Views: 66
ДУХОВНО-МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
У статті проаналізовано підходи дослідників різних галузей наукового знання до визначення суті поняття «цінність». Проведено історико-порівняльний аналіз генезису цього поняття. Акцентовано увагу на характеристиці форм цінностей, які утвердилися в педагогічній науці. Показано взаємозв’язок цінностей і духовності особистості. Схарактеризовано духовні цінності як педагогічну категорію, визначено їх функції.
Ключові слова: цінність, духовність, духовно-моральні цінності, функції.
Дрозд М.
здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна
10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.76
У процесі наукового пошуку встановлено, що в дослідницькому просторі відсутній єдиний підхід до тлумачення поняття «цінність». Проблема цінностей вивчається у нерозривному контексті з визначенням сутності людини, її творчої природи та здатності творити світ та себе відповідно до діапазону цінностей.
Аналіз змісту поняття «цінність» бере свій початок ще в античній філософії. Сократ став першим філософом, який спробував відповісти на питання, що таке добро, милосердя та краса, незалежно від вчинків чи речей, на які посилаються ці терміни. На його переконання, знання, що досягаються визначенням цих основних життєвих цінностей, є основою моральної поведінки [7].
Значний внесок у розвиток аксіологічного мислення зробили німецькі філософи. Зокрема, І. Кант протиставляв сферу моралі — сфері природи із застереженням, що цінності не мають самостійності, оскільки залежать від вимог особистості та спрямовані на волю, цілі, які перед нею поставлені. Він вважав, що природа цінностей визначає цілі, яким вона служать.
Якщо цілі можуть бути суб’єктивними та об’єктивними, то значення є відносними або абсолютними. Також у теорії значення концепції І. Канта «цінність» поєднується з поняттям «культура», яке «насправді полягає в соціальній цінності суспільства». Філософ стверджував, що найвищою цінністю та формою культури є моральна досконалість особистості та суспільства в цілому.
Психолог Д. Леонтьєв висунув припущення про існування трьох форм цінностей:
а) цінності як соціальні ідеали, які є продуктом соціальної свідомості та соціальних уявлень особистості про досконалість у різних сферах життя;
б) цінності як матеріальне втілення цих ідеалів у дії чи створенні конкретних людей;
в) цінності як спонукальна структура особистості, спонукають її до матеріального втілення у поведінці та діяльності соціальних ціннісних ідеалів.
На переконання вченого, ці форми є тимчасовими, а саме: індивід засвоює соціальні норми як моделі, що спонукають його до активності, і процес є об’єктивним втіленням цих моделей. З часом об’єктивно втілені цінності стають основою формування соціальних ідеалів.
У педагогічній науці дослідники [1; 2; 3; 4; 5; 6] виокремлюють три форми цінностей, а саме:
а) цінність як абстрактна ідея, вироблена суспільною свідомістю атрибутів блага в різних сферах суспільного життя (вони можуть бути загальнолюдськими, вічними (правда, краса, справедливість) та конкретно-історичними (рівність, демократія));
б) в об’єктивній формі у вигляді творів матеріальної та духовної культури або людських справ — конкретні матеріальні втілення соціальних ціннісних ідеалів (етичних, естетичних, політичних, правових);
в) соціальна цінність, розбита крізь призму індивідуального життя, є частиною психологічної структури особистості як особистісна цінність — одне з джерел мотивації її поведінки.
Зазначимо, що з середини ХХ століття у науковому дискурсі концепцію цінностей стали узгоджувати з духовним світом особистості. Якщо розум, раціональність, знання є найважливішими складовими свідомості, без яких неможлива відповідна діяльність людини, то сформована на цій основі духовність належить до тих цінностей, які пов’язані із сенсом людського життя.
Згідно з ученням А. Адлера, духовність — це динамічна сила, завдяки якій відбувається активний процес стимулювання самовдосконалення людини. Ця сила проявляється у досягненні мети, при якій під час взаємодії відбуваються всі фізичні та розумові рухи. Слід зазначити, що духовність найбільш повно розкривається через систему таких цінностей, як добро — найвищий ступінь в ієрархії цінностей; сенс життя — найбільше благо в житті людини; ідеал — духовна орієнтація людини на значуще і закінчене; істина — одна з найбільших цінностей, що визначає важливість людського життя; краса — духовна орієнтація людини на красу; віра – якість духовного стану людини, що дає змогу надати сенс її існуванню; надія — якість духовного стану людини, що відкриває її перспективу і додає значення її духовним починанням; любов — це духовна енергія людини, яка пов’язує її з іншими людьми та із соціальним середовищем загалом [8, с. 7–8].
До духовних цінностей відносять суспільні ідеали, погляди та оцінки, норми та заборони, цілі та проекти, норми та стандарти, принципи поведінки, виражені у формі нормативних ідей про гарне і погане, красиве і потворне, справедливе і несправедливе, легальне та нелегальне, про значення історії та призначення людини тощо. Якщо об’єктивні цінності є об’єктом людських потреб та інтересів, цінності свідомості виконують подвійну функцію: вони є сутністю окремої ціннісної сфери, критерієм оцінки об’єктивних цінностей.
Підкреслимо що дослідник О. Климишин розглядає духовні цінності як педагогічну категорію через комплекс аксіологічних функцій, а саме:
а) створення почуттів — поєднує семантичні та процедурні аспекти освіти, стимулює інтелектуальну ініціативу (реалізується шляхом оновлення значення процесу, об’єкта, виділення конкретних фактів та положень, критичного розуміння інформації, розуміння сенсу, вилучення сенсу, інтерналізації цінностей, набутого значення);
б) оцінююча, що виражається у розробці адекватної оцінки явищ дійсності та духовного життя;
в) орієнтовна функція, визначена у здатності визначати пріоритетний статус особистих характеристик на основі заданих параметрів [6].
Отже, на підставі аналізу наукових джерел доходимо висновку, що в умовах сучасного суспільства найбільш актуальними духовними цінностями постають відповідальність, толерантність, милосердя, гідність, самодостатність. Формування духовних цінностей означає не вимушений зовнішній вплив на особистість, а створення умов для її саморозвитку, самовдосконалення, залучення до духовно орієнтованої діяльності. Завдяки такому процесу духовні цінності трансформуються в особисті якості і знаходять прояв в діях, поведінці та діяльності особистості.
Список використаних джерел
1. Артемонова Т. Основні духовні пріоритети студентської молоді: напрями трансформації. Вища освіта України. 2008. № 1. С. 72–75.
2. Добриніна В., Кухтевіч Т. Ціннісні орієнтації учнів та студентської молоді. Alma mater. 2003. № 2. С. 13–15.
3. Долженко В. О. Виховання духовних цінностей у студентської молоді в полікультурному просторі : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.07. Східноукраїнський національний університет імені В. Даля. Луганськ, 2007. 20 с.
4. Коберник О. М. Виховання зростаючої особистості: ціннісний вимір : моногр. Умань : ВПЦ «Візаві», 2020. 222 с.
5. Костик Є. В. Виховання духовно-моральних цінностей у студентів педагогічних університетів : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.07. Cхідноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Луганськ, 2011. 20 с.
6. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в освітньому просторі. Київ : Т-во «Знання України», 2010. 520 с.
7. Платон. Зібрання творів : в 4 т. / заг. ред. А. Ф. Лосева та ін.; авт. вступ. ст А. Ф. Лосев; прим. А. А. Тахо-Годи; пер. з древнегреч. Думка, 1990. Т. І. 860 с.
8. Савчин М. В. Методологеми психології : моногр. Київ : Академвидав, 2013. 221 с.
Leave A Comment