Views: 110

ПЕДАГОГІКА ДУХОВНОСТІ

https://doi.org/10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.01

У статті запропоновано використання педагогіки духовності для духовного навчання та виховання молоді. Представлено її мету, принципи. Зроблено акцент та доречності використання синергетичного підходу для розвитку духовності людини. Окреслено образ нової ноосферної особистості як такої, яка постійно займається власним самовдосконаленням та прагне до внутрішньої гармоній.
Ключові слова: ноосферна освіта, педагогіка духовності, духовне виховання і навчання, молодь, синергетичний підхід.

The article proposes the use of spirituality pedagogy for spiritual education and upbringing of youth. Its purpose and principles are presented. Emphasis is placed on the appropriateness of using a synergistic approach for the development of human spirituality. The image of a new noospheric personality is outlined as one that is constantly engaged in self-improvement and strives for internal harmony.
Keywords: noospheric education, pedagogy of spirituality, spiritual education and training, youth, synergistic approach.

Бойчук Ю. Д.
доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, ректор, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна
Гончаренко М. С.
доктор біологічних наук, професор, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна
Тюріна Т. Г.
доктор педагогічних наук, професор, Науковий університет «Львівська політехніка», м. Львів, Україна

Сучасна цивілізація поступово переходить на нову стадію розвитку — ноосферну. Важливими ознаками цієї стадії є пріоритети духовно-моральних цінностей і зростання ролі освіти й науки як двигунів суспільного прогресу. Згідно із загальними вимогами Болонської декларації особливої уваги в освітньому процесі необхідно приділяти проблемам духовно-інтелектуального виховання і навчання, самовихованню та самопізнанню, розвитку особистості та саморозвитку.

Мета статті — проаналізувати потенційні можливості педагогіки духовності в навчанні і вихованні молоді у ХХІ столітті.

Проблеми духовного виховання та навчання особистості ґрунтовно розглянуті і проаналізовані в роботах вітчизняних учених, як-от: В. Андрущенка, І. Беха, М. Гончаренко, І. Зязюна, В. Кременя, Г. Шевченко. На думку учених, розкриття та розвиток духовності особистості має стати стрижнем системи української освіти, оскільки духовність має надособистісну природу, тож є доцільним вивчати її з позиції міждисциплінарного підходу.

Вважаємо, що головним напрямом розвитку людства є підвищення його духовності. Проблеми духовного розвитку та саморозвитку людини потрібно розглядати як органічно невід’ємні складові нової вітчизняної парадигми освіти та виховання молоді. Формування духовного світу сучасної молоді, розкриття її духовного потенціалу займає одне з провідних місць у царині гуманітарних наук, зокрема педагогіки, психології, соціології, валеології. Цілісний підхід до людини як до цілісного до біо-соціо-духовно-космопланетарного феному, духовної істоти, яка є синтезом духовних, душевних, фізичних норм життя, дає змогу розробити нову парадигму еволюції людини, відповідно закласти основи для педагогіки духовності.

У педагогіці духовності стрижнем і першоосновою людини є її духовно-космічне начало, яке спрямовує її життєдіяльність, є джерелом саморозвитку та самоеволюції. Людина, як космопланетарний феномен, є невід’ємним компонентом універсуму, структурною частиною єдиного космопланетарного простору та водночас складовою інформаційно-енергетичного поля Землі і Всесвіту. Маючи таку подвійну природу людина являє собою багатовимірну космопланетарну істоту, яка еволюціонує та живе одночасно в різних світах та представлена як триєдина сутність, цілісна єдність духовного, душевного, тілесного аспектів, у центрі яких перебуває світ людини і суспільства [1].

Мета педагогіки духовності — сформувати образ одухотвореної людини з ноосферним рівнем свідомості, творця і громадянина з розвинутою духовно-інтелектуальною свідомістю.

Педагогіка духовності як структурна система побудована на таких принципах:
‒‒ ієрархічності — вище керує нижчим;
‒‒ гармонії — все пов’язане з усім;
‒‒ голографічності — усе є у всьому.

У педагогіці духовності, на наш погляд, велику увагу треба приділяти проблемі психологічного та фізичного виховання та самовиховання, підтримці духовного здоров’я та інформаційно-енегретичної безпеки у контексті духовного розвитку особистості [2]. Органічною частиною виховання цілісної людини є формування здатності до самовдосконалення, що повинно стати сердцевиною педагогіки ХХІ ст. Згідно з ноосферною концепцією В. І. Вернадського людина є результатом тривалої космоземної еволюції, планетарним явищем космічного масштабу, пов’язаним з усіма процесами еволюції універсуму, що має функціонувати за духовними законами, не порушуючи гармонії світу. Рівень духовного розвитку особистості визначається її повноцінною та адекватною інформаційно-енергетичною взаємодією з космопланетарним світом як із соціально-природнім довкіллям, так й з космосом, який підживлює духовну енергію, дає душевне, психологічне, соціальне, фізичне здоров’я, духовну безпеку, гармонію її взаємовідновлення [1].

