L. G. Trysej

director Kharkiv Public Foundation for Higher Education Development “Intellect”.

Одним з основоположних принципів педагогіки є принцип науковості [1]. Без безперервного розвитку науки створити систему освіти актуальну часу неможливо. Відсутні фундаментальні наукові розробки загального характеру які б були фаховим інструментом в соціальній практиці. Окремі міждисциплінарні дисципліни не в змозі відповісти на всі питання сьогодення. Очевидно, на наш погляд, що деякий набір міждисциплінарних дисциплін системно об’єднаних на принципах міжсистемних взаємодій сформує достатній, з точки зору повноти, інструментарій вивчення та прогнозування соціальних явищ. Актуальність теми підкреслюється тим, що складність соціальних процесів на далі буде збільшуватись [2].Між тим, треба сказати, що в період, як на протязі 70 років соціалістичного ладу, так і протягом усього періоду української незалежності, спостерігалися і спостерігаються тенденції применшення значення досліджень філософського, соціального і в цілому всього комплексу гуманітарного напрямків в науці та освіті, підкреслювалося їх нібито непріоритетний характер, їх «меншу відповідальність» в розвитку людства. Тому, в світі в цілому і в Україні зокрема, не було прийнято принципово нових організаційних і управлінських рішень щодо стимулювання розвитку цих напрямків в науці і практиці, що відповідає тому значенню, яке надається науці, освіті, наукового пізнання людини, науково-технічному прогресу в життя суспільства. Крім того, в результаті помилкових ідеологічних і соціальних установок стало скорочуватися викладання і підготовка фахівців в гуманітарній сфері діяльності в багатьох навчальних закладах України.

Для загальної ситуації початку ХХІ століття було характерним відстоювання необхідності і правомірності напрямків досліджень в гуманітарній сфері знань часто попри те, що пропонувалося «зверху», ціною великих зусиль, розчарувань і навіть втрат нерідко талановитих людей. У зв’язку з цим вивчення методологічних, світоглядних і соціальних проблем розвитку науки, освіти і їх впливу на всі сфери життя суспільства, людини і людства набувають особливого значення. Стан справ тут не може задовольняти запити сучасного рівня розвитку суспільства. Осмислення новітніх досягнень науки, впровадження їх в навчальний процес неприпустимо затягується. Традиційно слабо розвиваються світоглядні проблеми гуманітарних наук. Тому перед суспільством стоїть цілий ряд надзвичайно важливих завдань.

Необхідно термінове підвищення рівня якості досліджень в гуманітарній області. Тут важливі не тільки високий рівень компетенції в розумінні найскладніших соціальних процесів, їх швидкоплинність і мінливості в житті людства, а й їх своєчасність. Оперативність значно підвищує ефективність як впливу на самі дослідження, так і на впровадження їх в навчальний процес і життя людей. Назріла нагальна необхідність появи нових ідей і теорій як основи, а також інструменту для теоретичної та практичної діяльності людей. Не менш важливим є їх вивчення і застосування в житті. Необхідно, щоб ці питання стали предметом перш за все науково-педагогічних працівників.

Слід розуміти, що необхідний перехід від протиборства ідей та світових ідеологій до взаємодії і ця тенденція повинна наростати. Сучасні засоби комунікацій – інтернет, радіо, телебачення, преса, інтенсивність прямих контактів людей різних ідеологічних орієнтацій неминуче підсилюють ці взаємодії. Тому нам важливо мати глибокі наукові розробки з цієї найважливішої проблематики сучасності не тільки для вирішення внутрішніх завдань, а й для успішного виправлення загальних світових проблем.

Велике теоретичне і практичне значення набуває завдання пізнання самої людини і перш за все його духовного світу. В даний час розгалужена система окремих наук досліджує різні сторони існування і розвитку людини. Необхідний же комплексний підхід до пізнання людини як індивіда і особистості, носія духовності.

З огляду на стан і перспективи розвитку людства в сучасних умовах початку третього тисячоліття, повинні піднятися на новий рівень дослідження в галузі глобальних гуманітарних і освітніх проблем людства. Особливо це важливо в умовах об’єктивного процесу глобалізації. Найважливішими з глобальних проблем сучасності є ліквідація загрози існуванню людської цивілізайії, збереження миру на Землі. Йдеться про те, що проблеми глобального масштабу, обумовлених в основному діяльністю самої людини, формує принципово новий феномен – систему глобальних проблем сучасності. Тут необхідно підкреслити, що мається на увазі розробка саме філософських, світоглядних, методологічних аспектів системи глобальних проблем. Так само виникає і активно розвивається такий напрямок наукових досліджень, які пов’язані з вивченням глобалізації процесів світового розвитку.

Один з напрямків розробок філософії пов’язаний з областю теоретичного і практичного, методологічного і соціального обґрунтування моделювання процесів соціального, освітнього а також і насамперед глобального розвитку. Моделювання вирішує насамперед питання прогнозів розвитку та адекватності прийнятих рішень.

У минулому для розуміння і прийняття рішень широко застосовувалися, особливо в області техніки (були спроби застосувати і для моделювання соціальних процесів), і використовувалися класичний дедуктивний і класичний експериментальний спосіб моделювання (його ще називали аналоговим моделюванням, коли експерименти проводилися з самим об’єктом; інша назва – моделюванням першого покоління).

Далі, з’явився метод математичного експерименту або іншими словами математичне моделювання [3]. Це методи другого покоління. Слід зазначити, що вирішити поставлену задачу моделювання дедуктивним або аналоговим методами не завжди вдається. Для скільки-небудь складних об’єктів і явищ це радше виняток, ніж правило. У той же час математичне моделювання, хоча і не призводить, як правило, до найкращого вирішення з усіх можливих (а лише з числа випробуваних) варіантів, часто застосовується на практиці.

До появи методів моделювання третього покоління математичне моделювання було єдиним можливим. Характерною особливістю математичного моделювання є те, що математичне моделювання працює і в тих випадках, коли експерименти з реальними об’єктами сильно ускладнені, а часом і зовсім неможливі через складність об’єктів, велику вартість та реальної неможливості їх відтворення. Іншою особливістю математичного моделювання, що обмежує його застосування, є те, що математика працює з ідеальними об’єктами, які далекі від реальних (особливо якщо це стосується соціальних процесів).

Сьогодні дуже часто керівнику, та й простій людині при прийнятті рішень доводиться стикатися зі складними системами, що об’єднують в собі об’єкти різної природи. Облік різнорідних об’єктів математичними методами дуже утруднений (через неоднаковість розмірності). Крім того, для повного опису складної системи необхідно врахувати величезну кількість різнорідних параметрів, що іноді робить задачу нерозв’язною. Безперервно зростаюча складність об’єктів управління [4] робить абсолютно безперспективною практику прийняття рішень на основі лише досвіду і інтуїції без використання всієї потужності сучасного знання і теорій. Математичні методи мають також обмежену сферу застосування. Життя вимагає появи нових теорій, нового знання в даній області.

