Views: 34

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДУХОВНОСТІ ПЕДАГОГА ОСНОВ ЗДОРОВ’Я

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.02

Сучасне уявлення про людину і провідну роль духовності в її розвитку свідчить, що людина не тільки розумна істота, фізичне тіло, але й нероздільна структура, яка складається з духу, душі та тіла. Відповідно сучасним уявленням людина постає перед нами як істота, що складається з фізичного світу і світу тонких енергій.
Ключові слова: духовний потенціал особистості, духовна культура, психологія духовності, духовне виховання, духовний світ особистості, духовні цінності.

The modern idea of a person and the leading role of spirituality in its development shows that a person is not only an intelligent being, a physical body, but also an inseparable structure consisting of spirit, soul and body. According to modern ideas, man appears before us as a being consisting of the physical world and the world of subtle energies.
Keywords: Spiritual potential of the individual, spiritual culture, psychology of spirituality, spiritual education, spiritual world of the individual,
spiritual values.

Бойчук Ю. Д.
доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, ректор,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди,
м. Харків, Україна
Гончаренко М. С.
доктор біологічних наук, професор,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди,
м. Харків, Україна
Пруткова О. Л.
здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди,
м. Харків, Україна

Для України, як і для багатьох інших держав, особлива роль у зміні стратегічного розвитку освіти відводиться формуванню валеологічної культури, вихованню основ здорового способу життя учнів на платформі сформованості високого духовного потенціалу особистості майбутніх вчителів. Поряд з традиційними функціями освітньо-виховного процесу вчителю доводиться брати на себе функції культурного наслідування і культуротворення, здоров’язбереження, соціального захисту, тобто зростає багатофункціональність освіти.

Сучасне уявлення про людину і провідну роль духовності в її розвитку свідчить, що людина не тільки розумна істота, фізичне тіло, але й нероздільна структура, яка складається з духу, душі та тіла. Відповідно сучасним уявленням людина постає перед нами як істота, що складається з фізичного світу і світу тонких енергій [1, с. 146 ].

На жаль енергетика, інформатика та духовний стан людини до цих пір залишались поза межами зору педагогів. Виходить, що в системі освіти як середньої, так і вищої школи знання про людину й оточуючий світ надаються тільки з позиції фізичного плану, в той час коли всі новітні технології здійснюються на рівні енергоінформаційного обміну.

Значний вплив на формування сучасного світогляду майбутнього вчителя надає розуміння духовності. Г. С. Сковорода вважав, що природа — це «блаженний у людині дух». Минуло кілька століть, а проблема духовного розвитку особистості залишається актуальною. Рішення її можна досягти шляхом зміни, трансформації людської свідомості, тобто духовні потреби людини зумовлюють необхідність розвитку її свідомості.

У виконанні функції орієнтації людства на вищі ідеали, загальнолюдські цінності значна роль повинна належати сучасній педагогіці [2, с. 174].

Поняття духовності нерідко пов’язують із такими проявами інтелектуальної сфери людини, як мудрість, кмітливість. Також духовність виражається через естетичні нахили, прояв потягу до різних видів мистецтва. Найбільш загальним є бачення духовності через моральність людини, її гуманістичну спрямованість. У той самий час слід пам’ятати, що морально розвинена особистість керується законами, принципами моралі, які є у цьому соціумі, тоді як духовно розвинена особистість — найвищими духовними законами, совістю, справедливістю і милосердям.

Аналіз сучасної наукової літератури свідчить, що проблеми духовності досліджувалися вченими у таких напрямах: духовна культура, психологія духовності, духовне виховання, духовний світ особистості, духовні цінності, духовне життя, духовний потенціал, духовна криза, духовний досвід, духовне здоров’я, духовне відродження. Довгий час духовність прирівнювали до релігійності. Тоді, коли церква була відокремлена від держави, тема духовності була викреслена з наукових праць, бо комуністичні ідеали абсолютизували людину, здатну поставити навколішки природу і довести відсутність Творця [2, с. 174].

У сучасний період спостерігається повернення інтересу до релігії та відповідне зростання зацікавленості феноменом духовності. Цьому сприяють наукові дослідження властивостей матерії; вивчення її поведінки як частинки та як хвилі; подальше вивчення свідомості, психіки як виявів тонкого світу людини. Прийняття таких постулатів, як ієрархічність духовного здоров’я стосовно фізичного розвитку людини, голографічність свідомості, а також теорія поля, наближають людство до визнання божественного початку та сприяють зближенню релігійного та наукового уявлення про духовність [2, с. 175].

