Views: 21

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНОГО ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У статті розглянуто питання співвідношення процесів формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти та їхнього духовного й інтелектуального навчання. Установлено, що вони перебувають в меронімічній та діалектичній взаємодії.
Ключові слова: духовне та інтелектуальне навчання, здобувачі вищої освіти, іншомовна комунікативна компетентність, формування.

Зенякін О. С.
здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.80

На сучасному етапі цивілізаційного розвитку, в умовах прояву глобалізації в усіх сферах суспільного життя, все більш важливим стає питання про необхідність інтенсифікації духовного та інтелектуального розвитку майбутніх поколінь спеціалістів у всіх галузях. У цьому розрізі набуває великого значення формування іншомовної комунікативної компетентності фахівця, позаяк сьогодні, в умовах мультикультуралізму, знання іноземної мови значно збільшує професійний потенціал, стає одним із аспектів професійного компетентності майбутнього фахівця.

Відомо, що людська мова є матеріальною формою когнітивних конструктів — пропозицій, що оформлюються у цілісні вирази, речення за допомогою слів. Мова є, безумовно, основним засобом інтерсуб‘єктної взаємодії. У цій роботі ми зосередимося на формуванні іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти в рамках духовного та інтелектуального навчання.

Мета статті — розглянути питання співвідношення процесів формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти та їхнього духовного й інтелектуального навчання в їх меронімічній та діалектичній взаємодії.

З огляду наукової літературі стає зрозуміло, що поки немає явного консенсусу стосовно визначення іншомовної комунікативної компетентності. Зокрема, її охарактеризовано: 1) як готовність комуніканта до спілкування з представниками інших мов та культур [6, с. 272]; 2) як комунікативний досвід особистості, що необхідний для адекватної рецепції та інтерпретації позиції співрозмовника, а також для продукування власних ідей іноземною мовою [3, с. 160].

Ми тлумачимо це явище як сукупність знань, умінь і навичок використання іноземної мови для досягнення ефективної комунікації, оскільки у процесі опанування іноземної мови здобувач вищої освіти вивчає не тільки правила, а ще й специфіку комунікативної категорії контакту між особами, що використовують ту чи іншу мову. Саме тому надзвичайно важливим є ступінь сформованості іншомовної комунікативної компетентності, який ми вважаємо за доцільне розділити на три етапи: а) початковий; б) середній; в) вільне володіння. Саме останній етап сигналізує, що формування компетентності пройшло успішно і майбутній фахівець готовий до виконання своїх обов’язків із застосуванням іноземної мови, зокрема — до контакту із іноземними колегами задля обміну досвіду та реалізації стратегії «неперервності освіти упродовж всього життя».

У сучасному тлумачному словнику української мови «формування» потрактоване як надання певному об’єкту завершеності та усталеності [1]. Ми схильні розглядати формування як процес якісних та кількісних змін певного обсягу знань, умінь та навичок, що в результаті оформлюються у вигляді певної компетентності. Формування є наріжним каменем навчання, позаяк на початковому етапі освіти є нестача знань, умінь та навичок, що зумовлюють рушійні сили навчання, яке має забезпечити задоволення потреб індивіда. Коли ми говоримо про формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, то маємо на увазі, що це є процес дуже складний та багатогранний, оскільки і сама іншомовна комунікативна компетентність є комплексним явищем.

Вітчизнячні спеціалісти погоджуються, що для фахівця ХХІ сторіччя надзвичайно важливим є духовне та інтелектуальне виховання та навчання, оскільки воно є частиною процесу формування гармонійно розвиненої особистості [2]. Ми схильні підтримати наших колег у розумінні цього поняття як наріжного каменю «людинорозмірної» освіти. Зазвичай духовне навчання та виховання поєднується із моральним навчанням та вихованням, що можна охарактеризувати за О. Дубанесюком як формування високої культури моральності, віри у вищу ідею, що провадиться шляхом передачі та обробки здобувачами інтелектуального досвіду минулих поколінь [4].

