Views: 162

АКТУАЛІЗАЦІЯ ДУХОВНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИМІРАХ ПІДГОТОВКИ ДО ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я

Г. М. Мешко
д. пед. н., професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

О. І. Мешко
к. психол. н., доцент,Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.

Стан здоров’я педагога є однією з передумов самореалізації особистості, його значних досягнень у різних видах діяльності, зокрема у професійній діяльності. Професійне здоров’я вчителя є одним із чинників професійної придатності, важливою умовою ефективності педагогічної діяльності і показником «якості» професійного життя. Професійне здоров’я трактується вченими (Р. Березовська, Е. Довгополова, А. Маклаков, Г. Нікіфоров, В. Подляшаник, В. Пономаренко, Б. Смірнов та ін.) як комплексна характеристика здоров’я людини у конкретних умовах професійної діяльності, що характеризується адаптацією до впливу чинників професійного середовища, забезпечується достатнім для виконання певного виду професійної діяльності функціональним резервом організму, проявляється у вигляді стану фізичного, психічного, соціального і духовного благополуччя.

Одним із шляхів збереження і зміцнення професійного здоров’я вчителя, досягнення професійного довголіття є гармонізація його особистості, яка у психологічній літературі трактується як процес поступового подолання й усунення невротичних компонентів власного внутрішнього світу, підвищення ступеня автентичності [10]. Гармонізація власного внутрішнього світу сприяє позитивному емоційному сприйняттю себе та інших, допомагає уникати стресових і конфліктних ситуацій, долати професійні труднощі з найменшими втратами для здоров’я. Гармонії внутрішнього світу особистості вчителя сприяють: осмисленість життя і власної професійної діяльності, усвідомлення та прийняття меж своєї свободи у ставленні до інших людей, відповідальність перед своїм «я» за вибір цінностей, стратегій життя і поведінки; прагнення до самозмін і саморозвитку, творчої самореалізації у професії. Тому у контексті дослідження проблеми збереження і зміцнення професійного здоров’я майбутніх учителів, гармонізації їх особистості важливою є актуалізація духовнотворчого потенціалу.

На думку А. Маслоу [8], бути здоровою повноцінною особистістю означає бути самоактуалізованою.

Самоактуалізація визначається ним як неперервна актуалізація потенціалів, здібностей, талантів, як виконання місії (чи поклику, фатуму, долі або покликання), як найповніше визначення і прийняття людиною власної внутрішньої природи, як невпинне прагнення до внутрішньої єдності, інтеграції чи синергії. Таку ж думку висловлює Ф. Нюрнбергер у своїй книзі «Свобода от стресса —холистический подход». Він зазначає, що самоактуалізовані люди менше хворіють, ніж інші люди, менше піддаються стресу, більше задоволені життям.

Разом з тим, вони, як правило, досягають висот у своїй галузі. Взявши на себе відповідальність за власне здоров’я, вони поширюють свої здібності до росту і розвитку також на самозцілення [цит. за 7, с. 320]. Отже, повне використання педагогом своїх талантів, здібностей і свого особистісного потенціалу є необхідною умовою його професійного здоров’я.

Проблема психологічного здоров’я з позиції повноти багатства розвитку особистості широко представлена у працях Ш. Бюлер, О. Завгородньої, А. Маслоу, Н. Лінде, С. Рубінштейна, В. Франкла та ін. Згідно з А. Маслоу, «рух до психологічного здоров’я окремої людини означає наближення до суспільства, побудованого на духовних цінностях, наближення до соціальної гармонії» [9, с. 207].

Крім того, присутність елементів творчості у професійній діяльності у науковій літературі розглядають як джерело, що додає здоров’я: «чим більше в трудовій діяльності виражене творче начало, ініціатива, застосовуються особисті здібності і знання, тим сильніше приносить вона задоволення, тим помітніший її оздоровчий вплив» [2, с. 11]. Чим більші можливості для творчості в педагогічній діяльності, де проявляються здібності і знання вчителя, тим більше позитивних емоцій приносить ця діяльність, тим самим підвищуючи стійкість людини до захворювань.

З іншого боку, психічно здорова особистість, з позиції акмеологічного підходу, це людина, котра намагається якомога повніше реалізувати своє акме на різних вікових етапах, самоствердитися, проявити талант.

Особистість, що досягнула розкриття свого акме, — це особистість, що знаходиться на вищому ступені самоактуалізації. Основними критеріями акметичної поведінки вважаються: життєстійкість особистості, внесок людини в загальнолюдську культуру в межах професії, міцність здоров’я ітривалість життя тощо.

