Visits: 50

ПРОФЕСІЙНЕ САМОРОЗКРИТТЯ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

О. Жизномірська
к. психол. н., доцент кафедри педагогіки і психології та інклюзивної освіти Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти

У період соціальних, політичних змін, економічної кризи та нестабільності в суспільстві відбувається різносторонній вплив на розвиток самосвідомості й саморозкриття педагога. Водночас інтеграційні процеси, які пов’язані з входженням в європейський простір та розширенням інноваційних технологій, спонукають особистість педагога до пошуку нових шляхів та способів професійної реалізації власного «Я», самоідентичність і самоствердження себе у форматі інновацій та технології формування критичного мислення. У зв’язку з цим освітою надається перевага професійному саморозкриттю, самоствердженню педагога, з метою спрямування його до здійснення та реалізації новітніх педагогічних технологій, що характеризуються професійними успіхами та позитивними досягненнями у певній сфері діяльності.

Актуальним, на сьогодні, постає питання професійного саморозкриття педагога перед учнівською, батьківською та педагогічною спільнотами. Передумовами становлення та формування процесу саморозкриття професійних та особистісних компетенцій педагога є гуманістичні ідеї особистісно-орієнтованої освіти й виховання, а також основні положення гуманістичної психології (позитивної психології), а саме, як зазначав І. Д. Бех, у виховному аспекті підростаючої особистості варто враховувати три позиції: (розуміння, визнання та прийняття). Вважаємо, що з психологічної точки зору, вчитель нового змісту та світосприйняття має можливість добре, свідомо зрозуміти дитину (наміри, погляди, думки); визнавати її успіхи, досягнення, а також помилки, невдачі; приймати дитину як індивідуальну, неповторну та унікальну особистість з її здібностями, прагненнями, очікуваннями [1]. Вчитель як партнер у діалогічному спілкуванні, кооперативному навчанні, викладанні та духовному вихованні збагачує підростаюче покоління моральними чеснотами, професійними (сильними) якостями, а також формує інноваційне бачення й намагається розробити цифрові моделі освітніх програм, планів, структурних одиниць тощо. Звісно, сучасний педагог Нової української школи має місію закласти стійкий «фундамент» самопізнання, самоконтролю, самовиховання та водночас професійного й успішного саморозкриття. У компетентній формулі Нової української школи провідне місце відводиться педагогу нової формації, що перебуває в авангарді суспільних та освітніх перетворень, умотивованому, компетентному, кваліфікованому, який має академічну свободу й розвивається професійно впродовж усього життя, самостійно й творчо здобуває інформацію, організовує дитиноцентрований процес із максимальним наближенням навчання й виховання конкретної дитини до її сутності, здібностей, можливостей, потреб, запитів, настанов і життєвих планів [3; 4; 9].

Цілком переконані, що важливе місце у житті кожного педагога займає професійна діяльність. Насамперед, зазначена діяльність корелюється з різними його формами, методами, засобами, а також психолого-педагогічними техніками, що є пріоритетними для вчителя у взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу (учні, батьки, колеги, адміністрація закладу) і характеризує його як фахового, компетентного, морально вихованого, вірніше, творчого митця своєї справи.

Однак, у сучасному суспільстві спостерігається тенденція до вільного вибору можливостей здобуття освіти, а саме за кордоном, стажування у міжнародних університетах, проходження професійних тренінгів, онлайнкурсів та інші форми підвищення кваліфікації та професійного фаху педагога, який знаходиться у конкурентному середовищі й змушений презентувати професійне «Я» таким способом, щоб залишитися на високій професійній сходинці. Думаємо, що учитель сьогодення — це траєкторія інтелекту (емоційного), мужності, сміливості та активності до інновацій, ризикованих дій, прогностичного бачення майбутнього (успішного професійного життя) у молоді. Отже, педагог сучасної школи розуміє, що перед ним постає учень нового типу мислення, сприймання інформації, критичного бачення, інноваційного виміру інтелекту, мобільного та гнучкого у різних ситуаціях. З огляду цього, вчитель нової формації має презентувати власні стійкі прагнення до цілепокладання, професійних досягнень, успіху, вміння працювати зі складним матеріалом, освітніми труднощами, здійснювати пошук нових шляхів вирішення певних завдань, приймати управлінські рішення, брати участь у творчих проектах, півмарафонах, стартапах, спільній розробці інноваційних та авторських програм, планів, моделей, контентів, вірніше, навчатися інтелектуально, володіти медіакомпетентністю, а також при цьому морально збагачуватися задля власного авторитету та здобуття власної значущості серед інших.

