Views: 55

ФОРМУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ОСНОВА ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У статті розкриваються визначення та структурні моделі етнокультури та етнокультурної освіти. Розглядається формування етнокультурної компетентності особистості. Виявляються умови формування етнокультурної компетентності, розглядаються її види (приватний, комплексний, цілісний) та рівні (низький, середній, високий).
Ключові слова: етнокультура, етнокультурна компетентність, етнокультурна освіта, етнокультурне виховання, професійне навчання.

Косиченко В. А.
старший викладач кафедри хореографії,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.91

Соціокультурна, політична, освітня ситуація у сучасній Україні характеризується зростанням етнічної ідентичності. Спостерігається свого роду ренесанс етнічної самоідентифікації та національної самосвідомості. Негативні наслідки процесів глобалізації та міжнаціональних комунікацій можна коригувати запровадженням етнокультурного компонента у суспільну свідомість. Одним із пріоритетних завдань системи освіти має стати формування цивілізованої етнокультурної свідомості особистості.

Дана проблема розглядалась у доробках багатьох науковців (Дубасенюк О., Іванова Т., Лисенко Н., Ничкало Н., Сисоєва С., Стельмахович М., Сявавко Є., Якса Н. та ін.), але подальшого дослідження потребують питання використання етнокультурного компоненту в освітньому процесі закладів вищої освіти, та шляхи формування етнокультурної компетентності індивіда в системі професійного навчання.

Формування етнокультурної компетентності має складну структуру.

Цей процес можна розглядати як набуття людиною об’єктивних знань та уявлень про свою етнічну культуру, історію рідного краю, духовно-моральні цінності та особливості свого народу. Тому освіта покликана бути національною за змістом і характером, а метою системи освіти виступає виховання людини як суб’єкта культурно-історичного процесу.

Робота у галузі етнокультурної освіти та формування етнокультурної компетентності здобувачів розкриває низку характерних проблем у педагогічному процесі. Однією з них є відсутність єдиного розуміння загальних понять вченими суміжних наук, що динамічно розвиваються. На лекціях часто виникає потреба в уточненні термінологічного апарату навіть загальних і кореневих понять [3, с. 94].

Так, поняття «етнокультура» виникло як мовленнєвий варіант поняття «етнічна культура». Його активно використовують замість термінів фольклор, традиційна культура, народна культура, культура етносу. Це близькі за визначенням, але не ідентичні поняття.

Специфічні відмінності у визначенні цих термінів залежать від точки зору науковців. Фольклор — частина етнокультури, і, навіть, його широке розуміння як комплексу видів традиційної народної художньої творчості, що включає духовні та матеріальні форми, визначає його як підсистему етнокультури [1, с. 39].

Окремі науковці поєднують поняття етнічної культури та культури етносу, інші — відокремлюють їх, що, насправді, є справедливим. Культура етносу — це більш широке поняття, в якому переплітаються явища та особливості етнічної культури, поширені серед багатьох етносів або властиві всьому людству в цілому, засвоєння яких, зазвичай, відбувається з творчою адаптацією та трансформацією всередині цього етносу в процесі акультурації. У структуру культури етносу входять усні традиції, що не фіксуються та професійні традиції, що фіксуються різними «мовами культури» та культура різних соціальних верств цієї етнічної спільноти в її історичному розвитку [2, с. 70]. У наш час культуру етносу можна зіставити з національною культурою як пізнішим етапом розвитку етнічної культури.

Тож, можна сформулювати таке коротке визначення поняттю «етнокультура» — це сукупність відносин та особливостей поведінки, традиційних цінностей, які втілені у духовній та матеріальній життєдіяльності етносу, що склалися в минулому, розвиваються в історичній соціодинаміці та постійно збагачують культуру етнічною специфікою у різних формах діяльнісної самореалізації людей.

Виникає також необхідність у формулюванні визначення «етнокультурна освіта» — процес соціалізації, виховання, становлення особистості на етнокультурних традиціях; цілісний процес вивчення і практичного оволодіння культурними цінностями народу, що входять до культури етносу і системи світової культури.

