Views: 45
ДУХОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
Сьогодні освіта є не лише процесом, що передбачає впливи через виховання і навчання на особистість, та результатом засвоєння особистістю певної системи знань, умінь, навичок і морально-етичної культури, а й головним джерелом перетворення інвестицій на людський капітал. Необхідність всебічного розвитку молодого покоління викликана біфуркацією в суспільстві та економікою знань.
Ключові слова: економіка знань, сімейна освіта, домашнє навчання
Ахновська І. О.
кандидат економічних наук, доцент, доцент,
Донецький національний університет імені Василя Стуса, м. Вінниця, Україна
10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.39
Два роки поспіль світ живе в таких умовах, що людство ледве встигає адаптуватися: пандемія, війна в Україні, яка так чи інакше зачепила всі країни, зростаюча кількість ВПО та емігрантів. Педагогічна спільнота і батьки учнів стурбовані якістю дистанційного навчання, а в суспільстві все частіше говорять про «нову версію втраченого покоління». Попри все, формування «суспільства Інтернету», тобто інформатизація, техноглобалізм, віртуалізація, посилення креативної діяльності та інтенсифікація інтелектуальної взаємодії між суб’єктами призводить до розвитку економіки знань. У цих умовах особливої актуальності набуває духовно-інтелектуальне виховання і навчання.
Питанням формування і розвитку економіки знань та її складових присвячені наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема над розкриттям сутності і розробкою перспектив розвитку економіки знань працювали М. Ажажа, Г. Андрощук, В. Білоцерківець, М. Боярська, Н. Букало, А. Гапоненко, В. Геєць, В. Глухов, У. Гузар, П. Давенпорт, О. Дорошенко, О. Захаров, В. Іванова, М. Коноваленко, Д. Лук’яненко, О. Лук’яненко, А. Ляшенко, Т. Матусевич, Л. Мельник, Б. Мільнер, Н. Подлужна, М. Поляков, Н. Рак, М. Руденко, Р. Сагайдак-Нікітюк, В. Світлична, Л. Семів, Р. Семів, О. Старовойт, Ю. Степанов, Т. Стюарт, В. Усик, Л. Федулова, Р. Хусаінов, Ж. Шульга, А. Янченко та інші [1].
Метою дослідження є аналіз перспектив духовно-інтелектуального виховання і навчання в економіці знань.
Економіка знань (knowledge economy), нова економіка (new economy), економіка, що базується на знаннях (knowledge-based economy), індустрія інтенсивних знань (knowledge-intensive industries), суспільство знань, економіка людського капіталу, економіка інтелектуального капіталу — аналіз наукової літератури свідчить про те, що сьогодні не існує як єдиної назви, так і єдиної точки зору на сутність поняття. Здебільшого науковці розуміють під економікою знань принципово нове утворення: яке має прийти на зміну економіці винищення природи; етап розвитку постіндустріальної економіки; систему методів створення умов для функціонування і підтримки науково-дослідної діяльності; спеціальну галузь загальної економічної науки і практики; новий тип розвитку; галузь продукування та функціонування інтелекту; економіку якості; новий технологічний рівень господарювання, але ключовим елементом всіх визначень є те, що знання в економіці знань стають головним джерелом і фактором стійкого економічного розвитку. Незважаючи на розуміння значущості цієї нової парадигми, у всьому світі недостатня увага приділяється дослідженню її складових.
По-перше, при дослідженні економіки знань при розрахунках слід розраховувати не лише індекс економіки знань, який відображає агреговану величину загального розвитку країни за економіко-інституційним, інноваційним, інформаційним розвитком та рівнем освіченості населення, а й індекс освіти, що відображає рівень грамотності дорослого населення, який включає дві третини значення і комбінований показник сукупної частки учнів, що являє одну третину значення. Проблема полягає в тому, що щорічних даних за цими індексами немає у відкритому доступі, тож можемо досліджувати тенденції лише за індексом розвитку людського капіталу. Цікавим для дослідження економіки знань є також індекс умінь і навичок, який являє собою інтегральний показник, що вимірює ефективність національних систем умінь і включає розвиток умінь і навичок, рівень їх активації та відповідність умінь і навичок ринку праці (табл. 1).
Як свідчить аналіз даних, найвищий показник має Чехія — 70 зі 100 можливих, найнижчий — Італія (15,1). Індекси деяких країн мають суттєві коливання (наприклад, Хорватії), показники Франції майже не змінилися у динаміці за цей період, а показники таких країн, як Румунія і Греція мають позитивну тенденцію змін у той час, як всі інші країни демонструють спадну тенденцію.