Так, у процесі реформувань та освітніх інновацій питання формування особистісного «Я» вчителя та досягнення професійного успіху набуває особливої значущості. З одного боку, педагог має володіти ключовими компетентностями, а з іншого, — вміти особистісно переорієнтовуватися на новий формат спілкування з учнями, батьками, колегами, а також прагнути до самовдосконалення, самовладання, самомотивації. Освітні інноваційні підходи, що реалізуються у професійному вимірі вчителя, потребують високого рівня самооцінки, позитивного самоставлення, формування ціннісних орієнтацій та моральних чеснот, уміння долати труднощі та приймати конструктивні рішення.

Питання професійного успіху педагога були яскраво висвітлені у наукових працях В. С. Назаренко, Л. М. Назаренко, С. Ф. Одайник; професійну позицію педагога окреслював О. В. Темченко; професійне саморозкриття, становлення педагога, виокремлювали О. А. Шевченко, І. А. Хозраткулова; акмеологічні засади професійної самореалізації й самоствердження, саморозкриття вчителя розглядали Л. С. Рибалко, Р. І. Черновол-Ткаченко, Т. В. Куценко; самоосвіту керівника вивчала С. В. Воронова та ін. [4; 10; 13; 14].

Метою представленої статті є висвітлення особливостей саморозкриття особистості педагога сучасної школи як засобу підвищення професійних компетенцій та власного самовдосконалення.

Як зазначає В. С. Назаренко, педагогу необхідно постійно збільшувати свій професійний потенціал, який ґрунтується на високому фаховому рівні, загальній культурі та педагогічному досвіді. Так, успіх як вияв власного «Я» у професії, вершина самореалізації особистості вчителя в педагогічній діяльності водночас визначають і як творчий потенціал, що дає змогу успішно використовувати методи та засоби педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання, виховання й розвитку особистості дитини. Тому, мистецтво успішного педагога полягає, передусім, у вмінні моделювати власний професійний успіх із урахуванням тенденцій та викликами сьогодення [10].

Ученою Л. С. Рибалко було ретельно проаналізовано та систематизовано результати досліджень щодо вивчення та створення позитивних педагогічних умов у навчальному закладі. Так, педагогічні умови, які стимулювали б професійну самореалізацію вчителів, варто умовно виокремити на суб’єктивні (стимулювання позитивної мотивації учителів до методичної роботи, врахування особливостей навчання дорослих, їхнього досвіду, стимулювання самоосвіти педагогічних працівників, формування організаційної культури керівників, учителів) та об’єктивні (удосконалення змісту і структури своєї роботи, орієнтування на власний саморозвиток, використання інноваційних методів, форм, прийомів у взаємодії з учасниками освітнього процесу, створення позитивного соціально-психологічного клімату в педагогічному та учнівському колективах, розроблення власної моделі професійного зростання й самоствердження вчителя та навчальних досягнень учнів тощо) [13, с. 25]. Дослідниця І. Харкавців зазначає, що професійне зростання вчителя має поєднувати психологічну, емоційну готовність, а також пізнавальну й операційно-технологічну активності. Водночас до критеріїв якості професійного самовдосконалення педагога дослідниця відносить: самоусвідомлення вчителем важливості професійного зростання, сукупність необхідних особистісно-професійних якостей, систему ставлень до інших і до педагогічної діяльності, наявність сформованої акмеологічної позиції, підвищення професійних знань і розширення загальнокультурного світогляду, використання педагогічних технологій [13, с. 28; 10; 14].