Розгляд духовності з позиції біоенергоінформаційного устрою людини представлено на рис. 1. З нього випливає, що духовність розвивається поетапно при гармонійній взаємодії інформації, речовини, енергії, психотипу та генотипу.

На першому етапі, завдяки несвідомої діяльності, душа оселяється у тілі і через інстинкти і прагнення формує здатність реагування на довкілля, тобто емоційність. Емоційність, через цілі і цінності, що склалися в людини, формує моральність, яка, завдяки розумній діяльності, створює, вирощує свою інтелектуальність. Моральність, інтелектуальність через взаємодію совісті та знань формує духовність. Рівень розвитку духовності визначається ступенем розвитку свідомості, яка спільно з розумінням через духовну діяльність призводить людину до праведного життя та формування мудрості. Завершальним етапом розвитку симбіотичної взаємодії душі та тіла є формування святості через процеси служіння та творчості.

Загалом цей підхід є еталонною схемою формування духовного здоров’я. Рідкісні особистості досягають верхнього рівня розвитку, тобто святості. Фактично дана схема розвитку призводить до поступового формування фізичного тіла, емоційно-вольової сфери, інтелектуально-ментальної сфери, сфери формування життєвих принципів, загальнолюдських цінностей, ідеалів та смислової сфери духовного розвитку. У кожної людини свій темп розвитку та своя стадія духовного вдосконалення в залежності від рівня розвитку душі у попередніх втіленнях та від якості способу життя в нинішньому втіленні. Індикатором є здоров’я людини.

Допомогу та підтримку у цьому процесі надає сила знань педагога, яка формує силу знань учня. Особливу увагу слід звернути на те, що і рівень прояву сили знань, і рівень розвитку свідомості та усвідомлення, і рівень творчої активності, і потенціал співтворчості визначаються тим світоглядом, який сповідує людина. Тому і в процесі навчання, і при розробці сучасних гуманістичних підходів в освіті першорядну роль необхідно відводити формуванню світогляду, що відповідає нинішньому часу.

Поняття духовності нерідко пов’язують із такими проявами інтелектуальної сфери людини, як мудрість, кмітливість. Також духовність виражається через естетичні нахили, прояв потягу до різних видів мистецтва.

Рис. 1. Біоенергоінформаційний устрій людини

Найбільш загальним є бачення духовності через моральність людини, її гуманістичну спрямованість. У той самий час слід пам’ятати, що морально розвинена особистість керується законами, принципами моралі, які є у соціумі, тоді як духовно розвинена особистістьнайвищими духовними законами, совістю, справедливістю і милосердям [2, с. 176]. На рис. 2 відображено процес розвитку духовного потенціалу людини у просторі та в часі.

Різні уявлення про сутність духовності об’єднуються спільною думкою про гармонізацію життя людини і природи, про виконання універсальних законів Всесвіту, про пізнання людиною самого себе та вічне прагнення до свободи, подолання своєї недосконалості. Духовність — це володіння мистецтвом бути щасливим.

Рис. 2. Процес розвитку духовного потенціалу людини у просторі, у часі

Педагогу слід звернути увагу, що особливо важливим є усвідомлення самою людиною того, що вона, будучи енергетичною сутністю, випромінює енергію, яка позитивно чи негативно впливає на довкілля. І тому сучасній людині надзвичайно важливо зрозуміти необхідність контролю та корекції своєї емоційно-вольової та інтелектуальної сфери з метою очищення своїх почуттів та помислів від різних негативних проявів. І ще необхідно пам’ятати про існування взаємозв’язку між морально-духовним самовдосконаленням людини, гуманізацією та одухотворенням усього суспільства загалом.
Духовний розвиток та набуття знань — це розвиток свідомості до рівня надсвідомості. Він має здійснюватися копіткою працею. Істотна роль у цьому процесі відводиться освіті. Духовний розвиток має займати гідне місце серед інших дисциплін на всіх освітніх рівнях, а також бути гармонійним для нашого ритму життя.

Список використаних джерел

1. Гончаренко М. С. Теоретико-методологічні аспекти підготовки майбутнього вчителя основ здоров’я на засадах синергетичного підходу : моногр. Харків : Бровін О. В., 2019. 458 с.
2. Гончаренко М. С. Наукові основи сучасного світогдяду. Валеологичний аспект : навч.-метод. посіб. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразина, 2011. 255 с.
3. Гончаренко М. С., Бойчук Ю. Д. Екологія людини : навч. посіб. Суми; Київ : ВТД «Університетська книга»; Вид. Дім «Княгиня Ольга», 2005. 391 с.