Hits: 3

УДК 130.3

SPIRITUALITY AS A HUMAN SELF-PERFECTION PROCESS

L. Trusei

The article considers the problem of interpretation of the concept of “spirituality” in a philosophical sense. The well-known definitions of spirituality in the scientific literature for the description of social processes cause certain difficulties associated with a large number of definitions, their one-sidedness, incompleteness and lack of tools (techniques) for describing the process of human development itself. The interpretation of spirituality as a process of improving human qualities is found in scientific literature by hints. It is proposed to describe spirituality as an understanding of it as a process of self-improvement of a person and methodology as a tool — the theory of hypercomplex dynamic systems. Previously, this approach did not exist. The first stage of systemic organization is shown — elementality (listed elements) of spirituality. A brief description of the listed elements is given.

Keywords: spirituality, higher morality, process, system, elements, system organization.

 

Постановка проблеми. Духовність розглядається як здатність людини до самовдосконалення, як соціально-моральна та морально-етична цінність, як прояв людяності на шляху до ідеалів добра та відповідальності, як особливий стан душі. Проблематика духовності потребує ґрунтовного аналізу з урахуванням того, що у наукових джерелах її трактують по-різному. Відомі визначення духовності в науковій літературі для описання соціальних процесів викликають певні труднощі, які пов’язані з великою кількістю визначень, їх однобокість, неповноту та відсутністю інструменту (методик) опису самого процесу вдосконалення людини. Тлумачення духовності як процесу вдосконалення якостей людини зустрічається в науковій літературі двозначностями. Пропонується для опису духовності розуміння її як процесу самовдосконалення людини та методологія як інструмент — теорія гіперкомплексних динамічних систем. Раніше такого підходу не існувало. Показаний перший етап системної організації — елементність (перераховані елементи) духовності. Дана коротка характеристика перерахованих елементів.

Духовність — категорія людського буття, яка відповідає за якість людини, які цінності вона сповідує. Духовність є вищим рівнем розвитку людини, яка несе відповідальність за себе, як особистості, за своє оточення та за навколишнє середовище. Осмислення категорії духовності в філософському сенсі прагнули багато вчених філософів з метою вийти за межи тільки релігійних уявлень, та віднайти нові методологічні засади її аналізу. Духовність, моральність, їх рівень в розвитку людини та суспільства здатні об’єднати людей для вирішення всіх нагальних проблем окремих груп людей, суспільств і людства в цілому. Не всі люди, не в усіх країнах, духовні якості швидко набирають потрібних розвинених форм, але є прагнення до їх вдосконалення в процесі життєдіяльності. Для сучасних суспільств характерною рисою є широко розповсюджена прагматична мораль, для якої переважає принцип найбільшого загального матеріального блага. Світ усе більше й більше стає ворожим людині. Сучасний рівень розвитку людства, який загалом характеризується як глобальна криза в усіх проявах життєдіяльності людей, вимагає пошуку шляхів виходу з цієї ситуації. Пришвидшення та розгортання кризових явищ у світовому масштабі яскраво показало неспроможність техногенного суспільства з його ігноруванням духовності як фундаментальної основи його життєздатності та визвали необхідність пошуку таких ціннісних орієнтирів, основи духовності, які мали би стати принципами ієрархічно нової системної організації суспільств.

Одним з найбільш вагомих напрямків вирішення цих проблем є зміна духовних якостей людей в праведному напрямку. З цим питанням є проблеми. Вони пов’язані, насамперед, з тим, що розуміння категорії духовність є в самому загальному прояві. Самих визначень поняття духовність безліч. Питання постає в наступному: яке визначення використати, яку методологію прийняти для аналізу. Від цього залежить, які рекомендації дадуть вчені філософи батькам, педагогам, лідерам, керівникам в державі по вдосконаленню духовного виховання людей, і насамперед — молоді. Практика нашого життя, стан виховання молоді на всіх щаблях її проходження по життю, стан освіти в державі, показує, що ми далекі від принаймні приблизно правильного напрямку духовного зростання наших людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В роботах [1-4] описані визначення, роз’яснення та підходи до аналізу категорії духовності. Від самого загального тлумачення, що духовність — сукупність проявів духу в світі і людині, або — сукупність моральних цінностей і традицій, або — це просто гармонійне життя, або — вищий рівень розвитку і саморегуляції зрілої особистості і т.п., до релігійного — релігійність є прихильність до конкретної релігії, виконанні релігійних обрядів, носіння особливого одягу, знання священних текстів і багато іншого. Релігійність проявляється в розсудливому контролі поведінки, відсутності духовного пошуку, боротьбі з порушеннями канонів, страху перед Богом і людьми.