У психолого-педагогічній науці потенціал пов’язують із ще не актуалізованими у конкретний момент часу можливостями особистості, які здатні згодом проявитися за певних обставин. Актуалізуючи потенціал особистості, можна допомогти їй розвинути свої духовні сили і повірити в творчі можливості, гармонізувати особистість. Тому важливим є розкриття ролі потенціалоорієнтованого підходу у підготовці майбутніх учителів до збереження і зміцнення професійного здоров’я.

На думку багатьох учених (Б. Ананьєв, Г. Балл, І. Бех, Б. Братусь, І. Булах, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Максименко, В. Моляко, В. Мясищев, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Рибалка, В. Роменець, С. Рубінштейн, Т. Титаренко та ін.), особистість у процесі взаємодії з дійсністю виступає, насамперед, як нескінченне, невичерпне, потенційне за своїм характером психологічне новоутворення, якому притаманні сукупність найрізноманітніших можливостей, варіантів життєвого реагування, діяльності, поведінки і яке здійснює творчий вибір цих варіантів, прийнятих чи створених нею.

Важливим у зазначеному контексті є встановлена психологічною наукою наявність у потенційному психічному двох зон, які умовно називають «зоною майбутнього в теперішньому» і зоною «минулого в теперішньому» [1]. До першої належать тенденції розвитку, психічні утворення, що почали формуватися. До другої — сформоване психічне, чого немає в теперішньому інструментального значення, але утворює психологічні резерви особистості. Основну роль в психічному розвитку відіграє перша зона. Друга зона відіграє ключову роль у творчому функціонуванні особистості та є основною умовою формування новоутворень.

Реальним проявом наявних потенційних можливостей у процесі актуальної взаємодії особистості з дійсністю виступає духовно-творчий потенціал, що залежно від рівня адаптації особистості до умов цього процесу є одним з основних чинників її психологічного здоров’я. Людина може вважатися адаптованою, якщо адаптаційний процес є і результатом, що одночасно складається з трьох компонентів: актуалізованого духовно-творчого потенціалу особистості, особистісної відкритості світу, самоуправління і саморозвитку. Майбутній педагог повинен навчитися усвідомлювати себе творцем власного життя, здоров’я. Самоактуалізація і самореалізація своєї особистості приводить людину до такого розуміння.

Тому актуальним сьогодні є потенціалоорієнтований підхід до становлення особистості майбутніх учителів, згідно з яким формування у них особистісного потенціалу дає змогу закласти основи особистісно-професійного саморозвитку, спроектувати процеси самовизначення, саморегуляції і саморозвитку особистості.

При цьому під особистісним потенціалом вчителя розуміється система властивостей, які є основою його професійно-особистісного розвитку та забезпечують відповідний рівень досягнень у професійній підготовці і майбутній педагогічній діяльності. М. Воронцов виокремлює основні компоненти особистісного потенціалу, кожен з яких ним системно представлено як окремий потенціал:

  • гносеологічний потенціал (система професійних знань, умінь, навичок, а також уявлень, світоглядних позицій, якими володіє фахівець);
  • аксіологічний потенціал (система цілей, цінностей і ціннісних орієнтацій в професії, соціально-психологічних установок особистості);
  • творчий потенціал (вищі рівні всіх когнітивних процесів, спеціальні структури потребово-мотиваційної сфери, емоційний профіль, структура вольової регуляції, Я-концепція особистості). Всі ці якості відкривають особистості можливість творити, знаходити нове, приймати рішення і діяти оригінально та нестандартно);
  • комунікативний потенціал (система властивостей, умінь і здібностей особистості, що забезпечують її успішне спілкування, розуміння і взаєморозуміння з іншими людьми, здатність до оволодіння і рівень оволодіння мовами спілкування, а також комунікативними якостями, конкретними уміннями та навичками спілкування);
  • художній потенціал (система естетичних смаків, уподобань, художньо-творчих здібностей і можливостей людини);
  • професійний потенціал (професійні орієнтації, нахили, уподобання в сфері вибраної діяльності, у відповідному їм типі особистості фахівця. Своє вираження знаходить у рівні мотивації професійних досягнень, а також в орієнтації мотивів);
  • духовний потенціал (система духовно-моральних цінностей і життєвих позицій особистості, її ціннісно-смислових і смисложиттєвих орієнтацій, основних переконань і світогляду, що визначають розуміння людиною своєї відповідальності, свободи, трансцендентності). Духовний потенціал чи духовність виражає здатність особистості розуміти і вибирати істинні моральні цінності (добро, краса, істина, свобода, відповідальність, трансцендентність, любов) і покласти їх в основу свого життя [3, с. 55–65].

