Views: 25

ТРЕБОВАНИЯ К УЧИТЕЛЮ В ЗАПАДНОЕВРОПЕЙСКОЙ ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ МЫСЛИ

У статті проаналізовано основні вимоги до вчителя в західноєвропейській педагогічній думці. Установлено, що формулювання зазначених вимог було пов’язано з: працями відомих філософів давніх часів, поглядами англійських, німецьких та французьких педагогів, створенням ЮНЕСКО, затвердженням Всесвітньої Декларації прав людини та деякими іншими чинниками.
Ключові слова: вчитель, вимоги, педагогічна думка, Західна Європа.

Тарарак О. В.
доктор філологічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

Тарарак М. Ю.
кандидат філологічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.211

Проведене дослідження свідчить про те, що у західноєвропейській педагогічній думці питання особистості вчителя знайшло своє відбиття, насамперед, у філософських працях Цицерона, який пов’язував образ учителя з такими якостями, як доброзичливість, люб’язність, обізнаність у різних галузях. У епоху Середньовіччя вчитель та його діяльність повністю залежали від існуючої влади. Від нього вимагалось обов’язкове знання християнського віровчення.

Суттєвий внесок щодо розвитку питань вимог до вчителя зробили педагоги епохи Відродження. Наприклад, роздуми про риси характеру вчителя-вихователя можна віднайти у творі французького гуманіста епохи Відродження — Мішеля Монтеня «Досліди». Зокрема, педагог наголошував на тому, що вчителі повинні бути справедливими у ставленні до інших людей та виявляти милосердя і доброзичливість до оточуючих [2, с. 415 ].

Як свідчать науково-педагогічні джерела, одним із представників Нового часу, який займався розробкою питань підготовки вчителя та вимог до нього, був англійський педагог Дж. Локк. Важливим положенням його вчення виступала ідея духовної й інтелектуальної свободи вчителя-вихователя [1, с. 93].

Вольтер у своєму трактаті до вимог до вчителя додає такі якості, як: віротерпимість, толерантність, доброта, лагідність. Взагалі, терпимість філософ уважає універсальною цінністю й слушно стверджує, що жодна людина не повинна страждати від учителя, в якого відсутня така якість, як терпимість. Виходячи з цього, Вольтер писав: «Я наполягаю на тому, що до всіх людей варто ставитися як до братів».

Необхідно також звернути увагу на те, що відомий французький педагог Ж.-Ж. Руссо був автором поняття «універсальна толерантність», яке передбачало виховання толерантності на філософському і теологічному рівнях [3, с. 208].

У XIX столітті найбільш вагомий внесок у розробку досліджуваних питань зробив англійський філософ і економіст Дж. С. Мілль, котрий вірив в особистість вчителя та його здатність виправляти помилки шляхом встановлення «розумних поглядів та розумної поведінки». Згідно з його теорією, особистість учителя ототожнюється зі свободою. У своїй праці «Про свободу» фахівець звертав увагу на те, що кожному вчителю необхідно мати захист від нав’язування йому домінуючих у суспільстві думок та почуттів, за будь-яких обставин не нав’язувати оточуючим свої ідеї та свої права, ні в якому випадку не переходити за чітко визначені межі.

Як наголошує французький історик освіти Ф. Майер, що ще з середини XVIII століття в Франції спостерігаються суттєві зміни стосовно ставлення до освіти і збільшення інтересу суспільства до виховання дітей. Найбільш популярним твором цього періоду вважається праця Ж.-Ж. Руссо «Еміль або про виховання». Саме в зазначеній праці педагог чітко сформулював основну мету вихованняформування всебічно розвиненої, щасливої особистості, яка повністю вільна від будь-яких упереджень.

Варто також зазначити, що з 1879 року у Франції робиться акцент на провідній ролі освіти і виховання щодо формування «вільної людини», справжнього громадянина Республіки. З огляду на це, проголошується важливість Розуму і критичного мислення, котрі мають взяти верх над різноманітними упередженнями.