Виняткову важливість і актуальну значимість в усій масі наукових досліджень набуває проблематика розвитку, що служить необхідною умовою розуміння сучасного стану людства і перспектив його в майбутньому. Звідси – необхідність в розробці і систематизації проблематики розвитку, уточнення на сучасному рівні її концептуального, понятійного змісту, її онтологічних основ. Дійсно, філософська теорія оперує складними поняттями високого ступеня філософської абстракції, смислове навантаження і зміст яких, проте, залишаються не зовсім проясненими для практичного розуміння і застосування в житті.

Класична філософія визначає розвиток як необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. Однак універсальне поняття розвитку ще не вироблено. Проблематично утвердження незворотності і спрямованості зміни в процесі розвитку, якщо відомо, що прогресивний розвиток завжди переплітається з відхиленнями або навіть з регресивними явищами.

Різні трактування поняття розвитку дають сучасні вчені, такі як Х. Хорстман, Е. Рамбальді, М. Гіс, Х. Зандкюлер, Н. І. Лапін, В. П. Бабич та інші. Наприклад, М. Гіс висловив думку про те, що провідну роль може і повинна грати діалектика: але здійснено це лише в тому випадку, якщо вона буде не негативною, а позитивної, в гегелівській термінології – діалектичної онтологічної логіки (логіки буття).

Більш адекватний опис парадигми розвитку може дати, на що вказав Х. Зандкюлер, лише (онто-логіка), бо, по-перше, зміст буття не може існувати без логічної форми, і, по-друге, зміст буття не відокремлене від логічної форми. Онтологічне розуміння явища розвитку дані в роботах В.П. Бабича [5, 6].

Особливе місце в теоретичних дослідженнях сучасності надається створенню теорії систем. Над цією темою працювали багато вчених і при цьому отримали ряд важливих результатів. Так А. Н. Авер’янов провів аналіз практики в світлі системних уявлень як специфічної взаємодії суспільної людини зі світом, утвердження людини в світі. Він свій філософський пошук вів у напрямку системного осмислення соціальної реальності, обґрунтування методів дослідження соціальних явищ, збору та узагальнення соціальної інформації, проблем її достовірності та істинності соціального знання. Однією з особливостей досліджень А. Н. Авер’янова є системне дослідження проблематики сучасного суспільства, осмислення суспільного розвитку в сучасну епоху в цілому, пов’язане з досягненнями НТР, гострими соціальними колізіями, протиборством сил миру і війни, аналіз прогностичної функції соціально-філософського знання [7].

Роль наукових досліджень соціальних явищ в суспільстві важко переоцінити. Ці дослідження повинні стати основними на етапі переходу людства в епоху цивілізації [5].

Інтерес до таких досліджень визначається передусім масштабом і практичною необхідністю. Особлива роль відводиться міждисциплінарним дослідженням, які по суті об’єднують знання, методи, засоби і передові навички учених-фахівців різних напрямів у вивченні загального для них об’єкту – соціальних явищ.

Міждисциплінарні дослідження – найважливіша відмінна риса і характерна особливість сучасної науки і також вимога соціальної практики [8]. Тільки до кінця ХХ століття стало ясно, що вузькоспеціальні науки, вузький дисциплінарний підхід не дозволяє ні вивчати, ні зрозуміти усі соціальні процеси, що ускладняються. В. И. Вернадський говорив про зростаючу складність і масштабність великих проблем в житті людства і розвитку наукового знання [9]. Їх не можна вирішити силами окремих наук, наскільки б узагальненими вони не були. Дослідження реальних соціальних систем по окремим частинам окремими науками не дає адекватного їх розуміння і пояснення. Саме міждисциплінарний підхід дає можливість утілити вимогу часу про цілісне вивчення явища, його елементів, взаємодій елементів, а також і на рівні міжсистемних взаємодій [6, 10].

Враховуючи, що зростання складності реальних теоретичних і практичних завдань набагато перевищує по своїй швидкості зростання особистих можливостей окремо взятої людини, то проблема створення додаткових можливостей підтримки людини нині виникає в усіх життєво важливих сферах діяльності. Особливо гостро ця проблема стоїть в розумовій діяльності. Вона зажадала зміни стереотипу мислення і створення нових, загальніших підходів до розуміння дійсності. Окрім складності завдань, що стоять перед людством, існуюча базова сукупність глобальних ідей, пов’язаних з розумінням світу людиною і свого місця в нім неминуче повинно кардинально змінитися. Такі зміни потребують появу нових глобальних універсальних філософських концепцій і напрямів, що відповідають по рівню своєї загальності, мірі розробленості, проблематиці моделювання, можливостям формалізації і широті предметної області духу часу. Окремі дослідження не об’єднані загальним вектором практичної направленості наукових розробок. Тому стоїть нагальна потреба введення в концептуально-понятійне середовище гуманітарних дисциплін таких міждисциплінарних теорій, які спроможні ефективно формувати нові стереотипи мислення, які характерні для людини третього тисячоліття и як наслідок цього, процесу світорозуміння і системної організації своєї безпосередньої діяльності.

Якщо виділити приклади досліджень в цьому напрямі нині, то обмежимося розглядом і загальною характеристикою трьох абсолютно нових наукових дисциплін – це загальна методологія (методологія більш високого філософського рівня), прикладна онтологія і системні методи третього покоління. Названі напрямки наукових досліджень в теперішній час вже заявили про себе. Але про них знає дуже вузький прошарок спеціалістів. На наш погляд, задача полягає в тому, щоб ці знання стали надбанням широкого загалу, зокрема для спеціалістів які займаються соціальною практикою та управлінською діяльністю, а також що ці наукові дисципліни стануть інструментом розуміння і опису складних соціальних процесів сучасних і майбутніх суспільств, що обумовлює їх подальший розвиток.

Причини появи загальної методології полягають в наступному: жодна з окремих наукових дисциплін не може представити її в готовому виді, здатною до застосування іншими; відсутні єдина наукова мова, термінологія, система критеріїв; фактично немає наукових праць за загальною методологією; відсутній системний підхід в осмисленні загальної методології; немає таких загальнонаукових засобів як моделювання, яке по суті є ядром інтеграції наукових знань; не залучені до загальної методології такі нові поняття і концепції, як синергетика, ноосфера, онтологія, екологія, значення людини, тобто як повернути в систему суб’єкт діяльності (людський чинник); немає підходу до аналізу і вирішенню складних глобальних проблем. Загальна методологія включає як метод прикладну онтологію і системні методи третього покоління.

Причини появи прикладної онтології полягають в наступному [5]: скороченням гуманітарних дисциплін в системах середньої і вищої освіти; ускладненням соціальних процесів і не здатністю сучасної науки їх адекватно пояснити; переходом людства в штучну епоху – епоху цивілізації, яка зажадала наукового обґрунтування закономірностей земного буття людини; розширенням відповідальності людини за свої дії до глобального рівня. Фактично прикладна онтологія – це філософія, спущена з далеких висот до практичного застосування людиною в сучасному житті з усуненням абстрактних узагальнень і властивих філософії істотних обмежень як загальної науки.

