Views: 39

ОСОБЛИВОСТІ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

У статті розглянуто особливості самоосвітньої діяльності сучасного вчителя. Охарактеризовано спрямованість педагогічної самоосвіти. Наведено результати дослідження 60 учителів щодо рефлексії власної педагогічної діяльності та прояву педагогічних дій, що відображають зміст їхньої професійно-педагогічної культури. Визначено принципи організації самоосвіти, що реалізуються на практиці.
Ключові слова: самоосвітня діяльність, учителі, професійно-педагогічна культура, особистісно-орієнтована освіта.

Небитова І. А.
доктор філософії,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.110

Розробка проблеми професійно-педагогічної самоосвіти в останні десятиліття збагатилася великою кількістю досліджень та практичних рекомендацій, у яких визначено зміст, принципи, форми та методи самоосвітньої діяльності.

Педагогічна самоосвіта вчителя передбачає самостійне оволодіння сукупністю педагогічних цінностей, технологій, творчості. Її зміст утворюють психолого-педагогічні та спеціальні знання, володіння основами наукової організації педагогічної праці та загальна культура.

У методичній літературі наголошується на необхідності знання потреб, запитів та інтересів особистості у сфері професійної діяльності. Для того, щоб надати вчителю реальну допомогу в організації самоосвіти, спеціально організована методична робота в школі зазвичай побудована з урахуванням індивідуальних потреб учителів. У такому разі вчитель, беручи участь у колективних формах підвищення кваліфікації, знаходить відповіді на питання, що його цікавлять [4, с. 10].

При організації методичної роботи беруться до уваги найбільш характерні труднощі вчителя у побудові цілісного педагогічного процесу.

Безумовно, спільне обговорення проблем, які стосуються кожного вчителя, стимулює його самоосвітню діяльність.

Самоосвіта кожного вчителя будується з урахуванням знань техніки розумової праці та індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності. Самоосвіта вчителя залежить від уміння організувати свій час, скласти індивідуальний план самоосвіти і реалізовувати його.

Дослідження Н. Дранка показали, що вчителі починають інтенсивно займатися самоосвітою, коли всередині школи організовується науково-практична та науково-дослідна діяльність всього педагогічного колективу, саме тоді практичні методи стають стимулятором у галузі самоосвіти [2, с. 28].

Творче вивчення досвіду інших людей, пошук нових методичних ідей, способів та прийомів роботи, аналіз та узагальнення власного досвіду, високоефективне, творче вирішення професійно-педагогічних завдань з опорою на рекомендації науки та ефективної педагогічної практики — все це і є основою самоосвіти вчителя.

Н. Верченко зазначає, що професійна самоосвіта вчителя — це вид творчої педагогічної діяльності, у процесі якої вчитель так само, як і у своїй практичній діяльності, вирішує певні педагогічні завдання, які аналітично виокремлюються із загальної функціональної системи професійно-педагогічної діяльності для спеціального вивчення. За своїм характером ці завдання є дослідницькими, і в їх основі лежить педагогічна проблема з творчого перетворення освітнього процесу. Ці загальні завдання вчитель вирішує через систему щоденних, професійно-педагогічних завдань, що виникають у конкретних ситуаціях в освітньому процесі [1, с. 129].

Самоосвіта охоплює широке коло питань, однак спрямованість педагогічної самоосвіти має бути звернена до вивчення таких проблем, з якими вчителі ще не стикалися, але які є актуальними для сучасної школи.

Серед таких проблем, що становлять основу педагогічної самоосвіти, можуть бути проблеми педагогічного спілкування, індивідуалізації та диференціації навчання, модульного навчання, особливості навчання в школах нового типу. Важливим також є блок проблем, що пов’язаний з формуванням наукового світогляду учнів, їх духовної культури, з громадянським та патріотичним вихованням тощо.

У процесі нашого дослідження ми запропонували вчителям здійснити рефлексію своєї педагогічної діяльності та оцінити характер прояву педагогічних дій, що відображають зміст їхньої професійно-педагогічної культури. Оцінювали свою діяльність 60 учителів Охтирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 Охтирської міської ради Сумської області.