Етнокультурна освіта входить у коло культурологічної освіти, яке вбирає у себе вивчення закономірностей розвитку культур всіх народів та всіх часів. Простір цілісного кільця схематично є культурним полем, яке освоює людина у процесі освіти та самоосвіти, у процесі всього свого життя. Культурне поле існує об’єктивно у просторі культури і характеризується силами взаємодії елементів культури (подібно до сил, що взаємодіють в електричному або магнітному фізичному полі).

Одним із компонентів культурного поля особистості має стати етнокультурна компетентність. Вона може бути моноетнічною та поліетнічною за рівнем відкритості. За структурною складністю можна виділити три види етнокультурної компетентності: приватна (конкретна, пов’язана зі знаннями та досвідом оволодіння однією з галузей етнокультури), комплексна (спрямована на кілька сфер) і цілісна (що охоплює всі, або майже всі галузі етнокультури, що розмикає межі однієї культури, вільно зіставляє різні етнокультури). Особистість може володіти видами компетентності на різному рівні (низькому, середньому, високому).

Метою етнокультурної освіти є формування цілісної етнокультурної компетентності, що поєднує моноетнічну глибину та поліетнічну широту розуміння етнокультур [4, с. 256].

Включення підростаючого покоління в систему цінностей суспільства, передбачає формування в нього громадянської (національної) культури.

Введення компонентів національної культури до дисциплін гуманітарного та професійного циклів дасть змогу синтезувати в єдину світоглядну систему закономірності багатьох наук. Адже духовність, яка лежить в основі будь-якої національної та етнічної культури, є обов’язковою складовою в системі професійного навчання та виховання молоді, оскільки пов’язана з широким кругозором, загальним розвитком особистості та ерудицією.

За допомогою комплексного впливу засобів народної культури, освоєння її синкретичної природи, взаємозв’язків матеріальних та духовних компонентів за допомогою активного включення художньої діяльності до структури занять формується етнокультурна компетентність майбутніх учителів. Рівень етнокультурної компетентності визначається за сукупністю показників: мотиваційного, аксіологічного, емоційно-естетичного, когнітивного, операційного та творчого.

Обов’язковою умовою етнокультурної освіти є набуття художнього досвіду, єдність теоретичних знань та їх практичного засвоєння. Вивчення обрядів, етноетикету поєднується з методом моделювання побутових та обрядових ситуацій. У процесі навчання різноманітна етнокультурна інформація зіставляється, входить у потік розвитку світової культури [5, с. 6]. Все це сприяє формуванню у студентів здорового почуття патріотизму, любові до вітчизняної культури у балансі з розумінням та повагою до культур інших народів, що є умовою толерантних відносин у міжетнічних контактах, необхідних у сучасному поліетнічному суспільстві.

Отже, саме введення у систему вищої освіти фундаментальних положень про культуру, народознавство, історію рідного краю, етнографію, основи державотворення, формування національної свідомості можна забезпечити підвищення рівня знань молоді про етнокультурність і говорити про її етнокультурну компетентність.

Список використаних джерел

1. Березюк О. С. Формування етнокультурної компетентності особистості в системі професійного навчання. Проблеми освіти : наук.-метод. зб. Київ, 2015. Вип. 85. С. 37–41.
2. Косенко Ю. Етнопедагогічний підхід до професійної підготовки майбутніх педагогів дошкільних навчальних закладів. Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Івано-Франківськ, 2008. Вип. ХІХ-ХХ. С. 67–74.
3. Левицька Л. Я. Психолого-педагогічні аспекти формування характеру української молоді. Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість : зб. мат. VІІ всеукр. наук.-практ. конф. у 7 т. Київ : Європ. ун-т, 2004. Т. 1. С. 93–96.
4. Лисенко Н. В. Українська етнопедагогіка : навч.-мет. посіб. / за ред. В. Кононенка. Івано-Франківськ, 2005. 508 с.
5. Щербань П. Формування національної самосвідомості студентів. Освіта. 2008. № 22–23. С. 6–7.