М. Бердяєв головним елементом духовності вважав свободу [1]. Даріо Соммер духовність визначав як вищу мораль, він писав: “…мета фізики моралі: знову знайти шлях еволюції, щоб досягти вищого блага і постійного щастя в світі, де будуть панувати солідарність, добро, злагода і спокій, де не буде знедолених і людині будуть повернуті честь, благородство, гідність і вища мораль ”[5].

Бабич В. П. розглядаючи основні сфери життєдіяльності людини, духовній сфері надає особливе місце. У своїх роботах з прикладної онтології багато місця приділяється значенню духовності, але наукового визначення немає. Наприклад, «Духовне життя кожного землянина протікає як би сама собою, в міру неповторних унікальних душевних і інтелектуальних індивідуальних здібностей і невідомим, але відчутним впливом навколишнього природного і соціально-політичного середовища проживання. Просте відтворення науково-інтелектуальних, як і інших духовних цінностей являє собою їх дбайливе збереження і розумне використання в досягнутих масштабах і різновидах людського життя і діяльності» [6]. Не менш важливою думкою є точка зору сучасного філософа С. Кримського, який сказав, що справа не у відсутності духовності, а у хибній духовності [7]. В роботах М. Бердяєва [1], А. Камю [8], Ж.-П. Сартра [9] виражені ідеї опори на себе і власне духовне самовизначення.

Світоглядні зрушення сучасного світу не випадково концентруються навколо духовного начала в людині. Проблема духовності актуальна і в наші дні, про що свідчать численні наукові публікації з цієї тематики. Разом з тим, незважаючи на досить велику кількість наукових праць з даної проблеми, в умовах сучасних реалій життєдіяльності людства, виникає потреба розробки практично дієвого методологічного та концептуального інструментарію використання феномену духовності для самовдосконалення людини та суспільства.

Невирішеними складовими загальної проблеми є: відсутні критерії, яке визначення поняття духовності прийняти для аналізу; помилкова думка про те, що духовність є якимось конкретним рівнем, досягти якого мета любого, хто бажає самовдосконалення; не використовуються останні наукові теорії і насамперед в галузі методології.

Мета статті полягає в осмисленні сутності духовності як процесу, а також представлення її як системи (відомий постулат — все є система) з використанням методології — теорії гіперкомплексних динамічних систем як інструменту опису процесу самовдосконалення людини.

Виклад основного матеріалу. Характер духовності. Духовність — це кінцевий результат або все-таки це процес? Тут ми схиляємося до того, що це процес. Кінцевого результату духовності насправді не існує, за визначенням. Під духовністю потрібно розуміти самовдосконалення. Прагнення до кінцевого результату — не провина наша загальна, а біда, нав’язана нам недосконалою освітою. Задача духовного вдосконалення — це зміна пріоритету з результату на процес. І це не єдина омана, яка заважає нам правильно сприймати поняття духовності. Це і верховенство форми над змістом, і кількості над якістю, і, головне, слідства над причиною. І щоб стати на шлях духовності, треба спочатку поміняти перераховані вище пріоритети.

Люди всі індивідуальні. Шляхи приходу до духовності різні, одні приходять через переконання, інші через віру, точніше, релігію. У нашій культурі поняття духовності асоціюється з релігіознiстю. Насправді це не так. Справжня духовність — це устремління до вдосконалення своєї свідомості, тобто еволюція, а церква гальмує її страхами перед нею. Е. Бумбиерс підтверджує цю думку: «Ні на одній мові так глибоко, вичерпно-повністю не названа сутність людини, як в руському звучанні слова «человек». «Че-ло» по-санскритскі означає «дух». «Дух» у віках, — звичайно, не в якійсь точці зупинки, а завжди в русі, в дії, в еволюції » [10]. Духовність починається з накопичення інформації, справжніх знань. Справжні знання — це інформація помножена на досвід. Духовність повинна виховуватися в сім’ї, і в школі, університеті, і в першу чергу зміцненню відповідальності за свої слова і справи. Коли слова розходяться зі справами, зникає довіра у взаєминах, а разом з нею і щастя.

Для наукового аналізу поняття духовності ми використовуємо методологію — теорію гіперкомплексних динамічних систем (системні методи третього покоління) [11]. Розглядаючи духовність як систему, ми визначимо її характер. В рамках даної статті, ми визначимо основні елементи системи (духовності). На цьому першому рівні системної організації ми і зупинимося. Розгляд наступних рівнів системної організації є предметом подальшого вивчення.

Тепер розглянемо елементи системи (духовності) і дамо їм коротку характеристику.