Причини появи системних методів третього покоління (теорія гіперкомплексних динамічних систем або інше найменування дисципліни – інваріантне моделювання) [11] полягають в наступному: відсутністю нових світоглядного рівня теорій; відсутністю нових (застарілі не годяться) технологій соціального будівництва; вузькоспеціальна підготовка в системі освіти; відсутністю наукових методів дослідження аномальних явищ; відсутність наукового інструментарію охоплення розумінням загального і можливостей синтезу; немає наукової основи підготовки поліфункціональних фахівців, особливо у сфері управління; немає науки, яка вивчає діяльність як таку; відсутністю досить повного набору фундаментальних принципів і закономірностей, що відносяться саме до систем і тим самим що виділяють їх як специфічний об’єкт і предмет дослідження; велика кількість підходів і методів об’єднаних поняттям система зумовило необхідність створення наукового напряму, предметом якого стали власне системи, їх основні закономірності і властивості; не вирішено завдання адекватності наукового тлумачення соціальних процесів; відсутністю взаємодії природознавчих, гуманітарних і технічних наук, об’єднаних єдиною метою; відсутністю досліджень по вивченню так званого комплексного підходу (насправді системні методи третього покоління включають і поняття комплексного підходу); відсутністю інструментарію вивчення глобальних проблем. Помилково вважається, що системний, комплексний і глобальний підходи представляють різні рівні междисциплинарности, що відображають зростаючу складність соціальних проблем, які стоять перед людством. Насправді системні методи третього покоління включають усі підходи і тому є універсальними.

На основі вищесказаного, завдання дослідження полягає в загальній характеристиці запропонованих трьох міждисциплінарних дисциплін, окреслення областей їх застосування, а також можливостей їх взаємодій та подальшого розвитку.

Загальна методологія. Загальна методологія покликана виробити єдиний загальнометодологічний підхід, який синтезував би результати різних напрямів методологічних досліджень. Філософія, як основа методології, грає велику роль в міждисциплінарних дослідженнях, тому подальший розвиток самої філософії, подолання певних обмежень її категорій дозволить зміцнити її зв’язок з іншими окремими науками в методологічному сенсі. Загальна методологія покликана стати головним інструментом рішення в першу чергу глобальних проблем, які стоять на першому плані діяльності людини і ставлять перед нею дуже серйозні виклики. Загальна методологія покликана розв’язати проблему методологічної неповноти і несумісності методологій окремих дисциплін. На нашу думку, загальна методологія може стати об’єднуючим фактором методологій інших дисциплін як універсальний інструмент практичної діяльності людини. Приведемо визначення загальної методології.

Загальна методологія – це система принципів та способів (методів) побудови та організації теоретичної та практичної діяльності людини та людства в цілому. Кожне слово в цьому визначенні має дуже важливе значення. Слово система означає, що принципи і способи об’єднані системними взаємодіями, сформовані в структуру, мають цілісність з новою якістю, якої не мали елементи системи. Крім того, ієрархічний рівень загальної методології стає найвищим. Тобто, рівень системної організації загальної методології повинен бути не нижче п’ятого рівня. Подальші вивчення та розробки теорії загальної методології повинно врахувати вищесказане і підняти її на самий високий рівень міждисциплінарних теорій.

Прикладна онтологія [5]. Нова галузь науково-прикладних знань про суть, сенс і цілі земного буття людини і його розумну взаємодію з навколишньою природою. Ця галузь світової науки покликана визначити основні етапи еволюційного розвитку інтелектуальних і духовних здібностей людини, дати об’єктивну цілісну картину сучасного світу з усіма її позитивними і негативними явищами і тенденціями, усебічно обґрунтувати найбільш вірогідні перспективи подальшого впорядкування життєдіяльності людей на земній планеті. Прикладна онтологія покликана “з’єднати що раніше не з’єднувалося”, а значить сформувати двоєдину загальнолюдську, достовірну наукову концепцію духовно-матеріалістичного пізнання світу. Дух і матерія розглядаються не як протиборчі першооснови, а постійно взаємодіючі, взаємодоповнюючі і взаємозбагачувальні складові земного життя і діяльності кожного індивіда-землянина і усіх мешканців нашої загальної планети. Прикладна онтологія відкриває реальні можливості пізнання первинних витоків неповноцінності і порочності багатоликих систем індивідуального, кланово-групового і суспільно-політичного світогляду, що стихійно сформувалися. З іншого боку, прикладна онтологія є науковим потенціалом спрямованим на формування універсальної загальної земної системи цивілізованої, збалансованої побудови матеріального і духовного буття людини в умовах загального ненасильницького світу. Сьогодні роль прикладної онтології про перегляд картини світу і місця в нім людини стоїть як ніколи гостро і повинна ґрунтуватися на новому антропологічному принципі – мисле діяльності (на російській мові –мыследеятельности). Діяльність людини в ХХI столітті – це головне завдання як науки, так і кожної людини як земного мешканця.

Об’єднувальну функцію консолідації і координації безлічі наукових розробок і досліджень сучасних проблем глобалізації світу повинна виконати прикладна онтологія, як особлива галузь наукових знань про основні закони еволюції і найбільш раціональний уклад життя і діяльності людей на земній планеті. У минулому така галузь науки не могла виникнути в силу природної обмеженості людського інтелекту і повсюдного панування різноманітних і несумісних національних, релігійних і кланово-групових інтересів, традицій і переваг [6].

Сучасна історія ультимативно спонукає усіх землян розширити горизонти бачення світу до загально-земних проблем існування суспільства і навколишньої природи. Настав час для кожної сучасної цивілізованої людини міцно усвідомити, що від успішного рішення цих глобальних проблем безпосередньо залежить історична доля людства і кожного землянина в ХХI столітті і третьому тисячолітті нашої ери. Якщо попереднє століття називають століттям науково-технічного прогресу і кардинального поліпшення матеріальних умов земного буття, то ХХI століття повинне привнести до історії людства не менш значимі досягнення в області науково-інтелектуального прогресу і еволюційних перетворень духовного життя усіх прийдешніх поколінь людей.

Створення науково-теоретичних основ прикладної онтології в найближчій перспективі дозволить залучити усіх людей до знань, специфіки об’єктивних загальнолюдських законів і вимог, а в той же час дозволить привести їх суб’єктивні, часто егоїстичні, інтереси і пристрасті в належну відповідність загально-земним нормам розумного, цивілізованого мислення і поведінки на нашій загальній планеті.

Системні методи третього покоління [11]. Ці методи розроблені на усіх можливих рівнях представлення наукових теорій: вербальному, символьному (формалізованому), алгоритмічному, з можливістю ЕВМ реалізації, ігровому. Це знання завтрашнього дня. Це новий міждисциплінарний підхід, що дозволяє будувати системні моделі і проводити міждисциплінарний аналіз складних об’єктів, процесів і явищ незалежно від їх фізичної природи. Служить фундаментом для побудови ідеології, що претендує на роль нової світоглядної основи людини третього тисячоліття. Може застосовуватися на стиках науки, релігії, культури, аномальних явищ і езотеричних знань. Має здатність ефективно формувати нові стереотипи мислення, характерного для людини третього тисячоліття, у якого активізується процес світобачення і системної організації своєї безпосередньої діяльності. Основні положення системних методів третього покоління є корисними, а іноді і обов’язковими для управлінців різного рівня, яким необхідно швидко орієнтуватися і приймати відповідальні рішення в складних ситуаціях нашого часу.