Тим не менш, постає питання: а як співвідносяться духовне та інтелектуальне навчання і формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти? Із філософської точки зору, навчально-пізнавальна, інтелектуальна діяльність є частиною духовного виробництва суспільства. Оволодіння іноземною мовою передбачає проведення суб’єктом освітньої діяльності спеціальних когнітивних операцій задля перенесення всього обсягу значень рідною мовою на іноземну. Це досягається здебільше за рахунок вивчення граматики, правил побудови висловлювання, що іноді формуються значною мірою інакше, ніж це робиться в рідній мові здобувача. Наведемо простий, але, на наш погляд, вельми красномовний приклад: із мовлення людини можна зробити висновок про її ціннісні орієнтації, її морально-духовні орієнтири, про рівень її ерудиції, яка, як раз, і досягається в процесі інтелектуального навчання.

Відомо, що іноземні мови відображають етноспецифічні картини світу народів-носїїв цих мов. Картина світу, за означенням, є поняттям, що охоплює і духовне та культурне середовище народу, який її використовує. Іноді трапляється ситуація, коли в картині світу здобувача немає певних конкретних концептів, що існують у суспільстві, що використовує іноземну мову. Такі концепти називають лакунами [5, с. 106].

Отже, за рахунок оволодіння іноземною мовою, здобувач не тільки зростає в рівні своєї ерудиції, але в аспекті своєї культури, позаяк через мову він пізнає світ іншої культури, починає розуміти лакуни (пор. «Схід — тонка річ»), специфічні особливості іншомовного суспільства, що дозволить йому в майбутньому організовувати ефективну комунікацію, уникнути культурної інконгруентності. За широко відомою теорією лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа, мова накладає відбиток на спосіб мислення та діяльності людини, що її використовує. У такий спосіб можна пояснити чітку організацію суспільств, де панують аналітичні мови (наприклад, германські: німецька, англійська, шведська тощо) та більший креативний потенціал і «творчий безлад» суспільства, де головною є синтетична мова (наприклад, слов‘янські мови). Тобто, через вивчення мови відбувається процес збагачення інтелектуального та духовного «багажу» здобувача.

Таким чином, можна зробити висновок, що формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти є частиною духовного та інтелектуального навчання, оскільки, по-перше, вимагає від здобувача певних когнітивних зусиль (вузьке розуміння поняття «інтелектуальне навчання»), і, по-друге, дає йому змогу через мову розширити власну культуру, піднести свою духовність через вивчення позитивних морально-духовних орієнтирів іншомовного суспільства (пор. стереотипні «англійська ввічливість», «німецька пунктуальність», «арабська повага до людини похилого віку», тощо).

Формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти перебуває в меронімічній та діалектичній взаємодії з духовним та інтелектуальним навчанням, одночасно перебуваючи його частиною та інколи виходячи за його межі. На наш погляд, найбільш красномовно, чітко та лаконічно нашу ідею підсумовано в максимі В. фон Гумбольдта: «Мова — це «дух» народу». Перспективи нашого наукового дослідження бачимо в більш глибокому аналізі іншомовної комунікативної компетентності та її складових. Крім того, вважаємо за доцільне порівняти тлумачення іншомовної комунікативної компетентності вітчизняних спеціалістів та зарубіжних фахівців, які є представниками країн, де освіта є традиційно на високому рівні та продукує фахівців, високо затребуваних на ринку праці, наприклад, у Німеччині.

Список використаних джерел

1. Академічний тлумачний словник української мови (б. д.). URL: http://sum.in.ua/s/formuvaty (дата звернення: 7.11.2022)
2. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. зб. ст. / за заг. ред. В. П. Бабича, Л. С. Рибалко. Харків: ВННОТ, 2019. 470 с.
3. Бідюк Н. Інформаційно-комунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи : зб. наук. пр. ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (12-14 листоп. 2012 р.). 2012. С. 158–160.
4. Дубасенюк О. Духовно-моральне виховання студентської молоді. Інноваційні підходи до виховання студентської молоді у вищих навчальних закладах : мат. Міжнар. наук.-практ. конф., м. Житомир, 22-23 травня 2014 р. Житомир, 2014. С. 78–87.
5. Зуєнко Т. Дослідження поняття «лакуна» у лінгвістиці. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2015. № 55. С. 105–107.
6. Іванчук Г. Іншомовна комунікативна компетентність як складова професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2016. № 4 (51). С. 267–274.