Views: 62

ОСОБЕННОСТИ ПОДГОТОВКИ КАДРОВ ДОШКОЛЬНОГО ПРОФИЛЯ В УКРАИНЕ В НАЧАЛЕ ХХ ВЕКА

У статті проаналізовано особливості підготовки кадрів дошкільного профілю в Україні на початку ХХ століття. З’ясовано, що підготовку кадрів у досліджуваний період здійснювали: Фребелівський педагогічний інститут (м. Київ), загальноосвітні курси для народних учителів, шеститижневі курси з дошкільного виховання, вечірні курси з позашкільної освіти та інші.
Ключові слова: підготовка, особливості, дошкільні кадри, Україна.

Ларіна І. О.
кандидат педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

Шевченко Н. О.
доцент кафедри теорії, технологій і методик дошкільної освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.199

Аналіз науково-педагогічних праць дозволяє констатувати, що на початку ХХ століття підготовкою кадрів дошкільного профілю займалися педагогічні курси, котрі спеціально відкривалися для дошкільних працівників, створювали бібліотеки, видавали спеціальні педагогічні збірки для вихователів та вчителів тощо.

Протягом 1880-х–1890-х рр. інтенсивно створювалася державна система соціального піклування про дітей дошкільного віку загалом та дітей-сиріт зокрема під керівництвом Відомства установ імператриці Марії.

Як свідчить проведене дослідження, визначну роль у підготовці кадрів дошкільного профілю в Україні відіграли педагогічні товариства — Київське товариство народних дитячих садків і Фребелівське педагогічне товариство.

У зв’язку з швидким розвитком капіталізму та залученням жінок до промислової галузі суттєво зріс попит на так званих «фребелічок».

Взагалі, питання необхідності, змісту та особливостей підготовки кадрів дошкільного профілю в окреслений період неодноразово порушувалось на першому та другому з’їздах із народної освіти.

Великий внесок у розвиток досліджуваних питань зробив Фребелівський педагогічний інститут, який було засновано педагогічним товариством у 1907 році у місті Києві.

Завдяки плідній діяльності цього педагогічного інституту було зроблено дуже багато нового щодо розробки змісту та методики підготовки дошкільних працівників. Фребелівський педагогічний інститут дуже активно та критично вивчав досвід зарубіжних колег, зокрема, досвід німецьких семінарій із підготовки вчительок. На відміну від німецьких колег, які на перше місце в підготовці вчителя-вихователя ставили вимогу проведення дитячих ігор, працівники педінституту головний акцент робили на вивченні дитини і особливостей її розвитку.

Підготовка кадрів дошкільного профілю також була пов’язана і з відкриттям у 1911 році та постійним функціонуванням на базі інституту загальноосвітніх курсів для народних учителів [3].

Весною 1915 року Фребелівським педагогічним інститутом та педагогічним Товариством вже були відкриті шеститижневі курси з дошкільного виховання. На цих курсах вихователів готували у вечірній час. У 1916 році при цьому ж інституті почали працювати вечірні курси для жінок та чоловіків, які надавали їм позашкільну освіту.

Діяльність цих установ була спрямована на підвищення професійного статусу кадрів дошкільного профілю та заохочення їх до отримання педагогічної освіти [2].

Узагальнення науково-педагогічних даних приводить до висновку, що протягом 17–39 рр. ХХ століття уряд України почав створювати розгалужену систему закладів освіти.

На Другій Всеукраїнській нараді з освіти (1920 рік) було розроблено систему педагогічної освіти, котра передбачала створення мережі педагогічних закладів освіти [1]. До зазначеної мережі належали інститути народної освіти на факультетах соціального виховання яких готувати професійних соцвихівців, які були здатні втілювати в життя чітку систему соціального виховання, запропоновану Українським народним комісаріатом освіти в усьому її обсязі, охоплюючи ввесь «соцвихівський» дитячий вік.

Необхідно також звернути увагу на те, що до кінця 1921 року основним типом закладів дошкільної освіти був дитячий садок із безперервною роботою та перебуванням у ньому дітей протягом тривалого часу — 7, 9 і 12 годин — залежно від умов праці матерів. Переважна більшість дитячих садків існувала на кошти держави і частина — фінансувалася підприємствами і господарськими організаціями.