Існують і інші приклади міждисциплінарних досліджень, нас же більшою мірою цікавлять наведені вище.

Проблеми освіти носять онтологічний характер тому, що ми не цілком розуміємо складнощі сучасного світу і ролі в ньому людини. Змінилася і продовжує змінюватися характер існування людини і темпи цих змін все збільшуються. Перехід від епохи варварства до епохи цивілізації [5], який ми зараз переживаємо, зажадає людей зовсім іншого типу, що мають абсолютно інше мислення, що працюють в інших індустріях і мають інші набори навичок.

Особливої актуальності набуває проблема освіченості людини і її природи в цей історичний період, коли повинно практично вирішуватися питання «Бути чи не бути … людству?» «… Ми маємо справу – завжди і перш за все – з людським феноменом, тобто з нашим реальним життям, коли думаємо про неї не в термінах існуючих теорій і інституцій (що мають свої теорії), а в термінах власного життя і в контексті її проблем …» – писав М. К. Мамардашвілі [12].

Початок нового століття і тисячоліття приносить чітке розуміння і усвідомлення головного завдання науки і освіти – дослідження та становлення внутрішнього духовного світу людини. Без такого розуміння Універсуму і людини, здійснення практичних результативних дій в даному напрямку навряд чи можна знайти реальні шляхи виходу з заглиблюваної глобальної кризи сучасності. Одухотворення, олюднення дійсності сьогодні стає рівнозначним виживанню і порятунку людства. Перед вченими і всіма землянами встало фундаментально-рятівне питання: чи готові ми “прийняти єдність науки і духовності” [13].

Ю. Ротенфельд пропонує новий підхід до шкільної освіти, що збирає знання в голові дитини, як з предметів, так і по між предметних, за принципом, що дозволяє навчати дітей не тільки розумному мисленню, а й філософської мудрості, націленої на пізнання найбільш загальних відносин дійсності. В результаті більш розумні школи означають більш розумних вчителів, більш розумних дітей і їх батьків, нарешті, більш мудру владу, турбота якої не панування над суспільством, а служіння йому [14]. Розумовим мисленням користуються всі гуманітарії. Розумне мислення використовують представники природничих наук. Мудрість як спосіб осмислення найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення зупинилася в своєму розвитку на рівні античності, оскільки філософи втратили її специфічні понятійні засоби – конкретно-загальні порівняльні поняття різних видів.

Фактично, мова йде про новий вигляд філософії, що відрізняється від всіх колишніх філософських напрямків своїм накопичувальним характером (кумулятивний) за рахунок використання нового понятійного апарату – натурального ряду порівняльних понять, спрямованих на пізнання все більш загальних відносин дійсності. В результаті філософія стає об’єктивною наукою, подібної іншим природничим наукам.

Новий підхід до філософії освіти дозволяє осмислювати суспільство не за допомогою безлічі суб’єктивних думок, що змушують людей жити в різних соціальних світах і по-різному розуміти суспільство. А з однакових для всіх об’єктивних точок зору, що призводить не тільки до розуміння суспільних процесів, але і до взаєморозуміння між людьми. На цій основі пропонується змінити підхід до шкільної освіти. Якщо зараз воно розколоте за предметним принципом, і кожен предмет маленькими шматочками закладається в голови дітей, а вже з них знову збирається розколоте з предметів знання. То новий підхід, навпаки, буде збирати шкільне знання не тільки за предметним, а й по міжпредметним, панлогічним принципом. Головне в новому підході полягає в тому, що філософія, як «знання загального» формує науково обґрунтовану цілісну картину світу і з цим знанням приходить в загальноосвітню школу, щоб навчати дітей не тільки, а й мудрості. Тому «розумніші школи означають більш розумних майбутніх батьків як більш розумних громадян» (М. Ліпман), більш розумних викладачів гуманітарних і соціальних наук, більш прийнятних журналістів і політиків, а в підсумку більш розумну і мудру владу [14].

Поряд з розглянутими проблемами науки і освіти, існує важлива проблема з’єднання нових і старих наукових знань, освіти в цілому, з проблемою натхнення людей, особливо молоді на спільне вирішення назрілих проблем людства.

Безсумнівно, на цю тему існували вчення в повністю втрачених на сьогодні таємних знань часів нашої давньої історії. Фактично, крім цього, втрачені і схеми суспільно-корисного управління народами.

Сама постановка такого питання в принципі нова. У минулому вона іноді з’являлася на горизонті, наприклад, про неї знав Руссо. Симона Вейль пропонувала своє бачення для натхнення французів після їх поневолення гітлерівцями [15].

Сучасні вчені, управлінці не обтяжують себе постановкою цього питання, а ще менше – дослідженням його. Наспіх, бездумно пропонуються різні свята: релігійні, світські, корпоративні. Крім того, використовуються різні політтехнології по концепції зло-нравія для мобілізації мас, використовуючи оману, напівоману, залякування, розпалювання пристрастей і т. д.

Необхідно кілька слів сказати про пропаганду. Солідний внесок тут належить, зокрема, Радянському Союзу, та й Гітлеру також. Пропаганда не прагне викликати натхнення, вона, навпаки, прикриває, виключає будь-яку можливість появи натхнення, вона повністю наповнює душу фанатизмом. Її прийоми не можуть бути прийняти для досягнення благородних цілей.

Невже для натхнення народу існує тільки божественна таємниця, що немає інших методів. Швидше за все існують. Змінюється час, змінюються еталонні частоти логіки суспільно-соціальних явищ – змінюється і метод. Дуже шкода, що для вирішення даної проблеми, ми не можемо знайти аналога в нашій історії. Що ця проблема, яку ми повинні вирішувати сьогодні, має ту ступінь важливості, яка порівнянна з загрозою не просто зникнення, але повного небуття нашого народу. В історії не згадується жодної країни, яка опинилася в ситуації існування стількох викликів, кожен з яких смертельний. Нам навіть невтямки, що буде далі, немає навіть приблизного прогнозу на майбутнє (отже, немає передбачуваності протікання процесів на майбутнє). Керувати непередбачуваними процесами принципово неможливо.

Оскільки мова йде про проблему надзвичайної важливості, як про проблему практичну, нам необхідно як знання загального рішення, так і рішення для окремих випадків.

Спостерігаючи день у день розвиток ситуації в Україні, необхідно розуміти наступне: поняття ГРОМАДСЬКОЇ ДІЇ розуміти як спосіб ВИХОВАННЯ КРАЇНИ.

Недостатньо виділити це поняття, приділити йому увагу, розібратися в ньому, необхідне головне: зробити так, щоб завжди відчувати його в душі навіть тоді, коли увага зайнято чимось іншим. Воно вимагає зусиль тим більшого, що для нас ця тема абсолютно нова. Наша влада громадську діяльність по вихованню мас під таким кутом не розглядає, в ній бачить тільки спосіб встановлення певної форми влади, яку вважали бажаною в тому чи іншому відношенні.