Поняття «духовний потенціал» є предметом дослідження у працях М. Боришевського, І. Дзюби, Л. Когана, Е. Помиткіна, М. Савчина, Л. Хомич, В. Ямницького та ін. Духовний потенціал є тією підструктурою особистості майбутнього вчителя, на рівні якої здійснюється інтеграція всіх її можливостей, що представлені в інших її потенціалах для втілення їх у життя і професійну діяльність саме людським, у високому сенсі цього слова, способом.

В. Ямницький трактує духовність як сутнісну характеристику людської природи, спрямовану на досягнення смисложиттєвих цінностей на підставі реалізації ідеальних і трансцендентних потреб, що проявляється у формі саморозвитку, особистісного зростання й творчості [15, c. 150–151]. Духовність нерозривно пов’язана із творчістю. Саме у творчому пошуку формується духовність майбутнього педагога як вищий прояв людяності. Вершиною творчої діяльності є духовні творення, в яких студент прагне осмислити свою роль і призначення, взаємини з іншими з позиції добра і зла. Але варто зауважити, що творчість може як узгоджуватися з духовними цінностями, так і йти врозріз із ними, суперечити їм.

Науковці творчий потенціал особистості трактують по-різному: як динамічне інтегративне особистісне утворення, що визначає потребу, готовність можливості творчої самореалізації (Є. Глуховська); синтетичну якість, що характеризує міру можливостей особистості в здійсненні діяльності творчого характеру (М. Корепанова, Т. Торчаніна); як динамічну інтегративну властивість, що є передумовою і результатом творчої діяльності, яка визначає спрямованість, готовність і здатність особистості до самореалізації і саморозвитку (С. Глухова, С. Каракуліна); як особистісний феномен, що характеризується процесуально-діяльнісним проявом неповторного та унікального підходу людини до вирішення поставлених задач, ситуацій і виражається в інваріантності шляхів досягнення поставлених цілей (Л. Дорфман, Л. Мещерякова, В. Овчіннікова); як комплекс унікальних здібностей особистості, зокрема креативних, що дає змогу розв’язувати професійні завдання на нестандартному рівні (А. Маркова).

К. Роджерс [12] визначав творчість не тільки і не стільки в створенні чогось нового на зовні, а насамперед в створенні нових граней власної особистості. Головним спонукальним моментом творчості є прагнення до розвитку, удосконалення. Людині завжди притаманна творча енергія, свобода волі, які дані їй для духовного розвитку. Коли людина свідомо чи несвідомо займає позицію активного творця свого життя, здоров’я, спираючись на такі цінності, як Краса, Добро, Істина, Любов, вносить порядок у своє життя, відновлює порушену рівновагу душі, то вже тоді починається одужання.

У контексті нашого дослідження інтерес представляє підхід Е. Помиткіна до визначення духовного потенціалу особистості. У змістовому вимірі духовний потенціал визначається спрямованістю особистості на вищі духовні ідеали, цінності та смисли, зокрема, естетичні, гуманістичні, екологічні, пізнавальні, самовдосконалення та самореалізації. У функціональному вимірі духовний потенціал характеризує вищий ступінь людської самоорганізації, який позначається високим рівнем свідомості, самосвідомості та вольової саморегуляції особистості. Він є силою Духа людини і в людині, що зумовлює свідому стійкість, непохитність, рішучість, відданість власному покликанню, життєвій місії. [11, c. 29]. Провідними психологічними механізмами актуалізації духовного потенціалу особистості вчений називає ідентифікацію, децентрацію, рефлексію, трансценденцію та усвідомлення буттєвої єдності [11, c. 62]. Актуалізація психологічних механізмів духовного розвитку спричиняє зміни в ієрархії цінностей, ідеалів і смислів. Самореалізація духовного потенціалу особистості знаходить вияв у духовній творчості, тобто творчості у власному внутрішньому світі. Нереалізованість духовного потенціалу сприймається як позбавлені сенсу життя і діяльності.

Заслуговує на увагу позиція В. Ігнатової, яка застосовує поняття духовно-творчого потенціалу особистості: «Духовно-творчий потенціал особистості являє собою сукупність внутрішніх можливостей, потреб, цінностей і засобів досягнення особистістю таких станів свідомості, які гармонізують відношення особистості з оточуючою дійсністю, визначають інтегральний прояв креативного і духовного складників життєдіяльності і надають відповідної спрямованості процесу становлення особистості» [6, с. 101]. Виражається духовнотворчий потенціал в особистісних якостях, що визначають як духовно-творче становлення особистості, так і психологічне здоров’я, — відкритість до всього нового, усвідомлювання, натхнення, чуйність, безкорисливість, внутрішня гармонія, любов і т. д. [6, с. 248–249].

