Visits: 12

РОЗВИТОК ІДЕЙ ПРОСВІТНИЦТВА У СВІТОВІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ

У статті розкриваються походження понять «просвітництво» і «просвіта» та характерні риси доби Просвітництва. Визначено напрями просвітницької діяльності мислителів і філософів в епоху Просвітництва, а також педагогів у Великій Британії та Україні протягом ХІХ ст. — на початку ХХ ст.
Ключові слова: просвіта, просвітництво, знання, заклад освіти, педагоги.

Хун Женьлун
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.214

Терміни «просвіта» і «просвітництво» походять ще з XVII ст. Просвітництво — хронологічна доба середини XVII–XVIII ст. Ці поняття застосовували різні мислителі та філософи того часу, зокрема Ф.-М. А. Вольтер, Й. Г. Гeрдер, говорячи про поширення знань серед населення, формування суспільного життя. Остаточно поняття «просвітництво» закріпилося завдяки роботі І. Канта «Що таке просвітництво?» (1784) [1].

Основними характерними рисами доби Просвітництва були такі:

• прагнення перебудувати всі суспільні відносини на основі справедливості, розуму та рівності; сповідування «культу розуму», оскільки вважалося, що завдяки йому можна змінити систему духовного та громадського життя суспільства;
• поширення передових знань, ідей та покращення моральності суспільства. Важлива роль надавалася освіті, докладалися значні зусилля для поширення знань серед усіх верств соціуму. Просвіта була важливою діяльністю, спрямованою на прогресивний розвиток суспільства, і включала не лише освіту, а й моральне та громадське виховання;
• прагнення розкрити розум людей, що сприяло відродженню гуманістичних ідей [5].

Отже, Просвітництво є цивілізаційно-культурною течією періоду переходу від феодального до індустріального суспільства. Видатні філософи цього часу пропагували формування «культу розуму», що заснований на політичній свободі, природному рівноправ’ї людей і громадянській рівності [5].

Ідея Просвітництва була підтримана в ХІХ ст. відомими британськими педагогами — Дж. Ланкастером і Е. Беллом, які вважаються фундаторами народного шкільництва в Англії [6; 9]. Так, Дж. Ланкастер з метою підтримки приватної ініціативи у його справі створив народоосвітню громаду для поширення ланкастерської або британської системи навчання дітей із бідних родин. У свою чергу, у 1811 р. Е. Белл відкрив Національну громаду народної освіти в дусі панівної церкви. Окрім того, у заснованих у Лондоні центральних школах була розроблена моніторна методика навчання; при центральних школах створювалися інститути для підготовки вчителів; британські і національні школи поширювалися по всій країні, і нова система навчання ставала відомою громадськості; здійснювалася видавнича діяльність (випускалися методичні посібники для ознайомлення педагогів із системою Е. Белла, дешеві підручники для шкіл) тощо.

Окрім того, у ХІХ ст. у Великій Британії активну просвітницьку діяльність здійснювали благодійні громади, що були засновані завдяки приватній ініціативі до ХІХ ст. (громада покращення становища бідних, громада поширення християнських знань англіканської церкви, громада для запровадження та підтримки недільних шкіл); благодійні громади, що були засновані завдяки приватній ініціативі у ХІХ ст. (громада для заснування шкіл, громада шкіл для сиріт); народоосвітні громади, що були засновані завдяки приватній ініціативі у ХІХ ст. (національна громада народної освіти у дусі панівної церкви, громада для поширення ланкастерської або британської системи навчання дітей з бідних родин). Загалом, просвітницька діяльність благодійних громад протягом ХІХ ст. орієнтувалася на фінансову підтримку та заснування елементарних шкіл у Великій Британії, привернення уваги широких громадських кіл, у тому числі британського уряду, до проблеми створення і функціонування елементарних шкіл, практичну реалізацію ідеї загальної освіти [6; 10].