Дослідниками [2; 3; 4; 6; 7; 10] окреслено, що самоактуалізація як активізація внутрішнього потенціалу, розкриття вчителем власної «Я»-концепці . єйого внутрішньою потребою, відчуттям того, що потрібно для повноцінної професійної самореалізації. Так, професійне самовдосконалення педагога відбувається як прогнозування позитивних результатів педагогічної праці, чітке налагодження, упорядкування сутнісних сил, спрямування їх на максимально повне розкриття в педагогічній сфері.

Ефективність самореалізації залежить від індивідуального стилю діяльності, який визначають вроджені особливості людини, сформовані якостями, що виникли у процесі її кооперації зі світом оточуючих. Така кооперація проявляється у темпераменті (час і швидкість реакції, індивідуальний темп роботи, емоційна чуйність); характері реакцій на певні педагогічні ситуації; виборі методів навчання; виокремленні засобів виховання; стилі педагогічного спілкування; реагуванні на дії, вчинки учнів; манері поведінки; перевазі деяких видів заохочень; застосуванні засобів психолого-педагогічного впливу на учнів. Презентування власного самоствердження «Я» педагога — це саморозкриття неповторності, професіоналізму, формування авторитету перед учнями, батьками, колегами тощо [4; 14].

Вважаємо, що професійне саморозкриття — це прагнення особистості педагога до саморозуміння, самопізнання, самоцінності, самовдосконалення та самореалізації особистісних потенціалів, можливостей, здатностей та досягнення успіху в своїй діяльності.

З нашої наукової позиції, педагог у сучасних умовах освітніх інновацій має вміти чітко виокремлювати для власного «Я» такі професійні складові, зокрема, бути акмеологічно компетентним, мотиваційно-професійно спрямованим, психологічно здоровим, займати стійку професійну позицію, бути критично поміркованим, а також проявляти креативне мислення, перебувати у творчому (інноваційному) пошуку, натхненно здобувати успіх, ретельно аналізувати свої помилки та презентувати стійкі, соціальні прагнення до професійного самозростання й самовдосконалення.

Дослідження теоретико-методологічних засад самоствердження, саморозкриття особистості педагога було б не повне без психологічного аналізу їх форм і засобів. Сучасна психологічна наука переживає досить складний період до якого складно дібрати певні засоби для професійного, успішного саморозкриття педагога.

В результаті цього особистість учителя змушена впродовж усього життя самостійно навчатися, працювати над підвищенням рівня своїх компетентностей, здійснювати ґрунтовний аналіз своєї діяльності, пошук нових, новітніх можливостей для самозростання й саморозкриття, а також знаходити нові методи, прийоми, підходи співпраці, співучасті з учнівською та батьківською спільнотами й водночас застосовувати техніку медіації щодо вирішення педагогічних конфліктів. З нашої точки зору, процес професійного саморозкриття й самоствердження педагога може здійснюватися трьома шляхами. По-перше, швидкими інноваційно-освітніми змінами; по-друге, суттєвими вимогами, викликами та соціальними очікуваннями; і, по-третє, розмаїттям психолого-педагогічних трансформацій, які, або сприяють стійкості у прагненнях та бажаннях професійно самостверджуватися, або навпаки зумовлюють психоемоційну нестабільність, неврівноваженість та дискомфорт в педагогічному та учнівському співтовариствах.