Формування духовно-творчого потенціалу майбутніх учителів відбувається в освітньому процесі, під час самоорганізації особистості, а також цілеспрямованого впливу на компоненти означеного потенціалу. Засобами формування духовно-творчого потенціалу, вважає І. Ткачук [14], є: навчальна творчість, наукова творчість, громадська творчість, мистецька творчість, ціннісна творчість і смислотворчість.

Актуалізація потенціалів передбачає перехід від потенційного, неусвідомленого до активного, проявленого в потребах особистості й усвідомленого. Актуалізація потенціалів особистості і, зокрема, духовно-творчого потенціалу, веде до повноти буття людини. У повноті буття творчість із зовнішніх форм переростає у свої сутнісні буттєві форми — Життя як Творчість і Творчість як Життя [13]. Актуалізація духовно-творчого потенціалу характеризується певними ознаками: потребою і можливістю духовно-творчої самореалізації, а також прагненням присвоювати загальнолюдські цінності.

Процес актуалізації духовно-творчого потенціалу особистості як чинник психологічного здоров’я складається з двох частин — саморозуміння і самореалізації [5]. Саморозуміння дає відповіді на питання — хто я? який я? чого я хочу? для чого це мені? куди мене веде життя? Самореалізація ставить і людина знаходить відповіді на питання — як реалізувати те, що я хочу? чи зможу я? що я тепер хочу? куди я йду по житті? Самореалізація складається із самовираження і самоствердження. Самовираження допускає отримання результату, що складає максимальну цінність для свого творця [4]. Самоствердження базується на утриманні суспільного визнання досягнутого результату.

Актуалізується духовно-творчий потенціал у процесі внутрішньої роботи студента над собою, над усвідомленням своїх життєвих смислів і цінностей. Л. Соколовська [13] називає психологічні умови актуалізації духовно-творчого потенціалу особистості: 1) активізація інтеграційних внутрішньо-особистісних процесів; 2) активізація діалектичного мислення; 3) психолого-педагогічна підтримка самоорганізації особистості.

Активізація інтеграційних внутрішньо особистісних процесів призводить до цілісності особистості, усвідомлення необхідності внутрішньої осмисленості, розуміння себе. Відповіді і спроби відповідей на питання — хто я? який я? чому я такий? який я у стосунках з іншими? що повинен досягти у житті? — сприяють саморозумінню, самосприйняттю, самовизначенню, самовираженню. Самосвідомість людини складається з трьох взаємопов’язаних івзаємозалежних рівнів: «Я», «Я та інші», «Я і моє життя». Показником інтегрованості в кожному з рівнів самосвідомості є прийняття певної міри відповідальності: «я» — за себе, власне здоров’я, «я та інші» — за свої взаємини з іншими, «я і моє життя» — за спосіб життя, загалом за життя, за ті смисли, що в ньому втілюється [13, с. 85].

Актуалізоване діалектичне мислення допомагає виявити, усвідомити суперечності, суперечливий характер явищ, понять, вчинків і почуттів, встановити невидимі зв’язки між, здавалось би, непов’язаними протилежними «речами», наводить порядок у мисленні. Через активізацію діалектичного мислення у студентів успішніше відбувається, вважає Л. Соколовська, процес диференціації, розвитку і вираження різних компонентів особистості, тобто процес індивідуалізації [13, с. 94].

Психолого-педагогічна підтримка орієнтується на проблеми конкретної особистості студента, що творчо шукає своє місце в житті і професійній діяльності. У широкому значенні психолого-педагогічна підтримка — це створення сприятливих умов, безпечного середовища, необхідного для розвитку і саморозвитку особистості, розкриття і реалізації її внутрішніх сил, формування здатності до самостійних дій і вільного вибору.

Вузьке значення асоціюється з допомогою психолога і педагога, їх сприянню у вирішенні проблем, пов’язаних із саморозумінням, самовизначенням, самоконтролем, саморозвитком і т. п.

Психолого-педагогічна підтримка, на думку Л. Соколовської, визначається такими аспектами: в спільному зі студентом визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, труднощів, що заважають йому зберігати гідність і досягати позитивних результатів в самоорганізації, збереженні і зміцненні психологічного здоров’я [13, с. 95]. Головна мета психолого-педагогічної підтримки особистості — пробудження її внутрішньої творчої активності для самоорганізації, самовдосконалення, «життєтворчості».