Разом з дитячими садками активно діяли й інші форми суспільного дошкільного виховання. Це: літні та зимові майданчики для дітей, дошкільні групи, дитячі кімнати, котрі працювали у вечірній час і були створені при пунктах ліквідації безграмотності при клубах. Почали працювати дитячі садки і дитячі сезонні майданчики в сільській місцевості.

Вагомий внесок у справу розвитку дошкільного виховання взагалі та підготовки кадрів дошкільного профілю зокрема відіграла Всеукраїнська нарада завідувачів губернськими відділами соціального виховання (1924 рік), яка радила взяти під контроль систему дошкільного виховання на місцях, посилити пропаганду серед населення стосовно відкриття закладів дошкільної освіти, що сприяло розширенню мережі закладів дошкільної освіти та виникненню гострої потреби щодо суттєвого збільшення кількості дошкільних працівників.

Важливе значення для професійної підготовки кадрів дошкільного профілю мала розробка в 1932 році першого проєкту програми дитячого садка.

Укладачі програми чітко враховували вікові особливості дітей, але, нажаль, їм не вдалося запобігти певного перевантаження дітей дошкільного віку пізнавальним матеріалом.

Велике значення для визначення змісту підготовки дошкільних працівників мали прийняті в той час урядові постанови. Зокрема, Постановою «Про заходи щодо упорядкування роботи дитячих садів» (1935 рік) було встановлено 9-годинну тривалість роботи дитячих садків. У разі необхідності, радилося збільшити термін роботи дитячого садка до 14–15 годин та ввести цілодобове обслуговування дошкільників у випадку, коли цього вимагали умови праці матерів.

У 1936 році при дитячих садках уперше почали влаштовувати новорічні свята з встановленням новорічної ялинки, котрі викликали у їхніх вихованців багато радості та позитивних емоцій. Усі ці нововведення вимагали вдосконалення професійної підготовки дошкільних працівників, так як будь-які зміни в освітньому процесі сприяють необхідності безперервного розвитку професійних якостей педагога. Так, у системі дошкільної освіти з’явилися педагоги-вихователі, котрі проводили роботу з батьками і громадськістю, володіли високою професійною майстерністю, постійно дбали про підвищення свого ідейно-політичного і теоретичного рівнів та брали активну участь в громадській діяльності.

З метою ефективної організації методичної роботи, узагальнення і широкого впровадження досвіду діяльності кращих дитячих садків із 1932 року почали відкриватися методичні кабінети. До початку 1937 року подібні кабінети працювали в багатьох областях України, всього їх нараховувалося близько 200. Вивчення і подальше поширення передового педагогічного досвіду стали одним із шляхів розвитку теорії та практики підготовки дошкільних працівників та їх самовдосконалення.

Певним поштовхом щодо подальшого вдосконалення змісту підготовки кадрів дошкільного профілю стали розроблені в 1938 році статут та програмно-методичні рекомендації під загальною назвою «Керівництво для вихователя дитячого садка». До розробки цих документів було залучено кращих вихователів, методистів та науковців. У відповідності до Статуту завідувач дитячого садка та вихователі зобов’язані були отримати спеціальну педагогічну освіту.

Особливу роль у справі підготовки дошкільних працівників на початку ХХ століття відіграли курси з підготовки фахівців для колгоспних дошкільних майданчиків. З цією метою в Україні діяла спеціальна комісія до складу якої входили представники відділів освіти, охорони здоров’я та сільського господарства.

Зазначена комісії затверджувала план щодо підготовки завідувачів і вихователів, визначала потребу в цих кадрах і затверджувала персональний склад слухачів курсів.

Отже, підготовкою кадрів дошкільного профілю в Україні на початку ХХ століття займалися: Фребелівський педагогічний інститут, загально-освітні курси для народних учителів, шеститижневі курси з дошкільного виховання, вечірні курси з позашкільної освіти для чоловіків та жінок, курси з підготовки фахівців для колгоспних дошкільних майданчиків та інші.

Список використаних джерел

1. Друга Всеукраїнська конференція з педагогічної освіти. Шлях освіти. 1923. № 7–8. С. 212.
2. Київське товариство народних дитячих садків як розсадник ідей дошкільного виховання (1907–1917 рр.). Дошкільне виховання. 1917. № 1–2.
3. Курси з дошкільного виховання. Дошкільне виховання. 1914. № 9. 5 с.