Visits: 3

ДУХОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ПЕДАГОГІКИ ДОЗВІЛЛЯ

У сучасних умовах виховання задані орієнтири формування духовних цінностей молоді, її морального вигляду, соціально значущих позицій, що створюють образ нового покоління. Вища школа — це культурно-освітній, культурний та інтелектуальний простір. Обґрунтована необхідність професійної підготовки майбутніх педагогів до роботи з організації дозвілля дітей і підлітків.
Ключові слова: духовність, інтелектуальний потенціал, студентська молодь, дозвілля, педагогіка дозвілля.

Ялліна В. Л.
кандидат педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.159

На сучасному етапі розвитку суспільства пріоритетним завданням стає формування духовної, інтелектуально-творчої, соціально активної особистості. Ці ідеї відображено в Конституції України, Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), законах України «Про освіту», «Про основні засади молодіжної політики», Концепції національного виховання та ін. Гуманістичний підхід до освіти, пріоритет людських цінностей, розвиток природніх задатків, формування розумової культури молодого покоління як духовного джерела актуалізують певні вимоги до формування професійних компетентностей майбутнього вчителя. Особливістю педагогічної діяльності вчителя є те, що саме він допомагає дітям адаптуватися до нових умов освітнього середовища.

Мета статті — дослідити орієнтири формування духовних цінностей молоді, її морального вигляду, соціально значущих позицій, що створюють образ нового покоління в середовищі освітнього простору вищої школи та при професійній підготовці майбутніх педагогів до роботи з організації дозвілля дітей і підлітків.

Освітній простір вищого навчального закладу являє собою місце професійної підготовки, в якому здійснюється в тому числі формування духовно-інтелектуальної культури студентів. Існуючі тенденції зниження культурного та інтелектуального рівня нації, криза цінностей та ідеалів, втрата моральних орієнтирів, знецінення таких категорій як совість, честь призвели до негативних наслідків у суспільстві: зростання рівня криміногенності серед молоді, втрата інтересу до навчання та самовдосконалення, відсутність у неї соціальної відповідальності.

Психологи, педагоги, соціологи звертають увагу на проблеми слабкого розвитку дозвілля дітей. Використання вільного часу дітьми та молоддю в силу різноманітних факторів, з одного боку, може нести як ресурс для розвитку, так, з іншого боку, бути засобом десоціалізації дітей, нести загрозу бездоглядності, включення дітей у злочинну діяльність. Науковці відзначають педагогічних потенціал дозвілля як провідного засобу соціалізації дітей, що створює можливості для успішної адаптації, інтеграції та індивідуалізації в суспільстві. Важливим є у дозвіллєвій діяльності її добровільність, різноманітність форм, емоційна наповненість, творчий характер, задоволення інтелектуальних та духовних потреб.

Суттєвими перешкодами в умовах сьогодення стало скорочення кількості безкоштовних та загальнодоступних закладів додаткової освіти, недостатня кількість сучасних методик організації дитячого дозвілля, значно зріс відсоток зайнятих батьків, діти віддані самі собі, поширення серед молоді практики використання гаджетів та ігрових засобів замість читання книжок, перехід на дистанційний формат багатьох закладів через пандемію COVID-19, введення воєнного стану.

Суспільство зіштовхнулося з необхідністю вирішувати проблеми забезпечення благополуччя дітей та їхніх родин, значного психічного та фізичного навантаження протягом достатньо довгого часу, різкої зміни середовища багатьма сім’ями, необхідності надання їм відповідної підтримки.

Слід зазначити, що педагогічне керівництво дозвіллєвою сферою дітей та молоді передбачає комплексний підхід: врахування педагогічних ресурсів дозвілля в процесі становлення особистості, профілактика деструктивних, девіантних форм поведінки дітей, пошук сучасних форм та методів соціально-педагогічної підтримки підростаючого покоління.

