Visits: 18

РОЛЬ МЕРИТОКРАТИЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У ВИХОВАННІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕЛІТИ СИНГАПУРА

Стрімкий розвиток й значні здобутки Республіки Сингапур невпинно привертають увагу дослідників із різних країн світу. Вивчення сингапурського досвіду в галузі освіти й науки, безперечно, заслуговує на пильну увагу, оскільки загальні принципи підготовки інтелектуальної еліти все ж вирізняються своїми особливостями. У статті розглянуто вплив меритократії на підготовку національної еліти, особливості меритократичних тенденцій у Сингапурі.
Ключові слова: Сингапур, меритократія, меритократичні тенденції.

Чихаріна К. І.
здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.219

У сучасному філософсько-політичному дискурсі поняття «меритократія» й принципи реалізації меритократичних тенденцій на практиці часто розглядають на прикладах США, КНР та Сингапура. Оцінка загальної ситуації допомагає нам зрозуміти, що у поданих країнах дійсно вдало реалізується меритократичний підхід при відборі управлінців до державного апарату, призначення кандидатів на керівні посади. Меритократичні тенденції дійсно займають особливе місце у процесі підготовки інтелектуальної еліти у Сингапурі, а Республіка Сингапур залишається одним з найуспішніших прикладів їх втілення, тому дослідження цього питання є актуальним й важливим для розвитку системи освіти України.

Мета статті — проаналізувати суть меритократії та досвід її реалізації у вихованні молоді з позицій можливості його застосування у системі освіти України.

У перекладі, поняття «меритократія» може тлумачитися як «влада гідних», або «влада найбільш обдарованих» (від лат. meritus — гідний і грец. κρατος — влада, правління). Меритократія — це елітарна концепція, яка підносить принцип особистих досягнень й індивідуальних заслуг у різних сферах суспільного буття. Наслідуючи подану концепцію, лише обдаровані, здібні й кваліфіковані особистості, наділені високими інтелектуальними якостями та особливими здібностями, мають можливість обіймати вищі посади. Походження й матеріальний достаток не можуть впливати на призначення осіб, чи будь яким чином стимулювати просування кар’єрними сходами [2].

На думку прихильників меритократичних тенденцій, меритократія бере свій початок від класичного принципу лібералізму. Термін «меритократія» у 1954 році було вжито німецько-американським філософом й політологом Х. Арендтом [5]. Використане поняття спершу набуло негативного забарвлення, було використано як синонім олігархії, зумовленої талантом й особистісними якостями. За деякими джерелами, засновником концепції «меритократії» вважається англійський соціолог М. Янг [7].

Саме він у своїй праці «Піднесення меритократії: 1870–2033», яка побачила світ у 1958 році, виклав основні ідеї поданої концепції. Поняття «меритократія» у зазначеній антиутопії теж згадується із принизливим відтінком. На думку Янга, ми стаємо свідками переходу суспільства капіталізму до меритократичних засад, за яких справді обдаровані й здібні люди отримують можливість обіймати певні посади. Соціолог описує футуристичне суспільство, в якому саме інтелект й особистісні чесноти визначають суспільну позицію. У творі така система стає причиною революційних рухів, у результаті яких відбувається усунення правлячої верхівки від влади [7].

Пізніше американська й західноєвропейська думка продовжила розвивати ідеї М. Янга, які, зокрема, втілилися у теорії постіндустріального суспільства, яку сформулював американський соціолог Д. Белл. Саме він у своїй книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство» зауважив, що соціальний устрій суспільства може бути змінений під впливом меритократичних тенденцій, а бюрократія відсунута [6]. Дослідник наголошував, що саме інтелектуальні здібності, освіта, й кваліфікація має визначати приналежність особи до відповідного класу. Крім того, роботи із поданої теми ми знаходимо у наукових доробках Дж. Гелбрейта, З. Бжезінського, Р. Арона та ін. Українці науковці теж займалися вивченням цієї проблеми, серед них: І. Лопушинський, Ю. Бардачов, О. Гнєдаш, С. Газарян, О. Носик, Т. Орлова та ін.

Не зважаючи на те, що меритократична концепція може бути джерелом певних соціальних нерівностей й дискримінацій, інтелектуальна еліта 21-го століття все ж тяжіє до її втілення. Сінгапур не є виключенням. Існує тенденція крокування до суспільного добробуту, створеного справжньою інтелектуальною елітою, обдарованими й всебічно розвиненими громадянами. Прагнення до здобуття успіху й поставленої мети своїми знаннями стає збудником здорової конкуренції. А такі умови підкріплюють підґрунтя на шляху до суспільства інтелекту [4]. Такої думки дотримується і теоретик «третьої хвилі» розвитку суспільства Є. Тоффлер [3]. Він наполягає, що успішне майбутнє світової політики та розвиток усіх сфер суспільного буття відбуватиметься завдяки тим, хто володіє широким спектром знань, умінь та навичок. Саме такий прошарок суспільства й складе «новий клас», який виступатиме проти управлінців «другої хвилі».