Завдання виховання, або навіть самовиховання – полягає насамперед у тому, щоб спонукати РУШІЙНІ СИЛИ. Бо ніякі ініціативи, ніякі громадські рухи не здійснюються без рушійних сил, здатних наділити і підтримати їх необхідною енергією.

Марно вести людей до блага, вказуючи лише напрямок, не потрудившись забезпечити наявність відповідного спонукання. Це рівносильне натискання на акселератор, намагаючись привести машину в рух, яка не заправлена пальним.

Виховні заходи, які укладені в громадську дію.

  1. Страх, який викликаний погрозами. Нам необхідно аргументовано, з позицій найвищої ієрархії управління показати прогноз розвитку подій в країні при продовженні управління державою Україна за нинішньої концепції, будучи вписаними в глобальний сценарій поневолення нашого народу.
  2. Надія, яка викликана обіцянками. Постаратися через певну кількість Знань змінити в людях МІРУ розуміння і ціну даних їм обіцянок раніше, заснованих на «поняттях». Свої обіцянки наділити досить високою МІРОЮ, а отже і енергією, заснованою на найвищому пріоритеті управління – методологічному (світогляд, філософія).
  3. Навіювання (по-російськи – внушение). Застосування цього способу як вплив, полягає в примусі. Повторення – з одного боку, з іншого боку – сила групи, від якої ця сила виходить або якої вона має намір опанувати, надає цьому способові велику дієвість.
  4. Вираз (по-російськи – выражение). Фактична ефективність цього способу зовсім іншого роду. Його основа – в таємний структурі людської природи (читай психічної діяльності). Суть в наступному. Трапляється, що думка сформована на несвідомому рівні, іноді і несформована, але наявна у вигляді деякої інформації, поволі впливає на свідомі рівні (душу). Але дуже слабо. Але варто людині почути цю думку ззовні, від когось іншого, і що дуже важливо – від того, до чиїх слів прислухаються з увагою (з більш високої ієрархії), як сила цієї думки зростає у стократ і може призводити до внутрішньої зміни, що є спонукальним мотивом до дії, яка наділена певною енергією.

У цьому зв’язку необхідно відзначити ряд особливостей:

а) трапляється, що людина відчуває потребу, усвідомлену чи ні, почути певні слова, які будучи дійсно вимовленими та вихідними звідти, звідки за звичаєм чекають добра, служать підтримкою, енергією і своєрідною їжею. Суть в чому? Щоб нас почули, необхідно стати друзями з тими, кого ми виховуємо;

б) сумний досвід виборів показав, що близько 40% населення не прийшли на вибори. Який висновок? У людей на несвідомому рівні з’явилася думка, що щось не так в нашій державі. Освоїти і зрозуміти не вистачає як міри, так і алгоритмики обробки такого роду інформації. При цьому, що дуже важливо – думки можуть бути схожі у дуже великої кількості людей. За вказаними вище причин, люди не можуть ці думки висловити лексично у вигляді ідей, мотивів, дій і т.п., тим більше – колективних думок. Така робота під силу тільки тим людям які наділені досить високою МІРОЮ розуміння і працюють на найвищій ієрархії управління. Зчитана з народних мас інформація, виражена лексично, можливо навіть у вигляді національної ідеї на даному етапі розвитку, може бути дана народу для осмислення і стане спонукальною силою;

в) у нас зараз така драма в суспільстві, яка переважає в особистому житті над приватними ситуаціями, що багато сумних думок і потреби такого роду виявляються майже однаковими у всіх людей, що складають народ. Таким чином, не пригнічуючи глибинні, таємні ресурси кожної душі, що за своєю природою речей неминуче робить будь-яка колективна дія, якими б благородними не були переслідувані ними цілі, цей вид дії їх спонукає, надихає і змушує зростати;

г) надзвичайно сильна перешкода не дозволяє нашому уряду виконати функцію здійснення такої дії, хіба що частково або в дуже незначній мірі. Ця перешкода – це величезна прірва між декларованою і ОБ’ЄКТИВНОЮ моральністю. Сумнівно, що такі дії можуть виконувати управлінці, політичні партії, що побували при владі і так нічого не зробили. Ненависть до держави (влади) приховано, смутно і дуже глибоко перешкоджає тому, щоб слова, які виходять прямо від уряду або політичних партій, могли бути сприйняті кожним українцем як голос товариша;

д) з іншого боку, в такого роду діях, слова, щоб бути дійсно почутими і ефективними, повинні мати офіційний характер. Що для цього потрібно? Створити певний ЕТАЛОН МОРАЛЬНОСТІ і не тільки у вигляді ідеї, але і наділити ЙОГО певним матеріальним носієм. Їм може виступати як партія в цілому, так і конкретний ЛІДЕР. Крім того, ЛІДЕР повинен бути наділений якостями СИМВОЛА. ЕТАЛОН МОРАЛЬНОСТІ відображається як ідея в ІДЕОЛОГІЇ партії. В такому випадку ми надаємо офіційний характер дії і слів від партії або ЛІДЕРА. Перш за все, ЕТАЛОН наділяється досить високою МІРОЮ. А звідки візьметься ця МІРА? МІРА з’явиться від якості ІДЕОЛОГІЇ, програми партії, якості членів партії, якості викладачів та вчителів, організаторської роботи, наявності доступу до ЗМІ, відповідності всієї діяльності Божому Промислу, наскільки ми станемо товаришем кожному українцю і т. п. Тоді кожен член влади, який виступає від імені ЛІДЕРА, буде почутий;

е) кожен, хто виступає від імені ЛІДЕРА, може черпати натхнення на рівні почуттів або думок, які дійсно бродять в умах українців, або на більш високому рівні (мається на увазі егрегоріальний провід, який під силу справжньому лідеру, який може освоїти кожен).

ж) уряди, що вдаються до дуже піднесених слів і думок, дискредитують їх і виставляють себе на посміховисько, якщо це не приводить до вибуху. Саме так сталося з такими поняттями, як Майдан, соціальні стандарти, злодії повинні сидіти в тюрмі, любі друзі і т. п.

Головним тут є принцип: почни з себе, тоді буде моральним закликати до цього інших. Щоб закликати до досконалих дій – необхідно самому стати досконалим. Необхідно знаходити аналогічні приклади в історії і на їх основі будувати переконання. Крім того, нам потрібно ще подолати деяку огиду до свого минулого, а для цього потрібно знайти потрібні слова, здатні допомогти відновити свою велич в світі – велич, необхідну для здоров’я внутрішнього життя.

Гарячий інтерес до людей, якими б вони не були, до їхніх душ, здатність поставити себе на їх місце і проявити увагу до невисловлених думок, певна інтуїція до історичних подій, що відбувається і вміння висловлювати письмово тонкі відтінки і складні відносини – ось що необхідно для наших вчених, викладачів та вчителів. Серед всіх слів, здатних пробудити відгук у серцях українців, слід вибрати ті, відгук на які був би бажаний, вимовляти і повторювати їх, приглушаючи інші, щоб викликати повне затухання того, що краще знищити. Але слова – це тільки початок. Дія, викликана словом, – більш потужний інструмент для ліплення людських душ.