Любов. Причинно-наслідковий принцип дає нам розуміння початок духовності: “Любіть, і все додасться”. С. Н. Лазарев дає наступний ланцюжок: “Любов до Бога — народжує любов до людей і навколишнього світу. Любов до людей — народжує мораль і моральність. Моральність — народжує духовність. Духовність — народжує інтелект і здібності. А вони, в свою чергу, дозволяють розвивати наше матеріальне благополуччя. Наскільки ми концентруємося на першому етапі, настільки благополучно існує весь ланцюжок. Наскільки концентруємося на вторинних ланках, настільки розпадається весь ланцюжок”[12].

Воля. Ті, хто почав себе контролювати і змінювати свої думки з негативних на позитивні, тобто прокинулися, проявили усвідомленість, волю. Воля — це особиста сила, яка посилюється за рахунок повсякденного досвіду. Воля зростає в нас через подолання пасивності, коли ми справляємося з викликами соціуму, коли врівноважуємо в собі плюси і мінуси. У підсумку воля штовхає нашу увагу на пробудження. Чим більше у людини особистого досвіду, тим сильніше його воля, а значить більше сили, більше впевненості в собі.

Пробудження. Пробудження, або порятунок душі — це побічний ефект глибокого переживання життя. Близький, можна сказати інтимний, контакт з життям рано чи пізно призводить до природного усвідомлення своєї тотожності з процесом буття. Є люди, які розуміють духовність в самому примітивному сенсі і бачать в ній надію на позбавлення від страждань. Є ті, для яких саме повсякденне життя, буття — це і є вищий прояв духовності.

Сприйняття. Духовне самовдосконалення безпосередньо пов’язане з процесом мислення. Дуже важливо, яку інформацію ми обробляємо, яким чином, на основі яких принципів, цінностей і якими методами. Інформацію для духовного самовдосконалення поставляє сприйняття. Від нього залежить багато чого. Едвард де Боно так це описує: «Сприйняття — це те, як ми бачимо світ, дробимо його на шматки, які можемо засвоїти. Це вибір того, що потрібно розглянути в той чи інший момент. Сприйняття вибирає, чи вважати склянку наполовину порожньою або наполовину повною. Велика частина повсякденного мислення відбувається на рівні сприйняття. Більшість помилок в мисленні … — це помилки не логіки, а сприйняття» [13].

Осягнення. Усвідомленість. Ми знаємо, що всі люди без винятку надiленi як позитивними, так і негативними якостями і ми при цьому менш вимогливі, як до себе, так і до інших. Цьому процесу осягнення ми можемо дати визначення як “усвідомленість”. В ході цього духовного процесу людина бачить тільки те, що “хоче” бачити (установки і мотиви приходять їй з підсвідомого). Підсвідомість фіксує або позитивне, або негативне. На основі однієї лише полярності людина робить помилкові висновки і неадекватні вчинки, які з часом можуть бути усвідомлені як помилка, але час вже втрачено і здійснені неправильні дії. Розуміючи все це (мається на увазі наша дуальність), нам легше балансувати на протилежностях, вміти бачити за нашими рішеннями та вчинками не тільки позитивні, але і негативні сторони. Усвідомленість — це коли людина стає “мисливцем” за кращими (позитивними) особистісними якостями і цінностями.

Діяльність. Більшість людей живуть за принципом “треба”, тобто йдуть по життю під цим гаслом, а не під своїм покликанням. Потрібно використовувати ті ресурси, які постають перед нами самим життям, а не хапати зірки з неба. Навчитися розумно перерозподіляти наявні у нас засоби на важливі для життя і на другорядні. Користуватися тими речами, які нам необхідні, а не купувати їх як модні бренди для іміджу або для понту. На глобальному рівні непомірний апетит людей призводить до руйнування природи, переспоживання її ресурсів. Особливо це стосується паразитичного способу споживання. Природа не марнотратна, в ній немає непотрібності, навіть її краса — раціональна необхідність. І люди також повинні бути схожими на природу, тверезими і навіть скупими на необґрунтовані витрати її ресурсів. Таким чином, і наше матеріальне життя є нашими мисливськими угіддями, де нашим трофеєм є усвідомленість. У зв’язку з цим і проглядається другий рівень системної організації — взаємодія діяльності з усвідомленістю.

Очікування. Ми осягаємо лише те, що є в нашій пам’яті (базі даних, підсвідоме), не тільки людського, але яке знаходиться і в егрегорах. Коли ми стикаємося з невідомим, то наша свідомість не може це кваліфікувати, тобто не бачить. Така інформація для нас буде чужою. Ми не завжди можемо пояснити собі про інформацію, яка раптово з’явилася, або емоції, які часто є відповіддю на наші переживання або проблеми. Іноді це явище називають інтуїцією і завдяки цьому ми можемо уникнути негативний або притягнути позитивний досвід.

