Views: 26

РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ НАУК У СУЧАСНОМУ ДУХОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.33

У процесі духовного та соціального розвитку особистості, формування її світогляду та активної соціальної позиції велика роль соціально-гуманітарного знання. Новий стиль мислення в сучасних соціально-гуманітарних науках включає зміну характеру пізнавальної діяльності: єдність процесів і методів наукового пізнання, гнучкість і багатогранність мислення, взаємозв’язок інтуїтивного, емоційно-чуттєвого, наочно-образного і логічного мислення.
Ключові слова: духовний розвиток особистості, соціально-гуманітарні науки, інтелектуальне навчання.

Худавердієва В. А.
кандидат економічних наук, доцент,
Державний біотехнологічний університет, м. Харків, Україна

З моменту формування соціально-гуманітарних наук їх метою проголошувалося не лише пізнання суспільства, а й участь у його регуляції та перетворенні. Методологічні проблеми соціального пізнання стали активно розроблятися в рамках системи «наук про культуру» з опорою на ті чи інші філософсько-методологічні уявлення. У сучасних умовах зростає значення фундаментальної підготовки фахівця. Це зумовлено динамізмом і масштабністю завдань, вирішувати які людство має в міру свого розвитку. Зростання цілісності світу, підвищення взаємозв’язку різних сторін життя передбачає введення у повсякденний оборот інформації про складні процеси глобального характеру. Щоб адекватно орієнтуватися, а тим більше усвідомлено брати участь у цих процесах, особистість має бути всебічно розвинена і добре освічена [1].

Сучасний професіонал повинен уміти творчо мислити, самостійно вирішувати складні проблеми у конкретному виді діяльності. Крім того, йому необхідно постійно адаптуватися до нових знань та технологій, удосконалювати свою кваліфікацію. Систематичне підвищення кваліфікації, професійне та особистісне вдосконалення стають обов’язковими умовами успішної роботи будь-якої людини, зайнятої професійною діяльністю.

Найважливішим проявом професіоналізму як вищого ступеня професіоналізації особистості є здатність до вільної творчої діяльності, практичного перебудови світу.

Ця здатність великою мірою обумовлена формуванням і розвитком інтелектуальної професійної культури особистості як здатності до професійного зростання, отримання нового знання, до вирішення складних професійних завдань в умовах соціуму, що динамічно розвивається. В основі професійного та соціального розвитку особистості лежить знання.

У знанні людина опановує об’єкт своєї творчої діяльності, ідеально перетворює його. Вже у 1971 р. Д. Белл стверджував: «Поняття «постіндустріальне суспільство» наголошує на центральну роль теоретичного знання як осі, навколо якої вибудовується нова технологія, економічне зростання і нова стратифікація суспільства» [1]. Соціологічні дослідження незмінно показують взаємозв’язок рівня освіти та психологічних, а також соціальних і духовних характеристик особистості. Згідно з прогнозами експертів, у ХХІ ст. інтелектуалізація праці стане головним чинником глобальної конкуренції. На долю нових знань, що втілюються у технологіях, обладнанні, освіті кадрів, організації виробництва, у розвинених країн припадає 70-85 % приросту ВВП [2].

Упровадження нових технологій, інформатизація та автоматизація виробництва вносять такі зміни до професійної праці, для здійснення яких необхідний розвиток багатосторонніх та універсальних здібностей. У рамках постіндустріального суспільства на зміну «спеціалізму» приходить універсалізм та професіоналізм. Становлення та формування особистості професіонала, головним чином, відбувається в закладі вищої освіти, особлива роль якого полягає в тому, що він покликаний перетворити загальнолюдські цінності на систему духовних професійних якостей особистості [3].

Систематичний аналіз цієї проблеми свідчить, що вона вкоренилася в європейській культурі в епоху індустріального суспільства і була пов’язана зі становленням нового індустріального, вузькопрофесійного працівника. Промисловий і технологічний прогрес розвинених країн, їх досягнення в галузі матеріального благополуччя та освоєння світу були тісно пов’язані з концентрацією уваги на вивченні деталей, з накопиченням знань про конкретні процеси, з вузькою професійною спеціалізацією, що розуміється як наявність спеціальних навичок. Здобуття спеціальної освіти, професійне оволодіння будь-яким конкретним видом праці стає суспільно вигідним і соціально значимим. Спеціальна освіта в цих умовах перетворюється на пріоритетну цінність. Тим самим освіта не тільки підпорядковується потребам виробництва, але й певною мірою саме впливає на формування суспільних потреб і цінностей.