Особисті почуття грають в великих світових подіях роль, яку в усьому їх масштабі нам ніколи не осягнути. Такий фактор, і його потрібно враховувати, як дружба між двома окремими людьми, двома спільнотами, або ж її відсутність, може в деяких випадках вплинути на долю людства.

Істина виникає в розумі тільки окремої людини. Вона може бути вислухана тими, хто неї любить або з ким вона дружить. Таким чином, обмін істинами між людьми повністю залежать від стану почуттів. Вибрати ті з них, які зараз необхідні, розпізнавши їх в серцях українців і довівши їх до тієї міри реальності, яку може надати офіційне повідомлення.

Кожен раз, коли закликаємо до певних дій, необхідно встановлювати зв’язок між дією і спонукою за допомогою слова. Слід передбачити виснаження старих мотивів, час від часу давати розростатися новим натхненням до тих самих дій. Слід також намагатися перехід від спонукання до дії здійснювати якомога з меншими вольовими зусиллями. За інших рівних умов завжди потрібно вибирати такі способи дії, які мають вже в самих собі прагнення до добра. Краще якщо саме добро, патріотизм є спонуканням.

Виховний метод нічого не вартий, якщо він не заснований (натхненний) певною концепцією людського вдосконалення. Коли мова йде про долі народу, та й людства в цілому, такою концепцією повинна бути концепція цивілізації. Зазвичай найстрашніші помилки – ті, що спотворюють саме мислення, гублять душу, виводячи її за межі істини і добра. Те ж і в історії. Істина – по суті надприродне благо.

Зі сказаного випливає розуміння того, що вихід-виживання вимагає кардинально якісної зміни моральності і якостей кожної людини. Усвідомлення цього можна досягти, як один із напрямів, створенням абсолютно нової системи освіти. Базовий перехід (якого не відбулося) до нової системи освіти повинен ґрунтуватися на ситуаційному аналізі сучасної освіти. Його в повній мірі не озвучили досі. У зв’язку з цим основні тези такі:

Накопичена величезна кількість інформації в кожній галузі знань, яку в принципі неможливо дати учням за відведений період для освіти. Встановлено (зокрема вченими Японії), що інформація, ідеї, технології і т. п. застарівають кожні 5-10 років. Моральне становлення підростаючого покоління не відповідає сучасним складнощам земного буття людини [15].

Ускладнення всіх сторін життя людини зажадало нового рівня вимог до випускників – це поліфункціональність, професійна підготовка (напр., сучасний випускник ПТУ прирівнюється до інженера першої половини ХХ століття), особливо високі вимоги до моральних і психічних якостей і т. п. Вчити всіх усьому [5].

Одна з характеристик сучасності полягає в тому, що нові технології вже витіснили з сільського господарства і промисловості більш 2/3 зайнятих працівників і в ХХI столітті цей процес буде ще більш посилюватиметься. Чисельність працюючих людей впаде на порядок.

Якщо сформулювати основну мету системи освіти, то вона виглядає так: утворити нову людину. Освіта і виховання це єдиний процес. Розділивши систему освіти на дві складові, ми маємо мету освіти – освіта повинна вказувати що корисно, обов’язково, добре, мета виховання – знайти рушійні сили для ефективного виконання засвоєного в першій частині. Узагальнюючи сказане сформулюємо триєдине завдання освіти на сучасному етапі розвитку людства, усебічний розвиток наступних якостей особистості (представлених по пріоритету): психічних здібностей (рис характеру); індивідуальних особливостей; інтелектуальних здібностей. Необхідно згадати забуте поняття ведення (в російському варіанті – ведание). Його потрібно повернути в систему освіти. Ведення означає – знати, розуміти, вміти виконати (зробити).

На яких спонуканнях будується система освіти? Знання як такі не є предметом бажання, тобто вже сам факт отримання знань в сучасних умовах не є спонуканням. Спонуканнями для сучасної молоді являються: бажання отримати гарну оцінку (закінчити школу з високим балом і поступити в інститут);

підпорядкування наказу батьків (учителів) або щоб зробити приємне батькам; бажання відчути і зрозуміти навколишній світ (об’єктивну реальність); бажання виділитися серед однокласників, знайомих, сусідів, перед кимось особисто; бажання освоїти певну професію і отримати престижну роботу або зайнятися підприємництвом і інші.

Дуже важливі і головні, на наш погляд, спонукальні мотиви, як би це не звучало высокопафосно (ми в ідеалі повинні прагнути саме до цього), мають бути наступні [5]: випробовувати любов до реальності (тобто до Світу, що оточує нас, Природи, Всесвіту) і бажання пізнати її і своє місце в ній. Учителеві треба зробити так, щоб учневі було що любити і щоб в об’єкті любові було закладено добро; бажати осягнути істину – це усвідомлення необхідності прямого контакту з реальністю, означає любити, тобто повністю перебувати в істині, якою б вона не була, відкинувши усі умови. Будь-яка інша любов бажає, передусім, задоволення, будучи основою для помилок і брехні.

Про стимули. Вже давно придбання нових знань не є достатнім стимулом в завзятості учнів. Потрібні інші стимули: деякі знаходять їх в самому учбовому процесі: цікаво вчитися (усі так роблять); захоплення красою реальності в предметах, що вивчаються; думка про майбутнє, про впровадження своїх знань в реальному житті; думка про приналежність до великих подій у світі і країні; бажання допомогти своїм близьким, особливо батькам, майбутньою своєю діяльністю; бажання вибратися з убогості, з нижчих верств суспільства у вищі; бажання отримати чисто матеріальні вигоди (будинок, машину і тому подібне);

соціальні стимули, тобто змінити положення народу, соціального шару і усього людства; схильність моді (правда істинні причини глибші), тобто в певні періоди часу були модними інженерні спеціальності, потім торгові і громадського харчування, далі юридичні, економічні і так далі.

Крім того існують і інші стимули: просування, кафедри, винагороди, шана і гроші, прийоми і поїздки за кордон, репутація, популярність, звання, колективні думки та інші.

Головний стимул на наш погляд – це творити добро, зробити життя близьких і тих людей, що оточують щасливою.

Освіта, виховання – єдиний засіб, який ми маємо, щоб робити вплив на духовний стан і буття народу. І сумно констатувати, що в Україні, особливо в органах державної влади, немає нікого, хто б міг зрозуміти, що наша сучасна освіта і виховання являють собою небезпечний елемент швидкого занепаду, і замість того, щоб розвивати нашу молодь, вона все перекручує і веде до загальної деградації підростаючого покоління. Складається враження, що сучасні потуги можновладців по “реформуванню” системи освіти спрямовані на регрес освіти нашої молоді, що в принципі логічно суперечить основним цілям цивілізаційного розвитку суспільства [16].

Твердження про те, що освіта вирішить багато наших проблем, є непохитним догматом демократії. Насправді демократична ідея в області освіти опинилася в повній розбіжності з даними психології і досвіду. Багато філософів, психологів і аналітиків довели, що освіта, особливо в тому вигляді, в якому вона організована нині в Україні, перешкоджає формуванню людини моральнішою, щасливішою і не змінює ні її інстинктів, ні її спадкових ознак. Іноді навіть, якщо освіта організована не відповідно до вимог цивілізаційного розвитку суспільства, завдає більше шкоди, ніж користі. Дані статистики підтверджують, що злочинність збільшується разом з узагальненням освіти або відомої статичності (без розвитку) мотивів, змісту і методів освіти.