Держава Сінгапур побудована на традиціях меритократії, яка націлена на розбудову й підтримку успішної соціально-економічної системи.

Освіта Сінгапуру відображає економічні цілі держави, працює у синтезі із ними. Сінгапурців із малого віку навчають як взаємодіяти із цією системою, бути успішними. Уся система освіти пронизана великою кількістю тестувань та перевірок. Жорстка система оцінювання присутня на кожному етапі навчання й покликана чітко визначати найбільш здібних учнів, даючи їм можливість обирати подальшу навчальну траєкторію. Не зважаючи на велику кількість критики щодо надзвичайно щільної й розгалуженої системи оцінювання, держава впевнена, що саме такий підхід до оцінювання знань й відбору учнів, дає можливість оптимізувати процес навчання в цілому. Студенти отримують можливість навчатися і здобувати ті знання вміння і навички, які відповідають їх здібностям.

Філософія освіти Сінгапуру підтримує ідею холістичної, цілісної освіти. Саме така освіта може виховати громадянина із цілісним світосприйняттям, міцними фундаментальними знаннями й навичками. Під час навчання діти є активними учасниками навчального процесу, велика увага приділяється навичкам аналізу, вмінню дискутувати. Зазначені вище методи допомагають громадянам підготуватися до наступного етапу життя.

Щодо відбору осіб на державну службу, в Сінгапурі функціонує Комісія із питань державної служби по відбору кадрів. Зазначена комісія складається із професіоналів, які ніколи не обіймали адміністративних чи політичних посад. Комісія займається підбором персоналу на державні посади, розглядає їх подальше просування, бере на себе дисциплінарний контроль держслужбовців, й відповідає за управління програмою стипендіатів уряду Сінгапур [1].

Важливо зазначити, що головним джерелом поповнення кадрів на вищі управлінські посади Республіки Сінгапур є саме стипендії уряду. Стипендіати обираються за двома основними вимогами: претендент має входити в один відсоток найкращих випускників та володіти компетентностями управління.

Маємо додати, що для просування державних службовців до вищих посад було запроваджено систему оцінки результатів діяльності, однією із складових якої є самооцінка власних результатів. Крім того, проводиться якісна оцінка результатів кожного кандидата та оцінка потенціалу кожної окремої особи.

Отже, неупереджене оцінювання, прозора система просування кар’єрними сходами, відсутність корупції, конструктивність у відборі кадрів, бажання досягти поставленої мети власними здібностями та інтелектом, стали ключовими стежками до утвердження меритократичних тенденцій у Сінгапурі. Молоде покоління прагне вдосконалювати власні навички, себічно розвиватися й впевнено будувати майбутнє власної країни на засадах меритократії.

Список використаних джерел

1. Арсентьєв М. Поняття меритократії у сучасному філософсько-політологічному дискурсі. Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження : наук. зб. / Центр гуманітарної освіти Нац. акад. наук України. Київ, 2017. Вип. 34. С. 193–204.
2. Політологічний словник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М. Ф. Головатого, О. В. Антонюка. Київ : МАУП, 2005. 792 с.
3. Тоффлер Е. Третя Хвиля / пер. з англ. А. Євса. Київ : Вид. дім «Всесвіт», 2000. 480 с.
4. Чихаріна К. Феномен «інтелектуальної еліти нації» у контексті сучасних глобалізаційних процесів. Психолого-педагогічні проблеми вищої і середньої освіти в умовах сучасних викликів: теорія і практика : мат. VI міжнар. наук.-практ. конф., Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 20-21 травня 2022 р. Харків : ХНПУ, 2022. С. 464–467.
5. Arendt, H. The Crisis in Education. 1954. URL: https://thi.ucsc.edu/wp-content/uploads/2016/09/Arendt-Crisis_In_Education-1954.pdf (дата звернення: 15.10.2022).
6. Bell D. The Coming of Post-Industrial Society. A Venturein Social Forecasting. New York : Basic Books, 1973.
7. Young M. The Rise of the Meritocracy 1870–2033 : an Essay on Education and Society. London : Thames and Hudson, 1958. P. 367–382.