Views: 123

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.14

Представлено концепцію виховної діяльності викладача вищої школи, яка відображає три основних підпростори: структурний, праксиологічний та аксіологічний. Окреслена концепція є основою для вироблення стратегії і тактики організації професійної підготовки майбутніх педагогів, вдосконалення їх виховної майстерності.
Ключові слова: викладач вищої школи, виховна діяльність, системний базис, професіоналізм.

Дубасенюк О. А.
доктор педагогічних наук, професор,
Житомирський державний університет імені Івана Франка, м. Житомир, Україна

Вступ. Комплексний аналіз проблеми професійної виховної діяльності в науковій літературі свідчить про те, що нині виникла необхідність розробки нової теоретико-методологічної концепції у контексті освітніх змін. Методологічну базу дослідження становлять ідеї, узагальнення і висновки діалектичної теорії пізнання, теорії людської (професійної) діяльності щодо творчого розвитку особистості. У дослідженні використовивалися загальнофілософські положення В. Андрущенка, С. Гончаренка, І. Зязюна, В. Кременя, загальнопедагогічні теорії В. Гриньової, С. Карпенчук, Н. Кічук, Н. Ничкало, Б. Ступарика, Л. Хомич; психологічні теорії Г. Балла, І. Беха, Г. Костюка, С. Максименка, В. Рибалка та ін., що містять висновки і положення психологічної науки про розвиток духовно-інтелектуальних якостей; положення педагогічних теорій та відображають тенденції педагогічної освіти і виховання [1-4].

Мета дослідження — обґрунтувати концептуальні засади духовно-інтелектуальної виховної діяльності викладача вищої школи.

Сутнісні характеристики процесу професійного становлення педагога визначаються провідною роллю розвитку особистості у закладах вищої освіти як майбутнього працівника, громадянина незалежної держави [5; 7]. Сучасна методологія пізнання вимагає певної системи координат — «системного базису», що експлікують необхідні і достатні аспекти відображення системного об’єкту, який вивчається [1; 4]. Шуканий базис для дослідження виховної діяльності викладача вищої школи можна уявити у вигляді багатомірного абстрактного простору, що описується, і підпростори якого відображають окреслену діяльність з методологічних позицій.

Розглянемо послідовно три головних підпростори виховної діяльності викладача: структурний, процесуальний і аксіологічний. Дослідження визначеної діяльності у контексті практичної діяльності людини — найважливіший методологічний принцип психолого-педагогічної науки, який у літературі тлумачиться як діяльнісний підхід. Ураховуючи особливості виховної діяльності як складової педагогічної діяльності, ми вирізняємо структуру об’єкта, що досліджується сучасними науковцями, розробленої із позиції загальної теорії систем [1]. Окреслена структура включає такі взаємопов’язані компоненти: суб’єкт і об’єкт виховного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі виховання та засоби педагогічної комунікації.

Разом з тим, спираючись на принцип відображення взаємодії і розвитку, зазначимо, що структурні рівні організації будь-якого явища можуть трансформуватися в етапи його розвитку і навпаки. Одночасно враховуємо, що професійна виховна діяльність має кільцеву структуру, кожен з елементів якої знаходиться в різноманітних взаємодіях. Розвиваючи погляди сучасних дослідників виділяємо процесуальні компоненти виховної діяльності: 1) діагностичний; 2) проєктуально-цільовий; 3) організаційний; 4) стимулюючо-спонукальний; 5) контрольно-оцінний, котрі розглядаємо і як етапи означеної діяльності [2; 4; 6]. Стисло охарактеризуємо їх.

Діагностичний етап містить різні аспекти гностичної діяльності педагога. Він передбачає осмислення цілей, завдань, сутності, специфіки процесу виховання як на основі їх теоретичного бачення, так і врахування об’єктивних чинників, що визначаються соціальною ситуацією у суспільстві. При цьому викладачем аналізуються особливості різних категорій студентської молоді, накопичується виховна інформація про цілі, засоби, зміст роботи зі студентами, оцінюється власна діяльність, її ціннісне спрямування.

Проєктувально-цільовий етап. Викладач визначає стратегічні цілі виховної діяльності, що виступають як мисленнєве уявлення майбутнього результату (образ — мета — сформована особистість студента). Викладач моделює програми розв’язання стратегічних і тактичних задач, ураховуючи вікові та індивідуальні особливості студентів, зону їх найближчого розвитку, допомагає студентам визначати власні проблеми і проєктувати способи їх досягнення.