Перед науковою, психологічною спільнотою стає очевидним той факт, що швидкоплинні зміни, які мають дзеркальне відображення в освітньому процесі та суспільстві зокрема, призводять до того, що учнівська молодь ще не маючи певного життєвого досвіду, інколи наслідує дорослу спільноту (вчителів, вихователів, наставників, батьків), а саме їх форми спілкування, поведінки, моральні норми, цінності, засвоюють нові способи міжособистісної взаємодії з різними віковими категоріями. Отже, особистість педагога Нової української школи є еталоном конструктивної поведінки, моральних чеснот, благородних учинків, духовно-життєвих цінностей та пріоритетів. Проте вчитель сучасної школи може спостерігати в учнів зовсім іншу, непередбачену соціальну картинку самоствердження. Здебільшого, зростаюча особистість для того, щоб самоствердитися, все ж таки намагається досягти гармонійного співіснування із сучасним світом, своїм референтним оточенням, а також педагогами, класним керівником, котрий «широко», вміло й професійно використовує інноваційні технології у співпраці з ними. З нашої точки зору, це мобілізує потенціал молодої людини на успіх у майбутній професії, правильне їх професійне самовизначення й саморозкриття, а також їх прагнення до конструктивної міжособистісної взаємодії, використанні нею адекватних форм поведінки, мирне врегулювання конфліктних ситуацій, налагодження позитивних соціальних контактів й застосування позитивних засобів утвердження «Я», самореалізації власної «самості» в життєвому вимірі. Так, особистість педагога школи нового змісту та інноваційних очікувань прагне себе реалізувати як на конструктивному, так і деструктивному рівнях.

Варто нагадати, що в етимологічному словнику поняття «форма» трактується як «потреба людини, що дозволяє повністю виявити сили, потенціали, вміння та здібності особистості; спосіб здійснення, виявлення будьякої дії; яким чином особистість може оформити власні прагнення, а саме як вона насправді намагається самоствердитися, самореалізуватися в просторі». Власне кажучи, особистість педагога може організувати себе та водночас утвердитися за допомогою:

  • конструктивних прагнень до саморозкриття своїх потенціалів до емпатійності;
  • досягнення авторитету серед своїх колег, батьків, учнів, адміністрації закладу;
  • здобуття престижності; досягнення позитивного схвалення від колег, батьків, учнів;
  • здобуття влади, незалежності, свободи у власних думках, міркуваннях, намірах;
  • прагнення до власної гідності, визнання, поваги, успіху, лідерської позиції;
  • центрація на власних принципах, творчих ідеях, інноваційних проектах;
  • прагнення до співтворчості, вміння працювати в команді дітей та дорослих;
  • упевненості в собі, особистісних можливостей, здатностей;
  • прагнення відстоювати власні ініціативи творчого спрямування;
  • досягнення професійного успіху, самозростання, самовдосконалення тощо.

На жаль, особистість учителя може демонструвати і деструктивні прагнення до саморозкриття, насамперед, вважаємо це залежить від її рівня культури, рівнів вихованості, освіти, ціннісних орієнтації та пріоритетів. Зокрема, можуть переважати прагнення до зверхності у спілкуванні з колегами, батьками, учнями; зухвалості у намірах, позиціях; високомірності (зверхності), всезначущості; амбіційності; принциповості; упередженості; неправомірній затятості; суворій критиці; зарозумілості; цілеспрямованого приниження гідності іншого (учнів, батьків, колег); висміювання професійних невдач, помилок молодих, новопризначених класних керівників, учителів-предметників; нівелювання моральних норм, принципів; прагнення до авторитету (негативного) та авторитарності як стилю управління у закладі освіти тощо.

У вищезазначеному словнику «засіб — це спеціальна дія, що дозволяє здійснити що-небудь, здобути щось; система дій за допомогою яких особистість досягає поставленої мети, успіху в соціально-значущих взаємодіях» [11]. На наш погляд, особистість сучасного педагога має можливість активно, цілеспрямовано, натхненно, творчо, нестандартно, інноваційно співпрацювати з учнівською молоддю, працювати над цікавими проектами, обмінюватися педагогічним досвідом та водночас уміло та досконало презентувати власні професійні досягнення як еталон самозростання, самовдосконалення, самозначущості для молодого покоління. Проте, тенденція може набувати зовсім іншого змісту, зокрема учитель може і навпаки демонструвати власну зарозумілість, професійну, необґрунтовану впертість, принциповість, упередженість, критику, робити зауваження, проявляти безвідповідальність у виконанні певних доручень з боку інших учасників освітнього процесу, що призводить до зниження його авторитету як висококваліфікованого педагога, неадекватно та несумлінно ставитися до виконання певних завдань, що потребують негайного вирішення тощо.