Таблиця 1
Динаміка індексу умінь і навичок у деяких країнах Європи [2]
Країна | 2022 | 2021 | 2020 | Країна | 2022 | 2021 | 2020 | Країна | 2022 | 2021 | 2020 |
Чехія | 70 | 72,2 | 72,2 | Хорватія | 60,2 | 59,5 | 53,3 | Франція | 43,5 | 43,8 | 43,5 |
Фінляндія | 67 | 69 | 67 | Німеччина | 59,8 | 59,9 | 58 | Португалія | 42,6 | 43,3 | 41,4 |
Естонія | 63,3 | 65,2 | 64,7 | Мальта | 58,2 | 58,8 | 57,2 | Румунія | 39,9 | 39,1 | 36,9 |
Данія | 63,1 | 64,2 | 63 | Швейцарія | 56,3 | 57,1 | 56,2 | Ірландія | 39,2 | 39,9 | 36,8 |
Нідерланди | 61,4 | 62,3 | 60 | Австрія | 55,4 | 57,9 | 56,3 | Болгарія | 37,7 | 39,8 | 36,2 |
Словенія | 61,4 | 63,3 | 61,9 | Латвія | 53,3 | 52,9 | 54,6 | Кипр | 33,6 | 35 | 32,1 |
Люксембург | 61,1 | 64,5 | 65,1 | Угорщина | 53 | 54,3 | 53,3 | Греція | 22,5 | 21,4 | 19,9 |
Норвегія | 61 | 62,3 | 61 | Словакія | 52,6 | 52,7 | 52,4 | Іспанія | 19,1 | 20,2 | 19,5 |
Ісландія | 60,6 | 64,9 | 60,8 | Литва | 51,8 | 54,5 | 54,9 | Італія | 15,1 | 19,5 | 17,3 |
Польща | 60,5 | 61,8 | 60,5 | Бельгія | 48,5 | 49,3 | 48,2 | ||||
Швеція | 60,3 | 63,1 | 64,3 | Велика Британія | 46,6 | 46,3 | 45,5 |
По-друге, економіка знань розглядається як тип, сектор та етап розвитку економіки, але дослідженню чинників розвитку людського капіталу в економіці знань приділяється недостатньо уваги.
По-третє, недостатньо уваги приділяється дослідженню розвитку альтернативної, відкритої, дистанційної, дуальної, неформальної та інформальної освіти у контексті економіки знань.
Наостанок, в економіці знань майже не розглядається роль сімейної (домашньої) форми здобуття освіти, хоча саме в сім’ї відбувається становлення особистості і бере свої витоки духовно-інтелектуальне виховання і навчання.
Згідно з українським законодавством [3], сімейна (домашня) форма здобуття освіти — це спосіб організації освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та (або) неформальної освіти. Відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства. При такій формі навчання батьки можуть максимально враховувати індивідуальні особливості дитини (наприклад, дитина працює у повільному темпі або навпаки випереджає розвиток своїх однолітків), батьки разом з дитиною можуть корегувати програму (скоротити вивчення певних предметів, збільшити — тих, які являють для дитини великий інтерес або, навпаки, дитина погано засвоює інформацію з якоїсь дисципліни; можна вибрати саме ті підручники, які подобаються або навіть створити власні, можна проживати навчання за історичними епохами), батьки можуть планувати навчальне навантаження, додаткову освіту, час на спорт і хобі, режим занять, час на відпочинок. Крім того, діти-хоумскулери зазвичай достатньо багато подорожують з рідними, часто пристосовуються до змін, якщо сім’я часто змінює місце проживання. Якщо дитина професійно займається спортом, домашнє навчання також є вдалою ідеєю, адже режим сімейного навчання пристосований для поїздок на змагання, турніри і виступи. За умов такого навчання учень вивчає саме ту галузь, яка для нього цікава, що дозволяє простіше виявити здатності і таланти, а також найкращим чином розкрити потенціал дитини. Сімейна освіта укріплює зв’язки між членами родини, оскільки діти більше часу проводять з рідними, і не просто щиро цікавляться справами дитини, але й проживають емоції і враження разом з дитиною. До того ж, батьки мають нагоду реалізувати своє право на збереження сімейних переконань, поглядів та сімейного виховання, оскільки при домашньому навчанні забезпечується індивідуальний підхід до дитини.
Отже, сімейна освіта є системою формування основних життєвих орієнтирів людини, її мислення, особистісних переваг, поглядів, переконань та позицій, в якій активним учасником є сім’я, що визначає цілі, завдання й зміст освітнього процесу, приймає рішення свідомо, враховуючи думку дитини, а батьки мають міцний зв’язок з дитиною на протязі всього навчання. Акцентуємо увагу на тому, що отримання знань шкільної програми у сім’ї є продуктивним лише за умови належної організації освітнього процесу, ефективність якого залежить від відповідальності, бажання і сумлінності батьків, які мають взяти на себе роль освітніх менеджерів, вчителів, тьюторів, психологів та організаторів.
Список використаних джерел
1. Ахновська І. О. Теоретичні засади формування освітнього середовища в контексті економіки знань. Економіка і організація управління. 2018. № 4. C. 26–34.
2. European Skills Index. 2022. URL: https://www.cedefop.europa.eu/en/tools/european-skillsindex?y=2022 (дата звернення: 10.11.2022).
3. Про освіту (Закон України). № 2145-VIII. 2017. URL: https://osvita.ua/legislation/law/2231/ (дата звернення: 10.11.2022).
Leave A Comment