Етап організації передбачає реалізацію виховного замислу викладача у співробітництві зі студентами. Створюється атмосфера психолого-педагогічної підтримки їх творчих починань, переорієнтація особистих цілей на досягнення ефективного результату [2]. На етапі цілездійснення педагог сприяє залученню студентів до різних видів діяльності, дає можливість їм випробовувати свої потенційні можливості, розвивати здібності через вирішення їх особистісних і професійних проблем. Педагог навчає студентів способам аналізу, моделювання, конструювання, організації, спілкування, необхідних їм у процесі власної життєдіяльності і професійної діяльності [6].

Стимулюючо-спонукальний елемент діяльності. Урахуємо, що виховна діяльність — це передусім спілкувальна діяльність і тому вона ґрунтується на встановленні доцільних, партнерських стосунків взаєморозуміння і взаємоповаги між суб’єктами виховного процесу. Викладач володіє засобами виховуючих ситуацій регулює процес взаємодії студентів з об’єктами спілкування, пізнання, праці; одержує зворотний зв’язок.

Контрольно-оцінний етап передбачає оцінку досягнутих результатів, зіставлення їх із вихідною метою. Цей етап охоплює не тільки власну діяльність педагога, але й стосується діяльності студентів, які навчаються навичкам самоконтролю, взаємоконтролю та груповому контролю у процесі освітньо-виховної роботи. Такий підхід сприяє розвитку у студентів рефлексивних здібностей, позитивної ціннісної і пізнавальної мотивації, підвищує інтерес до навчання, праці, спілкування.

Дослідження проблеми виховної діяльності викладача має багатоаспектний характер, оскільки виконується в рамках нової інноваційної науки — акмеології, яка вивчає стан зрілості і вищого рівня розвитку індивіда. Зумовлений напрям науки активно розвивається, об’єднав зусилля багатьох учених (О. Вознюк, В. Гладкова, В. Огнев’юк, Н. Сидорчук, С. Сисоєва, Л. Рибалко та ін.) різноманітних людинознавчих дисциплін на вивчення індивідних, особистісних, суб’єктно-діяльнісних характеристик фізично і психічно зрілої людини, на виявлення об’єктивних і суб’єктивних умов, які б дали їй можливість найбільш плідно проявити себе в житті [7, 9].

Усе це в сукупності, а саме: ціннісні орієнтації, відносини, здібності, знання, уміння визначають ядро духовно-інтелектуального розвитку особистості і діяльності викладача, рівень його професіоналізму. Науковці виділяють важливу складову педагогічного професіоналізму — культурологічну підготовку викладача, що означає сходження з майбутніми фахівцями до висот культури, відтворення її акме-досягнень [6].

Ураховуючи визначені положення, концептуальна модель дослідження включає ще дві підструктури. Перша містить підструктуру, що характеризує професіональні якості особистості (професіоналізм особистості), друга — властивості, які характеризують діяльність вихователя (професіоналізм діяльності). Специфіка педагогічної праці полягає в тому, що вона впливає на розвиток суспільства засобами виконання своїх професійних ролей. Отже, професіоналізм особистості викладача як вихователя включає такі його якості, які стимулюють розвиток його духовно-інтелектуальної сфери.

Висновки. Таким чином, концептуальною основою виховної діяльності викладача вищого навчального закладу є ціннісні орієнтації, відносини, здібності, знання, уміння, що в сукупності визначають рівень його професіоналізму та компетентності, духовно-інтелектуальної зрілості. У контексті акмеологічного підходу дослідження виховної діяльності викладача вищої школи є перспективним і спрямоване на подальше неперервне самовдосконалення його особистості.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С. У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень. Вісник Академії педагогічних наук України. 1993. № 1. С. 11–23.
2. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії : наук.-метод. посіб. Київ : МАУП, 2000. 312 с.
3. Костюк Г. C. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. Київ : Радянська школа, 1989. 608 с.
4. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні : моногр. / Нац. акад. пед. наук України ; за заг. ред. В. Г. Кременя. Київ : КОНВІ ПРІНТ, 2021. 384 с.
5. Ничкало Н., Лук’янова Л., Хомич Л. Професійна підготовка вчителя: українські реалії, зарубіжний досвід : наук.-аналіт. доп. / Нац. акад. пед. наук України, ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України; за ред. В. Кременя. Київ : ТОВ «Юрка Любченка», 2021. 54 с.
6. Рибалко Л. С. Організаційна культура викладача вищої школи. Наукові записки кафедри педагогіки. 2016. Вип. 39. С. 179–183.
7. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення : навч.-метод. посіб. Київ : ІЗМН, 1998. 336 с.