Аналізуючи результати опитувань та дослідницької діяльності педагогів, учителів-предметників, класних керівників, які проходять курси підвищення кваліфікації у Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти, варто зазначити, що вони «керуються» у своїй професійній діяльності позитивними засобами самоствердження, саморозкриття, а саме:

  • інтелектуальні (прояви інноваційності, ідейності, кмітливості, наполегливості); організаторські (прийняття лідерських позицій, вольова активність);
  • поведінкові (прояви конструктивізму, цілеспрямованості, ініціативності); творчі (прояви самоактивності, натхненості, креативності);
  • моральні (прояви відповідальності, обов’язку, сумлінності, справедливості); мотиваційні (бажання, прагнення, хотіння, спонукання виконувати певні дії та досягати бажаного результату). Проте, сучасні педагоги (в певних ситуаціях) вдаються і до негативних засобів самоствердження й саморозкриття, що може проявлятися у такому контексті, як інтелектуальні (небажання працювати інноваційно, страх чогось не знати, не вміти, інертність, ригідність);
  • організаторські (прояви індиферентності, безвільності); поведінкові (прояви амбівалентності, несамостійності, не цілеспрямованості);
  • творчі (прояви безініціативності, низької активності); моральні (прояви безвідповідальності, несправедливості, несумлінності);
  • мотиваційні (прояви не бажань здійснювати будь-які дії професійного спрямування).

Вважаємо, що професійне становлення та самоствердження педагога відбувається на основі реалізації певних форм і засобів його саморозкриття. Процес професійного саморозкриття є значущою у форматі «саморозвивальних внесків» як внутрішнього, так і зовнішнього простору особистості педагога, її ціннісних досягнень — від безпосереднього самотворення, самобутності, самоздатності до беззаперечної самореалізації, самовдосконалення та професійного зростання. Таким чином, особистісно-позитивне становлення сучасного педагога та його професійна самоідентичність невід’ємно пов’язана з різними формами та засобами саморозкриття, що мають безпосереднє відображення в професійних можливостях та креативного вирішення ситуацій, завдань освітнього виміру.

Література

  1. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. К.: Либідь, 2003. Кн. 2: Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади. 344 с.
  2. Боришевський М. Й. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості. К. : 2001. Том 1. 244 с.
  3. Василенко Н. В. Українська школа XXI століття: школа шкіл. Х. : «Основа», 2018. 96 с.
  4. Воронова С. В. Самоосвіта керівника загальноосвітнього навчального закладу. Х. : «Основа», 2017. 128 с.
  5. Гуменюк О. Є. Теорія і методологія інноваційно-психологічного клімату загальноосвітнього закладу : монографія. Ялта-Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. 340 с.
  1. Євченко І. М. Теоретичний аналіз проблеми самоствердження особистості // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. 2012. № 2 (квітень). С. 112–119.
  2. Казміренко В. П. Засади когнітивної психології спілкування: монографія. Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. 390 с.
  3. Калошин В., Гоменюк Д. Як учителю зберегти емоційну стійкість. Х. : «Основа», 2018. 128 с.
  4. Кравець В. П., Кікінежді О. М., Шульга І. М. До проблеми гуманізації освітньо-виховного простору сучасної української школи // Освітологія. 2018. № 7. С. 15–21.
  5. Назаренко В. С. Професійний успіх педагога як соціально-педагогічна проблема : наук.-метод. посібник. Частина I. Х. : «Основа», 2015. 96 с.
  6. Полякова Г. Психологічний довідник вчителя. К. : «Шкільний світ», 2008. 128 с.
  7. Покка, Арі. Вищий клас. Шкільне управління по-фінськи / пер. з анг. О. М. Назарової. 2-е вид., випр. Х. : Вид-во «Ранок», 2019. 160 с.
  8. Рибалко Л. С. Акмеологічні засади професійної самореалізації вчителів у системі методичної роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Х. : «Основа», 2017. 128 с.
  9. Темченко О. В. Науково-методична робота як засіб професійної позиції вчителя. Х. : «Основа», 2010. 128 с.