Спеціалізація освіти сама по собі не є загрозою всебічному розвитку особистості, навпаки, спеціальна освіта являє собою необхідний і значущий компонент первинної професіоналізації, найважливіший етап перетворення людини на професіонала. Проблема у тому, що часом спеціальні знання виявляються найбільш соціально значимими і замінюють інші загальнолюдські цінності. Моральні, естетичні цінності стають другорядними і підпорядковуються спеціальним знанням, а соціально-гуманітарна освіта особистості оголошується зайвою.

Подібна ситуація властива індустріальній моделі цивілізації в цілому.

Редукція соціально-гуманітарного до природничого направлення стала світоглядною установкою європейської культури під впливом природничих наук, особливо класичної механіки, потім фізики. Істотним недоліком освітніх систем індустріальних країн є недооцінка моральної складової виховання, вторинність морального значення стосовно таких цінностей, як розум, право, економіка. Розвиток промисловості, масове виробництво, що вимагало підготовки конкретних фахівців, призвели до деіндивідуалізації та дегуманізації професійної освіти, витіснення духовних компонентів на периферію особистості.

Тим часом, ще М. Шелер зазначав, що «освіта — це не «навчальна підготовка до чогось», до професії, спеціальності, до продуктивності, і вже тим більше освіта існує не заради такої навчальної підготовки» [4].

Гуманітарна складова соціально-гуманітарного знання представлена циклом світоглядних дисциплін, спрямованих на вивчення історії та теорії людини як особливої духовної істоти. Вивчення під час вузівської професійної підготовки поряд зі спеціальними дисциплінами історії, культурології, релігієзнавства, різноманітних філософських наук — історії та теорії філософії, етики, естетики, антропології, логіки тощо покликані сприяти інтелектуальному, моральному та естетичному розвитку особистості майбутніх професіоналів. Філософські знання входять до складу методологічного забезпечення не тільки наукових досліджень, а й багатьох видів професійної діяльності, які необхідні для організації теоретичних та прикладних досліджень [4].

Сучасний професіонал повинен володіти якостями духовно багатої людини. В останні роки нарощуються демократичні традиції, удосконалюються умови для розвитку особистості на основі використання різноманіття культури, її загальнолюдського та національного багатства, що представлено в гуманітарному циклі всіх навчальних дисциплін, що перетворюють цінності загальносвітової культури з предмета вивчення на змістовну основу освіти та життєдіяльності людини. Гуманітаризація освітньо-культурного процесу в системі вищої освіти має на меті орієнтацію на підготовку фахівця як освіченої людини, професійна підготовленість якої є лише відбиттям її цілісного буття. Тут слід зазначити, що лише гармонійне поєднання в освітньому процесі спеціальних, природничо-наукових та соціально-гуманітарних дисциплін є запорукою успішної професіоналізації особистості. Сучасний, складний, динамічний світ є результатом взаємодії людини і природи, тому розуміння процесів, що відбуваються у світі, передбачає певну загальну культуру, що включає в себе не тільки соціально-гуманітарну складову, а й природничий аспект.

Основні риси нової (ХХІ ст.) парадигми соціально-гуманітарного знання можна визначити наступним чином. Відбувається зближення природознавства та соціально-гуманітарних наук на основі посилення аксіологічної складової наукової творчості. Посилюється і поглиблюється розробка та вдосконалення методів та принципів власне соціального пізнання, що безпосередньо відповідають своєму предмету, а також формуються нові методики, зокрема, засновані на синергетичному розумінні реальності [5]. Підвищується увага до суб’єктивних, особистісних аспектів предмета дослідження соціально-гуманітарних наук. Все частіше центр тяжіння пізнавального інтересу представників соціально-гуманітарного знання переноситься на суб’єкта діяльності.

Список використаних джерел

1. Bell D. The Post- Industrial Society: The Evolution of an Idea. The Coming of Post-Industrial Society. New York : Social Forecasting. 1993.
2. Новіков П. Н., Зуєв В. М. Випереджальна професійна освіта : наук.-практ. посіб. Київ, 2000. 435 с.
3. Уайтхед А. Н. Вибрані роботи з філософії. Київ, 2020. 278 с.
4. Шелер М. Видатні твори. Київ, 2014. 265 с.
5. Карлов Н. В. Синтез гуманітарного та природничого. Гуманітарна підготовка студентів негуманітарних закладів вищої освіти та фахівців гуманітарного профілю : мат. міжнар. конф. 2-3 квітня 2021. Вінниця, 2021. С. 34–48.