У процесі вивчення модулю «Педагогіка дозвілля» в межах дисципліни «Провайдинг освітніх технологій» у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди здобувачі розглядають питання напрямів, змісту дозвіллєвої діяльності; основних інститутів дозвіллєвої сфери; методики організації культурно-дозвіллєвої діяльності в закладах загальної середньої освіти; дозвілля школярів в умовах дистанційного та змішаного навчання; організацію дозвілля в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку.

Педагогіка дозвілля охоплює широке коло як теоретичних, так і практичних питань, що пов’язані з розвитком духовної культури особистості, залучення до загальносвітових цінностей у вільний від основних занять час, створення виховного простору, підбір технологій дозвіллєвої практики, розширення комплексу інформаційного забезпечення організації дозвілля, реалізацію цілеспрямованих та спонтанних міжособистісних взаємодій, диференційований підхід до роботи з різними віковими та соціальними категоріями населення, удосконалення підготовки майбутніх педагогів на основі формування їхніх лідерських, комунікативних якостей, активної життєвої позиції, саморозвитку, креативності.

Цінним для розвитку педагогічного мислення здобувачів є підкреслення акмеологічних аспектів у процесі оволодіння педагогікою дозвілля, не залишати студентів байдужими, пробуджувати живі емоції.

Слід зазначити, що під час занять звертається увага на важливість діяльності інститутів дозвіллєвої сфери, впровадження педагогіки партнерства, активної діяльності громадських організацій, збереження національних надбань.

На лекційних заняттях проводиться спільне обговорення можливостей використання вільного часу з урахуванням інтересів, уподобань індивіда, наявної державної політики з цього питання, чинників, що впливають на вибір форм дозвілля, значення змістовного наповнення дозвілля для розвитку інтелекту, фізіології і духовності індивіда.

Особлива роль у духовно-інтелектуальному вихованні студентів відводиться розвитку практичних умінь під час семінарських занять. Передбачається моделювання ситуацій, організація дискусій, мозкових штурмів, підгрупової роботи, використання ділових ігор, презентація проектів дозвіллєвих заходів.

Поряд із семінарськими заняттями студентами виконується самостійна робота у вигляді складання інтелект-карт, схем, ознайомлення з нормативними документами, вирішення кейсів. Обов’язковою складовою  модулю є формування у студентів навичок та вмінь розробки проектів дозвіллєвих заходів, метою яких є всебічний розвиток особистості з урахуванням індивідуальних потреб, здібностей.

Таким чином, педагогіка дозвілля виступає підґрунтям для опанування майбутніми вчителями теоретичних та практичних основ організації активного дозвілля дітей; інтелектуального, духовного та професійного зростання.

Список використаних джерел

1. Бочелюк В. Й., Бочелюк В. В. Дозвіллєзнавство : навч. посіб. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 208 с.
2. Бойко О. П. Культура дозвілля: трансформації та перспективи розвитку у добу глобалізації : дис. … д-ра. філос. наук : 09.04.00. Харків, 2011. 498 с.
3. Денисенко А, Мкртічян О., Білецька С., Ковтун А. Педагогіка дозвілля — запорука формування професійних компетентностей. Новий колегіум. 2020. № 2 (100). С. 66–71.
4. Денисенко А. Змістовне дозвілля майбутніх педагогів як фактор вивчення, збереження, популяризації традицій народу України. Дев’ять життів традиції : мат. Всеукр. форуму-семінару (13-15 вересня 2019, Харків). Харків : ФОП Шейніна О. В., 2019. С. 49–55.
5. Максимовська Н. О. Теоретичні і методичні засади соціально-педагогічної діяльності зі студентською молоддю у сфері дозвілля : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.05. Харків, 2015. 559 с.
6. Петрова І. В. Дозвілля в зарубіжних країнах : навч. посіб. Київ : Кондор, 2005. 408 c.
7. Пішун С. Г. Проблеми формування духовності у сфері дозвілля студентів вищих навчальних закладів. Педагогічні науки. Тернопіль : ТПУ ім. В. Гнатюка, 2001. С. 228–235.
8. Шевчук І. Педагогічна сутність дозвілля та дозвіллєвої діяльності. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. 2014. Вип. 1. С. 250–260.