Поза сумнівом, правильно поставлена освіта, особливо її друга частина – виховання, може дати дуже корисні практичні результати, як в сенсі підвищення моральності, так і в сенсі розвитку професійних здібностей.

Постійно зростає невідповідність між нашою освітою, вихованням і потребами життя [17].

Якщо спробувати визначити мету існуючої системи освіти, можна зробити єдиний висновок: мета – отримати примітивних, слухняних виконавців (рахуй біороботів), що не розуміють загальних світоглядних тенденцій і закономірностей розвитку суспільства.

На жаль, наша освітня система ґрунтована на наступних неправдивих принципах, а отже і неправдивих практичних втіленнях: вона спирається на ту основну помилку, ніби заучуванням на пам’ять інформації, об’єми якої усе збільшуються, розвиваються розумові здібності людини; набір інформації, що дається при освіті, не об’єднується у світогляд і світобачення; максимальне усунення педагога від учбового процесу і використання при цьому технічних засобів навчання, різних форм тестування, можливості яких обмежені визначенням тільки частини завченої інформації; зменшення годин на гуманітарні, філософські і інші, чисто світоглядні дисципліни; не розвивається здатність до міркування, творчості; ініціатива учнів, студентів ніскільки не підтримується та не тренується; головна ж небезпека в тому, що вона вселяє тому, хто отримав освіту і виховання, відразу до умов свого громадського положення, так що селянин вже не бажає бути селянином, робітник – робітником, багато хто прагне обійняти посади високооплачувані, стати чиновниками, бути обраними в органи влади, стати “зірками”, “моделями” і тому подібне; у всьому, що пропонується дітям для вивчення, особливо при вивченні історії, добро зневажається;

інформаційний бум, що переживає людство, призводить до безуспішності екстенсивної освіти, що намагається поспіти за постійно наростаючим об’ємом інформації. Шкільні програми, а услід за ними і діти стають неприпустимо переобтяженими. Це тупиковий шлях розвитку освіти; молоді люди впродовж порядку десяти років в школі, п’яти років в інституті, далекі від безпосереднього особистого досвіду, який міг би дати їм точні і глибокі поняття про речі, людей і різні способи поводження з ними і притому в такі роки, які вважаються найбільш дієвими, важливими і навіть вирішальними; замість того, щоб підготувати молодих людей до життя, школа, вищі навчальні заклади готують їх до зайняття посад, де можна досягти успіху, не проявляючи ані найменшої ініціативи і не діючи самостійно; така освітньо-виховна система вже підготувала цілу армію невдоволених своєю долею людей, які характеризуються наступним : а) люди готові до обурення; б) постійно звинувачують уряд у своїх власних помилках, крім того, ситуація посилюється антинародною політикою, що проводиться державою, великим розривом між декларованою і об’єктивною моральністю; в) рішуче не здатних зробити що-небудь без втручання влади; держава, що готує величезну армію дипломованих фахівців, може використати з них дуже невелике число, залишаючи усіх інших без жодної справи, і таким чином вона (держава) живить одних, а в інших створює собі ворогів; г) книги – це словники, дуже корисні для наведення довідок, але абсолютно марно зберігати у своїй голові цілі довгі уривки з них; молоді люди позбавлені дорогоцінних сприйнять, зіткнення з елементами життя, що легко засвоюються і являються необхідними, і притому позбавлені в найпліднішому віці; придбані молодими людьми знання, занадто численні, ваговиті, безперервно зникають з їх пам’яті, через місяць після іспиту вони вже не в змозі його повторити, нових же знань вони не надають; від такого отримання знань сила молодих людей ослабляється, плодоносні соки її вичерпуються, перед нами людина вже готова обертатися в одному і тому ж крузі, вона замикається у вузьких межах свого життя, часто виконує свої обов’язки коректним чином, але далі цього не йде; відкладається практична сторона вчення, штучні ж вправи, механічне набивання голів непотрібними в житті відомостями, призводить тільки до перевтоми; д) не береться до уваги той реальний світ, куди повинна вступити людина, ні суспільство, що оточує її, ні життєві зіткнення, до яких людина має бути підготовлена, укріплена і озброєна; не забезпечують важливішою, ніж будь-яка інша, необхідною твердістю здорового глузду, волі і рис характеру.

На основі викладеного можна сформулювати завдання, яке полягає в розробці таких напрямків створення абсолютно нової системи освіти, яка б відповідала вимогам переходу до епохи цивілізації в ХХI сторіччі.

Особливості рекомендованої системи освіти.

Педагогіка. Виклик часу – перейти від кодуючої фактологічної (фактично, цитатно-догматичної) педагогіки до методологічної педагогіки (МП), яка ставить перед собою принципово інші цілі: людина – це, передусім, певний лад психіки. Формування ладу психіки “людина розумна” і повинно лежати в основі МП. Добре навчений розумний мерзотник може бути більш небезпечний для суспільства, ніж неук, а усі зусилля учителів будуть зведені нанівець; освіта – це не лише набір знань, але передусім і світогляд, який дає дітям знання про життя, про добро і зло; МП повинна давати наступні практичні навички:

а) здатність розрізнення, тобто здатність виділити з великого масиву інформації корисну і важливу на фоні менш важливої і некорисної, нині домінуючої в ЗМІ;

б) здатність до цілісного, мозаїчного сприйняття явищ буття в їх взаємозв’язку і взаємно вкладеністю;

в) здатність розрізняти добро і зло;

г) усвідомлювати сучасні методи эгрегориально-матричного управління, зомбування свідомості і підривання генетичного потенціалу народу;

д) здатність осмислено протидіяти підриванню генофонду і перетворенню людей в зомбі – біороботів;

е) на світоглядному рівні відсторонюватися від генної зброї, такої як алкоголь, тютюн, наркотики, комп’ютерної і телевізійної залежності, спеціального виду музики;

ж) здатність формувати пріоритети цілей і вектор цілей управління громадськими і приватними процесами у своїй сфері діяльності;

з) здатність розрізняти приналежність будь-яких приватних засобів і чинників дії на суспільство до того або іншого пріоритету узагальнених засобів управління добробутом, життям і діяльністю суспільства;

Методологічна педагогіка здатна: прищепити, передусім, навички і методологію (інструмент) освоєння нових знань; інформаційну адаптацію до місця своєї роботи слід покласти на саму методологічно грамотну людину; перейти від кількісних змін до змін якісних.

Особливості освіти: навчають не стільки книги, але передусім самі предмети. Після отримання певних базових знань, а краще всього і в ході їх отримання, практичну освіту здійснювати безпосередньо в майстерні, на заводі, в полі, в лікарні, у архітектора, адвоката і тому подібне. Практичні здібності людини збільшуються і розвиваються самі собою і в такому ступені, який відповідає його природним даруванням, і в напрямі, потрібному для його майбутньої діяльності. Фактично стати не лише машиною, але передусім двигуном; формувати навички планування свого часу; сучасна система освіти повинна будуватися так, щоб:

а) колективами учнів не пригнічувати індивідуальність [18] (звідси, у тому числі, витікає вимога до мінімальної кількості учнів, студентів);

б) при виявленні (а до цього повинен прагнути кожен учитель, педагог) індивідуальних особливостей, вони мають бути центром роботи.

