Visits: 19

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

У статті розкрито сутність понять «середовище», «освітнє середовище». Висвітлено особливості формування ефективного освітнього середовища: систематичність та послідовність, динамічний характер, спрямованість на розвиток та саморозвиток усіх суб’єктів освітнього процесу. Визначені етапи формування освітнього середовища: діагностика, проєктування, аналіз результатів.
Ключові слова: середовище, освітнє середовище, особливості формування освітнього середовища.

Кін О. М.
доктор педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

Собченко Т. М.
доктор педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.89

У сучасних умовах модернізації та кардинального оновлення системи освіти питання формування ефективного освітнього середовища набувають особливого значення. Ефективне освітнє середовище створює умови для підготовки висококваліфікованого, конкурентоспроможного фахівця, всебічно розвинутої, інтелектуальної особистості, забезпечує оптимальне використання усіх педагогічних можливостей, методичного інструментарію, зв’язків педагогічної взаємодії, тому дослідження пов’язаних с цим поняттям питань є актуальним та впливовим на якість освіти.

Мета статті — розкрити сутність понять «середовище», «освітнє середовище», особливості та етапи формування ефективного освітнього середовища.

Для кращого розуміння сутності та змісту поняття «освітнє середовище» доцільно більш детально зупинитися на понятті «середовище», яке є базовим. Як відзначає у своєму дослідженні Е. Зарединова, середовище – це те, що оточує особистість, за допомогою чого відбувається її розвиток та визначається спосіб життя [2, с. 39]. На думку О. Дубасенюк середовище є складною, динамічною системою, що складається із різних за значенням, змістом, характером соціокультурних суб’єктів, які взаємодіють між собою та взаємовпливають один на одного [1, с. 307].

У науково-педагогічних джерелах виділяють макросередовище (загальне соціальне, економічне, культурне, інтелектуальне оточення індивіда, характер суспільних відносин, діяльність та статус соціальних інститутів) та мікросередовище (безпосередня зона спілкування та діяльності індивіда: родина, референтна група, колектив) [1; 3].

Слід зазначити, що питання середовища знайшли ґрунтовної розробки та всебічного вивчення у науково-педагогічній теорії та практики, науковцями були виділені та чітко окреслені ознаки середовища:

– відсутність часових, просторових обмежень;
– одночасний та систематичний вплив на емоційну, почуттєву, когнітивну сферу особистості;
– комплексність та багаторівневість інформації;
– великий обсяг інформацій, який значно перевершує можливості сприйняття людини;
– вплив актуалізується через безпосередню діяльність, спілкування, взаємодію особистості [2; 4; 5; 6].

Під освітнім середовищем розуміють спеціально організовану педагогічно доцільну сукупність впливів, умов, які забезпечують реалізацію потреб, інтересів, здібностей, нахилів особистості й обумовлюють її розвиток [2; 4].

Аналіз науково-педагогічної літератури дозволив виділити особливості формування ефективного освітнього середовища:

1. Систематичність та послідовність. Освітнє середовище не може створюватися стихійно, довільно, воно потребує спеціальної, цілеспрямованої організації, проєктування, систематичної діяльності, управління задля забезпечення життєдіяльності та успішного функціонування середовища. Ефективне освітнє середовище вимагає від педагогічного колективу систематичного генерування нових ідей та пропозицій, залучення здобувачів до виконання творчих завдань, дослідних проектів тощо [4; 6].

2. Спрямованість на розвиток та саморозвиток здобувачів. Ефективне освітнє середовище створює сприятливі умови для максимального розкриття власного потенціалу всіх суб’єктів освітнього процесу, стимулює до самоосвіти та самовдосконаленню. Вагомою складовою є надання можливостей для розв’язання принципово нових завдань здобувачами, розвиток їхньої творчості, що забезпечується використанням широкого арсеналу нестандартних форм та новітніх методів роботи, вдосконаленням власного методичного інструментарію педагогів. Особливого значення у даному аспекті набуває педагогічна рефлексія — аналіз результатів власної діяльності, що сприяє вибору ефективних та результативних форм, методів роботи, визначенню оптимальної стратегій професійного розвитку та самовдосконалення [4; 5; 6].

3. Динамічний характер ‒ взаємодія здобувача із створеним освітнім середовищем має певний розвиток та проходить стадії від об’єкта до суб’єкта діяльності за такими стадіями: стадія адаптації — пристосування до умов та впливів середовища, самомоніторінг власних потреб, можливостей у відповідності до вимог та можливостей середовища; стадія активної взаємодії; стадія активного впливу та перетворення середовища [1; 4].

Як було з’ясовано, формування ефективного освітнього середовища відбувається за такими етапами:

1) діагностика середовища;
2) проєктування середовища, тобто визначення перспектив для реалізації поставлених завдань, планування діяльності, розробка та проведення визначених заходів;
3) аналіз отриманих результатів [2;4; 6].

Отже, ефективне освітнє середовище як складна система умов, впливів, зв’язків та взаємодії передбачає спеціальну, цілеспрямовану організацію та систематичну й послідовну підтримку його функціонування.

Результатом взаємодії особистості із освітнім середовищем є зміна його статусу від об’єкта на суб’єкт навчальної та виховної діяльності, максимальний розвиток усіх здібностей, нахилів та інтересів, реалізація в інтелектуальній, соціо-культурній, соціо-комунікаційній сферах.

Список використаних джерел

1. Дубасенюк О. А. Ціннісно-смислові наукові підходи, що відображають феномен толерантності. Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності : зб. матер. міжнар. наук. теор. конф. (1-2 жовтня 2015 р.). Житомир : Евенок О. О., 2015. С. 305–309.
2. Заредінова Е. Р. Сутнісна характеристика середовищного підходу до сучасної вищої освіти. Етика і естетика педагогічної дії. 2017. Вип. 16. С. 35–45.
3. Лозова В. Наукові підходи до педагогічних досліджень. Харків : «Апостроф», 2012. 352 с.
4. Сакалюк О.,Черненко Н. Середовищний підхід в управлінні закладом освіти з інклюзивним навчанням. Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. 2020. № 2, С. 7–13.
5. Собченко Т. М., Кін О. М. Використання коучингових технологій у підготовці майбутнього вчителя. Психолого-педагогічні проблеми вищої і середньої освіти в умовах сучасних викликів: теорія і практика : мат. V міжнар. наук.-практ. конфер., Харків, 31 березня — 2 квітня 2021 р. Харків : «Стиль-Издат». 2021. Т. 2. С. 187–190.
6. Ярошинська О. Середовищний підхід в професійній освіті: теоретичні засади та перспективи впровадження. Проблеми підготовки сучасного вчителя. 2011. № 4 (1). С. 104–109.