Актуалізація духовно-творчого потенціалу особистості покликана допомагати майбутньому вчителю визначитися зі смислами і цінностями власного буття і педагогічної діяльності, стимулює життя в теперішній момент і надихає цілеспрямовано та предметно займатися власним особистісно-професійним розвитком.

Формуванню вищого рівня ціннісних орієнтацій майбутніх учителів сприяють такі якості, як високий рівень осмисленості життя та відповідальності за свої дії, вчинки і думки, позитивна «Я-концепція», низький рівень тривожності, здатність до асертивної поведінки та емоційна стійкість. На формування саме цих якостей повинна спрямовуватися система підготовки до збереження і зміцнення професійного здоров’я. Варто зауважити, що для актуалізації духовно-творчого потенціалу майбутніх учителів необхідна сприятлива творча атмосфера у студентській групі, творче розвивальне середовище у закладі вищої освіти.

Отже, повне використання педагогом своїх талантів, здібностей та особистісного потенціалу є необхідною умовою професійного здоров’я. Актуалізація духовно-творчого потенціалу є одним із шляхів гармонізації особистості вчителя, аспектом підготовки майбутніх учителів до збереження і зміцнення професійного здоров’я.

Діяльність у цьому напрямі повинна спрямовуватися на те, щоб запустити продуктивні механізми, що забезпечують формування здатності до власного особистісно-професійного розвитку студентів, гармонізацію їх поведінки та способу життя. Необхідно визначити і розробити психолого-педагогічні засоби активізації особистісних ресурсів майбутніх учителів, що сприятимуть збереженню і зміцненню їх професійного здоров’я.

Система підготовки має спрямовуватися на формування асертивної поведінки, емоційної стійкості, професійної резільєнтності, гармонізацію «Я-концепції» студентів, духовний розвиток особистості, формування творчого розвивального середовища у закладі вищої освіти. Потребує обґрунтування і розроблення технологія розвитку духовно-творчого потенціалу майбутніх учителів.

Література

  1. Арсеньев А. С. Философские основания личности. М. : Издат. центр «Академия», 2001. 592 с.
  2. Артюнина Г. П., Игнатьева С. А. Основы медицинских знаний: здоровье, болезнь и образ жизни : учебное пособие. 2-е изд., перераб. М. : Акад. проект, 2004. 560 с.
  3. Воронцов М. Л. Психологические механизмы формирования личностного потенциала и профессионализма в подготовке преподавателя-лингвиста : дисс. … канд. психол. наук. Нижний Новгород, 2004. 189 с.
  4. Гладкова В. М., Пожарський В. М. Основи акмеології : підручник. Львів : Новий світ–2000, 2007. 320 с.
  5. Горобец Т. Н. Основы коррекционной акмеологии : учебно-методическое пособие. М. : Изд-во РАГС, 2007. 150 с.
  6. Игнатова В. В. Педагогические факторы духовно-творческого становления личности в образовательном процессе : монография. Красноярск : Сиб. ГПУ, 2000. 272 с.
  7. Копець Л. В. Психологія особистості : навчальний посібник. К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 460 с.
  8. Маслоу А. Мотивация и личность. 3-е изд. СПб. : Питер, 2003. 352 с.
  9. Маслоу А. Психология бытия / пер. с англ. М. : Рефл.-бук; Киев : Ваклер, 1997. 304 с 10. Митина Л. М. Концепция профессионального долголетия // Директор школы. 1998. № 5. С. 31-36.
  10. Помиткін Е. О. Психологічна діагностика духовного потенціалу особистості : посібник. Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. 144 с.
  11. Роджерс К. Становление личности. Взгляд на психотерапию / пер. с англ. М. Золотник. М. : Изд-во ЭКСМО ПРЕСС, 2001. 416 с.
  12. Соколовская Л. Б. Условия становления психологического здоровья личности студента // Мир человека. Научно-информационное издание. Выпуск 3. Красноярск : Сиб. ГТУ, 2003. С. 97–102.
  13. Ткачук І. О. Формування духовно-творчого потенціалу в трансформаційному суспільстві : автореф. дис. … канд.філософ. наук. К. : НПУ ім. М. П Драгоманова, 2010. 20 с.
  14. Ямницький В. М. Розвиток життєтворчої активності особистості: теорія та експеримент : монографія. Одеса : ПНЦ АПН України; СВД Черкасов М. П., 2006. 362 с.