Особливості виховання: професійне виховання має бути спрямоване на те, щоб повернути нашу молодь до поля, верстата, майстерень, цехів на підприємствах, що уникають їх усіма засобами нині. Це професійне виховання було у нас у минулому; розум, досвід, ініціатива і характер (психічні ознаки) – ось умови успіху в житті.

Організаційні, управлінські, фінансові особливості. Усі форми освіти – безкоштовні. Повинна бути створена єдина державна система перепідготовки кадрів, що охоплює усі вікові групи від молодих людей до старших, однаково доступна для вихідців з усіх верств суспільства.

Час базової середньої шкільної підготовки скоротити до 8 – 9 років. Особлива роль відводиться сім’ї, де фактично і відбувається становлення особистості дітей.

Основою є вищий пріоритет управління – методологічний (світоглядний).

Управління дошкільною і шкільною освітою здійснюється на рівні місцевих громад наступними органами: Опікунською Радою; Батьківським Комітетом; Педагогічною Радою. Тільки вони вирішують усі питання життя і діяльності дошкільних і шкільних установ, у тому числі які предмети і їх об’єми викладати.

Для вищих учбових закладів надається повна самостійність і автономія. Ліцензування і акредитація відміняються. Авторитет учбового закладу формується батьками, що бажають віддати свою дитину в конкретний учбовий заклад.

Для батьків і їх дітей встановлюється безкоштовна освіта. Процедура наступна: в річному бюджеті України виділяються необхідні суми грошей на кожен рівень (дошкільна, шкільна, вища) освіти; гроші виділяються конкретній дитині; розпоряджаються грошима батьки, тобто вони вирішують в який учбовий заклад внести гроші на освіту своєї дитини; для підготовки конкретних фахівців для конкретних громад, підприємств, корпорацій і тому подібне можливе спонсорське, цільове і грантове фінансування, яке є допоміжним.

Вимоги до педагогічних кадрів: щоб закликати до досконалих вчинків і життя, педагогові треба самому стати досконалим; знати і уміло застосовувати методологічну педагогіку;

знати основи эгрегориального управління і використати його в повсякденній педагогічній практиці;

знати потоки інформації що поступають в психіку дітей, знати і мати навички корекції потоків і перерозподілу пріоритетів;

в повному об’ємі освоїти методологію.

Висновки

Створивши освіту як систему на основі запропонованих ідей з відповідними доопрацюваннями, ми зуміємо підготувати людей завтрашнього дня, тобто людей епохи цивілізації [5]. Вже на підставі наведеного аналізу можна зробити наступні висновки:1. Фактично застосовувана в сучасній системі освіти цитатно-догматична (фактологічна) педагогіка віджила свій вік і не дозволяє готувати молоде покоління до життя.2. Створюючи нову (не реформуючи стару – вона мертва) систему освіти потрібно будувати її зовсім на принципово інший педагогіці – педагогіці методологічній. Суть її полягає в першу чергу в дачі методологічних знань – знань як інструментарію отримання нових (будь-яких) знань.3. Сьогодні роль Прикладної Онтології, інших гуманітарних, природних наук і передусім філософії про перегляд картини світу і місця в нім людину стоїть як ніколи гостро. Макс Шелер [19], Гроф К., Гроф С. [20], Тейяр де Шарден[21], Рассел Б. [22], Фукуяма Ф. [23] і інші писали про феномен людини і його місце в реалізації майбутнього як самої людини, так і людства в цілому. Розвиток науки в цьому напрямі повинен ґрунтуватися на новому антропологічному принципі – миследіяльності людини. Йдеться про освіту, заснованому на «пробудженні свідомості», як радив Лев Толстой [24]. Діяльність людини в ХХI столітті – це головне завдання як науки, так і кожної людини як земного мешканця.4. Розробляється концептуально і програмно система духовно-інтелектуального виховання і освіти (ДИВО-21) групою вчених яка покликана започаткувати справжню, відповідно реаліям ХХI століття, освіту.

Література

  1. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи. 2-ге видання, доповнене (“Академвидав”). 2014.
  2. Л.Г. Трусей, Л.М. Трусей. Соціальні проблеми наукових досліджень. Вісник Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», Філософія, Філософія права, Політологія, Соціологія, № 1(32), 2017]
  3. В.М. Глушков. Математизация научного знания и теория решений. Вопросы философии, № 1, 1978, с. 28.
  4. Вернадський В.І. Наукова думка як планетне явище. Під ред. Яншина А.Л.- М.: Наука, 1991.
  5. Бабич В.П., Могилко В.А., Онєгіна В.М. Прикладна онтологія – Харків.: Мадрид, 2013.
  6. Бабич В.П. і др. Проблеми і перспективи науково-онтологічних знань. – Препринт наукової доповіді Харківського інституту управління. – Харків, 2011.
  7. А.Н. Аверьянов. Системное познание мира. М., Политиздат, 1985.
  8. Фромм Э. Здорове суспільство, – М.: АСТ, 2009.
  9. Вернадський В.І. Наукова думка як планетне явище. Під ред. Яншина А.Л.- М.: Наука, 1991.
  10. Задорожный Г.В., Задорожная О.Г. Людина господарююча: онтологічні підстави цілісної добрісної життєдіяльності в глобальному кризовому світі. – Препринт доповіді на міському міждисциплінарному семінарі. – Харків, 2016.
  11. Малюта А.Н. Гіперкомплексні динамічні системи. – Львів.: Выща школа при Львівському держ. університеті, 1989.
  12. Мамардашвили М.К. Из лекций по социальной философии. Социологический журнал, № 3, 1994.
  1. Талбот А. Голографическая вселенная. – М.: Изд. София, 2005.
  2. Ротенфельд Ю. Мудрая школа, «Трилогия ума». Єлектронная книга.
  3. Симона Вейль. Укоренение. Письмо клирику. К., Изд. «Дух и Литера». 2000, 350 с.
  4. Карл Ясперс. Сенс і призначення історії. – М. : Республіка, 1994.
  5. Дарио Салас Соммэр. Мораль ХХI віку. – К. : Софія, 2004.
  6. Поль Рикер. Сам як інший. – К.: Дух і Літера, 2000.
  7. Шелер М. Формы знания и образование. Человек. Вып 4. – М., 1992.
  8. Гроф К., Гроф С. Духовный кризис: Когда преобразование личности становится кризисом. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003.
  9. Тейяр де Шарден П. Феномен человека: Сб. очерков и эссе: Пер. с фр. – М.: ООО “Издатнльство АСТ”, 2002.
  10. Рассел Б. Избранные труды. – Н.: Сиб. университетское изд. 2009.
  11. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. Перевод с английского Д. Павловой, В. Кирющенко, М. Колопотина. М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак», 2004.
  12. Толстой Л.Н. О народном образовании. – Собр. соч. в 22 Т., Т. 16. М., Худ. лит. 1983.

Hits: 0