміну звичного девізу «освіта на все життя» новим девізом — «освіта протягом усього життя».

Ще К. Гельвецій у творі «Про людину, її розумові здібності та її виховання» стверджував: «Час навчання майже у всіх професіях дуже короткий. Єдиний спосіб продовжити його — це заздалегідь виробити у людині судження про необхідність постійно вчитися. Наука зводиться до того, щоб ставити людей у становище, яке спонукає їх набувати притаманні їм таланти і знання» [3, с. 365-366].

Сьогодні людство переживає переломний момент історії, коли неможливо рухатися вперед лише по інерції. В сучасних умовах людина змушена безперервно оновлювати свої знання, вдосконалювати свої навички і уміння.

На думку французького філософа — постмодерніста Ж. Бодрійяра, сучасна людина не може зупинитися, бо тоді, вона «ризикує задовольнитися тим, що має, і стати асоціальною» [2, с. 110].

Найважливішою складовою нової парадигми освіти стала ідея безперервної освіти, що охоплює всі форми, типів і всі рівні освіти, що виходить далеко за рамки так званої формальної освіти.

У сучасному соціумі основним ресурсом стають знання і інформація, які визначають місце і роль людини в постіндустріальному суспільстві. Одна з принципових проблем, що стоїть перед сучасною освітою, — зробити її доступною для кожної людини.

Це дозволить людині не відставати від часу, бути здатним змінити професію, зайняти гідне місце в соціальній структурі суспільства.

«Безперервна освіта, — пише Ю. Яковець, — укріплює інноваційний характер вчення, оскільки дозволяють своєчасно оновлювати і поповнювати запас знань, адаптуватися до змін» [12, с. 362].

Сучасна освіта набуває нових ознак:

  • освіта «на все життя» (забезпечення становлення особистості в процесі її соціалізації в умовах динамічно мінливого світу);
  • освіта «для кожного» (збереження недоторканності індивідуального шляху саморозвитку особистості);
  • освіта «для всіх» (масовість як показник реалізації індивідуальних освітніх потреб особистості на всіх етапах її становлення).

Основними умовами інноваційного розвитку системи освіти є: гнучкість системи освіти, її постійна відповідність вимогам розвитку науки і виробництва, перехід до економіки знань та інновацій, підвищення мобільності студентів і випускників вищої школи.

Саме через такий розвиток системи вищої освіти можна ефективно інтегрувати результати вузівської, академічної і галузевої науки України, а також передові результати науки світової спільноти при створенні і реалізації інноваційних проектів, що є передумовою створення в країні ефективної інноваційної економіки.

Сьогодні акцент у державній політиці України робиться на кардинальному вирішенні проблем модернізації змісту і структури освіти, її управління, підвищенні професіоналізму сучасного педагога.

«Нова парадигма освіти, — відзначає О. О. Шубін, — полягає в тому, щоб не просто передавати знання, а сформувати уміння адаптуватися до нових умов господарювання і життєдіяльності, до мінливого соціально-економічного середовища. У новій моделі освіта принципово розуміється як незавершена» [9, с. 217].

На нашу думку, в основу нової концепції підготовки кадрів необхідно покласти такі принципи:

  • становлення, розвиток і самореалізація творчої особи;
  • постійну націленість на генерацію перспективних науково-технічних нововведень і дослідження методів їх практичної реалізації в інновації;
  • орієнтацію на підготовку висококваліфікованих і високоінтелектуальних фахівців, системних менеджерів інноваційної діяльності;
  • розгляд навчання і підготовку кадрів як складову частину виробничого процесу (довгострокові інвестиції);
  • створення системи безперервного навчання і підвищення кваліфікації кадрів, інтегрованої в систему виробництва інноваційної продукції;
  • співпраця ВНЗ з передовими підприємствами, що реалізовують інноваційні проекти.

В якості висновків ми пропонуємо наступні тези:

  • Освіта в сучасному світі є найважливішим механізмом адаптації, що забезпечує сприятливіші умови для гармонійного розвитку особистості. При цьому формується новий тип особистості — інноваційна, для якої характерна креативність, відкритість до всього нового, незалежність, прагнення до досягнення успіху, потреба в саморозвитку, здатність до ризику, стресостійкість.
  • Сучасне суспільство вимагає зміни системи освіти, яка б відповідала постійно зростаючому об’єму інформації і інформаційно-комунікативним технологіям, що оновлюються. Пріоритетним напрямом сучасної освіти є її інноваційність.
  • В сучасних умовах актуальною стає система безперервної освіти як епохальна освітня інновація. Реалізація ідеї безперервної освіти направлена на подолання основного протиріччя сучасної системи освіти — протиріччя між стрімким темпом зростання знань в сучасному світі і обмеженими можливостями їх засвоєння людиною в період навчання.

Література

  1. Березанская Н. Б. Инновации в образовании или инновационное образование // Инновации. 2008. № 10. С. 99–102.
  2. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. М. : Культурная революция, Республика, 2006. 268 с.
  3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання. К. : Основи, 1994. 416 с.
  4. Дубницкий В. И. Инновационное образование в высшей школе (вопросы теории и опыт внедрения). Донецк : изд-во ДЭГИ, 2007. 162 с.
  5. Новикова Н. В., Фисенко А. И. Инновации как субъективированная форма изменений // Личность как субъект инноваций: сборник научных трудов. Чебоксары : НИИ перагогики и психологии, 2010. 200 с.
  6. Пригожин А. И. Нововведения: стимулы и препятствия. М. : Полиздат, 1989. 238 с.
  7. Сенченко В. О, Шестопал О. В., Насонова Н. А. Впровадження інноваційних технологій в освіті: виклик ХХI сторіччя, проблеми та перспективи // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. Випуск 51. Київ-Вінниця : ТОВ фірма «Планер», 2018. С. 25–28.
  8. Штомпка П. Социология социальных изменений. М. : Аспект Пресс, 1996. 416 с.
  9. Шубин А. А. Инновационные технологии в образовании. Донецк : ДонНУЭТ, 2012. 312 с.
  10. Экономический энциклопедический словарь / авт., сост. Л. П. Кураков. М. : Вуз и школа, 2005. 1030 с.
  11. Яголковский, С. Р. Психология креативности и инноваций. М. : Изд. дом ГУВШЭ, 2007. 157 с.
  12. Яковец Ю. В. Эпохальные инновации ХХI века. М. : ЗАО «Изд-во «Экономика», 2004. 444 с.
  13. Inkeles, A., & Smith, D. H. The Fate of Personal Adjustment in the Process of Modernization // International Journal of Comparative Sociology. 1970. № 11. P. 101–103.
  14. Hagen E. On the Theory of Social Change, Homewood. IL: Dorsey Press, 1962. 27 p.__