Поєднавши оцінки «5» та «4», які поставили собі вчителі за конкретні педагогічні дії, ми отримали досить оптимістичну картину. Майже всі вчителі оцінили балами «5» та «4» такі дії як:

‒‒ завжди захищаю права та інтереси учнів;
‒‒ виявляю доброту і турботу стосовно учнів;
‒‒ володію спеціальними знаннями з предмета.

Більшість учителів вважає, що постійно аналізує причини та наслідки у поведінці учнів (75 %), володіє методами оцінки навчальних досягнень учнів (70 %), обирає та використовує нові технології освіти (80 %), цікавиться науковою літературою (80 %).

Безумовно, це високі показники розвитку педагогічної культури вчителів, що характеризують рівень їхньої психолого-педагогічної компетентності. Але наскільки вони є об’єктивними?

Щоб скласти більш повне уявлення про ступінь готовності вчителів працювати в парадигмі особистісно-орієнтованої освіти, ми провели додаткове вивчення характеру труднощів у їхній діяльності, виходячи з цілісної моделі педагогічної культури вчителя як єдності гуманістичних педагогічних цінностей, способів діяльності та професійної поведінки.

Вчителі школи здійснили самоаналіз своєї діяльності та визначили ступінь труднощів у різних видах педагогічної діяльності.

Так, до компонентів педагогічної діяльності поряд з традиційними для вчителів педагогічними діями (визначення цілей та завдань педагогічної діяльності; підготовка у сфері свого предмета; тематичне планування; підготовка індивідуальних освітніх програм; диференційований підхід у навчанні) ми включили й такі, що визначають специфіку особистісноорієнтованої освіти:

‒‒ освоєння сучасних концептуальних ідей у галузі освіти та виховання;
‒‒ виділення ціннісних аспектів у змісті освіти;
‒‒ підтримка інтересів та здібностей учнів;
‒‒ навчання учнів методам особистісного розвитку;
‒‒ навчання учнів прийомам самоаналізу, самооцінки, самоконтролю;
‒‒ підтримка активності та творчості у діяльності учнів;
‒‒ використання педагогічних технологій на діалоговій, особистісно-смисловій, проблемній основі тощо.

Вивчення літератури та практики організації самоосвітньої діяльності доводить, що найчастіше формами самоосвіти вчителів стають курси підвищення кваліфікації, методичні практикуми у школі, обмін досвідом через відвідування навчальних занять інших вчителів у своїй школі та районі, обговорення спеціальної педагогічної та психологічної літератури; підготовка до атестації, науково-практичні конференції, узагальнення власного досвіду роботи та подання його у публікаціях; освоєння інформаційних технологій освіти та виховання [3, с. 10–11].

На підставі досліджень теоритичного та практичного досвіду можна зробити висновки про принципи організації самоосвіти, що реалізуються на практиці:

‒‒ системний підхід у плануванні та організації самоосвіти;
‒‒ послідовність та безперервність у формуванні умінь самоосвіти;
‒‒ зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю, поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням вміннями та навичками, що необхідні для педагогічної діяльності;
‒‒ добровільний характер самоосвіти та цілеспрямоване управління цим процесом, тобто відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки вчителя, його інтересам та нахилам.

Отже, самоосвіта сучасного вчителя будується з урахуванням індивідуальних особливостей власної інтелектуальної діяльності. Головне завдання самоосвіти полягає в тому, щоб особистісна, загальна та професійна культура вчителя розвивалася випереджаючими темпами та відповідала новим вимогам розвитку системи освіти.

Список використаних джерел

1. Верченко Н. Самоосвітня діяльність педагога в міжкурсовий період. Нова педагогічна думка. 2008. № 4. С. 127–130.
2. Дранка Н. Самоосвіта педагогічного працівника. Позашкілля. 2014. № 9 (93). С. 27–31.
3. Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту. Управління школою. 2004. № 11. С. 10–11.
4. Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної компетентності : метод. реком. РІПО, 2012. С. 10–11.