Найдоцільнішим у дослідженні природи духовності людини та шляхів її формування є синергетичний міждисциплінарний підхід сучасної постнекласичної науки. Синергетичний підхід поєднує усі науки: точні, природничі, гуманітарні, а також релігію, та є інтегративним за своєю структурою. У межах синергетичного підходу світ та людина розглядаються як такі, що мають подвійну природу, що пов’язано із феноменом самої людини, яка містить матеріальне та духовне начало та належить до двох світів — земного і духовного [3].

Як вважають сучасні дослідники, синергетичний підхід є найефективнішою базою для аналізу таких надскладних систем як природа, суспільство, людство. За умови використання синергетичного підходу духовний розвиток особистості забезпечується у сферах науки і освіти. Як стверджує Г. Шевченко, духовно-моральний розвиток молоді відбувається здебільшого в освітньому процесі. Одухотворення освіти і виховання сприяють, за словами дослідниці, формуванню в молоді здатності творити себе та образи свого життя [4].

Духовно-зорієнтована освіта на сучасному етапі розвитку суспільства повинна стати найефективнішим чинником формування духовної особистості. На жаль, у сучасній педагогіці не приділяють достатньо уваги духовному началу людини й шляхам його розкриття і розвитку, досить слабо представлено проблема щодо розуміння особистості як космопланетарного феномену, роль та місце людини в інформаційно-енергетичній системі взаємодії людина-суспільство-Земля-Всесвіт [1]. Вважаємо, що за відсутності належної уваги до педагогіки духовності кризові явища в житті людей ХХІ століття стають все більш поширеними.

Наслідками запровадження педагогіки духовності має стати внутрішнє розуміння людиною своєї духовної єдності зі всесвітом і людством у всіх його цивілізаційних вимірах. Сучасне суспільство вступає у новий період свого еволюційного розвитку, який вимагає узагальнення та об’єднання напрацювань духовного досвіду людства, зокрема релігійного та наукового, принцип нового на цій основній закономірності — функціонування інформаційно-енергетичної системи людина-суспільство-земля-всесвіт.

Формування образу одухотвореної ноосферної людини передбачає духовне виховання та самовиховання духовності, душевності, тілесності.

Курс педагогіки духовності для здобувачів закладів вищої освіти ґрунтується на концепції ноосферної освіти та сприятиме усвідомленню молоддю космпланетарної ролі і значення духовності у житті людини, людства, планети, цивілізації, всесвіту.

Отже, підвищення рівня духовності є активною проблемою упродовж всієї історії людства. Загибель всіх минулих цивілізацій починається саме з духовно-моральної деградації людини і суспільства. Суспільство позбавлене духовності нежиттєздатне. Від кожного члена суспільства залежить духовне відродження нашої цивілізації або її прогрес та еволюція. Нове високодуховне суспільство ноосферної цивілізації стане можливим, якщо буде розвинуто нову ноосферну людину. Тому виховання людини з ноосферним рівнем свідомості, усвідомлення людиною себе як космопланетарного явища повинно стати основним у світовій та вітчизняній освіті, оскільки від її вирішення залежить подальша доля людства та збереження земної цивілізації.

Список використаних джерел

1. Гончаренко М. С. Наукові основи сучасного світогдяду. Валеологичний аспект : навч.-метод. посіб. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразина, 2011. 255 с.
2. Гончаренко М. С., Бойчук Ю. Д. Екологія людини : навч. посіб. Суми; Київ : ВТД «Університетська книга»; Вид. Дім «Княгиня Ольга», 2005. 391 с.
3. Гончаренко М. С. Теоретико-методологічні аспекти підготовки майбутнього вчителя основ здоров’я на засадах синергетичного підходу : моногр. Харків : Бровін О. В., 2019. 458 с.
4. Шевченко Г. П. Духовно-культурні цінності виховання: сутність та основні змістовні характеристики. Духовно-культурні цінності виховання : моногр. / Г. П. Шевченко та ін., під заг. ред. Г. П. Шевченко. Луганськ : Ноулідж, 2013. С. 7–37.