Узагальнення науково-педагогічних джерел дозволяє констатувати, що західноєвропейська педагогічна думка на початку ХХ століття все більше уваги приділяє особистості вчителя та вимогам до нього. Суттєвий внесок у розробку зазначеного питання цього періоду зробив відомий німецький педагог — Р. Штайнер. Освітянин слушно вважав, що вчитель повинен толерантно та уважно ставитись до кожного учня, не залежно від його соціальної, релігійної та національної приналежності. Його першочергове завдання полягає в тому, щоб давати освіту, яка потрібна для життя, розвивати природні задатки кожної дитини, сприяти вихованню її внутрішньої свободи й гідності. З огляду на це, вальдорфські школи, будучи закладами освіти міжкультурного спрямування, з чіткою орієнтованістю педагогічної концепції на майбутнє, практично довели, що діти різного соціального статусу, національностей і віросповідань можуть мирно уживатися між собою і спільно навчатися.

До найбільш важливих вимог до вчителя-вихователя у вальдорфських школах належать: обов’язковість, повага та уважне ставлення до всіх, хто знаходиться поруч, чи то учні, батьки, вчителі.

Питаннями вимог до особистості вчителя наскрізно пронизана й педагогічна система відомого французького педагога — Селестена Френе, яка на перший план висуває можливість самовираження і самореалізації як педагогів, так і учнів, вільне спілкування між ними та ідеї демократичної школи. Принцип, котрий пов’язаний із вільним самовираженням особистості, зумовив створення сприятливого середовища у школі.

Важливим чинником щодо покращення змісту підготовки майбутніх учителів, як слушно зазначає Т. Харченко, виступає процес гуманізації освіти, поява у світі нових філософських течій, котрі зосереджували увагу на особистості, яка навчається, на її інтересах та здібностях [4, с. 70].

Вагомий внесок у розвиток ідей щодо підготовки вчителя та вимог до нього в Західній Європі в першій половині ХХ століття зробила Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Основне завдання даної організації полягало у встановленні миру та запобіганні нової світової війни, що знайшло своє відбиття в сприянні забезпеченню інтелектуальної і моральної солідарності людства.

Після завершення Другої світової війни система освіти Західної Європи потребувала певної модернізації. Саме цей період, як стверджують фахівці, вважається початком реформування і системи підготовки вчителів. Зокрема, в 1947 році комісія з реформування освіти під керівництвом видатних учених світу, запропонувала проєкт освітньої реформи, котрий мав на меті адаптацію структури освіти до нових економічних і соціальних реалій.

У даному проєкті було запропоновано структуру й організацію освіти, розроблено систему підготовки вчителя, запропоновано нові шкільні програми і з’ясовано зміст морального і громадянського виховання.

Закріпленню соціальних та правових принципів, котрі спрямовані на захист і благополуччя дітей сприяло також прийняття Організацією Об’єднаних Націй в 1959 році Декларації прав дитини. Один із принципів полягає в тому, що дитина повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, дружби, партнерства між народами, миру і загальної підтримки. Зазначений принцип сприяв підвищенню уваги до ролі вчителя в процесі формування особистості учня.

На початку другої половини ХХ століття світова педагогічна спільнота констатувала певну трансформацію функції вчителя. Від нього тепер вимагалося обов’язково цікавитися життям дитини, а не тільки її здатністю до навчання в конкретній сфері знань. Учитель повинен навчити своїх учнів успішно спілкуватися з оточуючими людьми та правильно визначити своє місце в суспільстві.

Значний внесок у розробку питань підготовки вчителя та вимог до його особистості зробив американський психолог і педагог М. Розенберг. Він запропонував для вчителів чітку освітню стратегію. Її мета була спрямована на те, щоб надати вчителю ефективні шляхи управління різними ситуаціями, котрі виникають у школі, допомогти йому краще зрозуміти дітей і підлітків, навчити їх процесам комунікації.

Отже, порушенню питань підготовки вчителя та розробці вимог до нього в західноєвропейській педагогічній думці сприяли: праці відомих філософів давніх часів, погляди англійських, німецьких та французьких педагогів (Дж. Локк, Мішель Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Р. Штайнер, С. Френе), створення ЮНЕСКО, реформування системи підготовки вчителя, затвердження Всесвітньої Декларації прав людини і Декларації прав дитини та деякі інші.

Список використаних джерел

1. Локк Дж. Твори : в 3 т. / пер. з англ. й лат. Думка, 1988. Т. 3. 668 с.
2. Монтень М. Досвіди / пер. з франц. А. Бобович, Н. Риковой. «Альфа-книга», 2009. 1149 с.
3. Руссо Ж.-Ж. Про суспільний договір. Трактати. КанонПрес, 1998. 416 с.
4. Харченко Т. Г. Гуманізація сучасної педагогічної освіти у Франції: теорія і практика : моногр. Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 560 с.