Ідеали. Ідеали в житті потрібні, щоб прив’язати людину до конкретного образу і поведінки. Великі письменники, актори, політики, філософи, святі, у яких не може бути вад, потрібні як ідеальний докір для недосконалих. Тоді завжди можна дорікнути людини, вказати на його недоліки, ставлячи в приклад якийсь зразок. Живучи в химерних, суперечливих викрутасах, ми вже не чіпляємося за конкретні образи або події. У людини, балансуючої на вістрі дуальності, не може бути ідеалів, які відводять увагу від істини в якусь ілюзію, де все просто. Нам хочеться, щоб нас вели і вказували нам шлях, щоб попереду було щось світле і високе. Це закон еволюції. Але прагнучи прискорити процес еволюції, можна легко впасти в іншу крайність — інволюцію. Іноді складно зрозуміти на який ти стороні. Еволюція це не революція, коли хочеться зараз і швидко, а повільне дозрівання в часі.

Зрілість. Сильна воля в балансі з розвиненою інтуїцією, добрим серцем, з гострим інтелектом, з потужним інстинктом самозбереження — це майже повний набір зрілої свідомості. Зрілість — це ще і довіра до своїх відчуттів, емоцій, досвіду, а не наслідування загальній або особистій думці. Людина спирається на свій особистий досвід в прийнятті рішень, а не на авторитетів, менше залежить від емоцій, а більше спирається на логіку.

Мудрість. Зріла свідомість — це колосальний досвід людини, який проявляється у вигляді мудрості. Ця мудрість виходить від самої суті людини, а не від університетів. Так звані духовні практики не вдосконалюють людини, а посилюють в ньому ті моральні задатки, які у нього вже є.

Критерії та відповідальність. Критерії духовності дуже індивідуальні. Але можна виділити деякі загальні. В першу чергу, зростає відповідальність і разом з нею і зрілість. Людина менше залежить від громадської думки, підвищується впевненість у собі. Математик Микита Мойсеєв, розмірковуючи про долю людства писав: “Мораль — поняття більш тонке, ніж моральність, пов’язана не тільки з системою моралі, але і з духовним світом людини, його орієнтацією на внутрішні цінності. Від питань екології, технології, політології ми неминуче повинні перейти до обговорення проблем еволюції внутрішнього світу людини (духовності — вставка моя, Л. Г.). Необхідно знайти способи такого впливу, щоб внутрішній духовний світ людини перетворився в його основну цінність. Це і є ключ до найголовнішого — збереження виду homo sapiens ”[14].

Крім завдання аналізу взаємодії між елементами духовності, стоїть серйозне завдання вивчення структури, цілісності духовності, як процесу. Не менш важливою є задача встановлення ієрархії елементів. Ці завдання є предметом подальшого вивчення.

References

  1. Berdyaev N.A. The philosophy of freedom. The meaning of creativity. M., 1989.
  2. Spirituality / (Ch. Ed. V. S. Dudik). — K.: Europe. Encycl., 2008. — Book. 1. — 688 p. — (Series “European Encyclopedia”).
  3. Kosareva N. Formuvannost of spirituality and specialness in ambushes of values Ukrainian people / N. Kosareva // Ukr. Religion recognition. — 2005. — No. 4.
  4. Savchin M. Spiritual potential of people: monograph / M. Savchin. — View. 2-ge, rewr. Add. — Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2010.
  5. Dario Salas Sommer. Moral of the XXI century / S.S. Dario — M.: “El Records”, 1995.
  6. Babych,P., Mohylko, V.A. and Onehyna, V.M. (2013), “Prykladnaia ontolohyia” [Applied Ontology], Typohrafyia Madryd, 364.
  7. Krymskyi S. B. (2009). Dukhovni pryntsypy XXI stolittia. Rankovi rozdumyMorning reflections. Kyyiv, Maisternia Biletskykh [in Ukrainian].
  8. Camus. Compositions. Translation from French M., ed. Prometheus 1989.
  9. P. Sartre. What is literature? The words. Minsk. Publ. Medley. 1999.
  10. Bumbiers. Reincarnation and karma. Inevitable. K., ed. TPO “DM”. 1992.
  11. Malyuta A.N. Hypercomplex dynamic systems / A.N. Malyuta. — Lviv: Vishcha school, 1989, — 118 p.
  12. Lazarev S.N. Diagnostics of karma. Steps to the Divine / S.N. Lazarev. — YOU, 2016. — 225 p.
  13. Bono E. Teach yourself to think: a tutorial on the development of thinking / E. Bono. — Per. from English A.A. Kurskov. — M.: OOO “Potpourri”, 2005. — 288 p.
  14. Moiseev N. Modern rationalism / N. Moiseev. — M.: MGVP KOKS, 1995 .— 353 p.