Просвітницька діяльність в Україні в ХІХ ст. — на початку ХХ ст. здійснювалася в контексті політичних, економічних, соціальних і культурних подій у країні. Вона зумовлювалася процесом становлення громадянського суспільства, модернізацією суспільних інститутів, активізацією діяльності різних громадських організацій і політичних партій, розвитком засобів масової інформації, розширенням мережі періодичних видань і посиленням їхнього впливу на національно-політичні процеси, формуванням національної самосвідомості й суспільної думки тощо [2]. Просвітницька діяльність здійснювалася в таких напрямах [2; 3; 4; 8]:

– організація і проведення публічних лекцій, науково-популярних доповідей та читань;
– забезпечення фінансування різних мистецьких заходів (вистав, концертів тощо);
– заснування культурно-освітніх закладів для населення (бібліотек, художніх виставок, музеїв, різних гуртків);
– надання фінансової допомоги бідним і нужденним людям;
– фінансування будівництва та утримання різних типів закладів освіти (училищ, дитячих садків, літніх дитячих майданчиків, дитячих будинків);
– упровадження культури побуту (лекції про особисту й соціальну санітарію, гігієну), упровадження правил санітарного утримання господарських і житлових приміщень, навколишнього природного оточення (вулиці, греблі, річки, ставки);
– здійснення громадської роботи, виконання певних обов’язків на громадських засадах: керівництво вчительськими курсами самоосвіти, робота у різних комітетах тощо.

Важливо зазначити, що основними принципами просвітницької діяльності були: 1) принцип гуманізму, що передбачав створення умов для формування кращих здібностей і якостей особистості; 2) принцип демократизму, що означав відсутність строгої регламентації у просвітницькій діяльності; 3) принципи природовідповідності, індивідуалізації та диференціації, що передбачали врахування у просвітницькій діяльності вікових та індивідуальних особливостей населення і рівня освітньої підготовки людей [7].

Отже, просвітницька діяльність спрямовувалася на поширення знань, освіти серед усіх верств населення (особливо незахищених), розвиток професійної освіти, культурно-дозвіллєвої і доброчинної діяльності, формування соціальної активності людей, їхньої активної життєвої позиції та любові до батьківщини.

Список використаних джерел

1. Горлач М. І., Кремень В. Г., Рибалко В. К. Філософія. Харків : Консум, 2000.
2. Іваненко О. Просвітницька діяльність поляків у Київській губернії на початку ХХ ст. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. 2016. № 25. С. 166–185. URL: file:///C:/Users/user/Downloads/10.pdf.pdf (дата звернення: 28.10.2022).
3. Коломієць Т. В. Харківське товариство поширення у народі грамотності (1869-1920 рр.). Харків : Консум, 1998.
4. Кущова Т. О. Педагогічна спадщина та громадсько-просвітницька діяльність Адріана Митрофановича Топорова (1915–1984 рр.) : дис. … канд. пед. Наук : 13.00.01. Миколаїв : Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, 2021.
5. Історія світової культури / Левчук Л. Т. та ін. Київ : Центр учбової літератури, 2010.
6. Мокроменко О. Роль просвітницької діяльності благодійних та народоосвітніх громад у справі заснування єдиної масової мережі закладів елементарної освіти у Великій Британії ХІХ століття. Новий Колегіум. 2018. № 2. С. 74–77. URL: https://nure.ua/wp-content/uploads/2018/Scientific_editions/novkol_2018_2_16.pdf (дата звернення: 28.10.2022).
7. Надєждіна І. М. Просвітницька діяльність інтелігенції Півдня України другої половини ХІХ — початку ХХ століття. Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2018. № 1 (68). С. 25–29.
8. Олізько О. В. Громадсько-просвітницька діяльність Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел (1873-1914) : дис. … докт. філософії зі спеціальності 011 — Освітні, педагогічні науки. Кропивницький : Центральноукраїнський держ. пед. ун-т імені Володимира Винниченка, 2021.
9. Barnard H. C. A History of English Education from 1760. London : University of London Press, 1961.
10. Wardle D. English popular education 1780-1970. Cambrige : CUP, 1976.