Visits: 5

ІДЕЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МОРАЛЬНОГО ТА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ УКРАЇНИ: МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ

У статті розкрито важливість відродження духовності особистості на сучасному етапі, обґрунтовано необхідність вивчення та критичного переосмислення історико-педагогічного досвіду морально-естетичного виховання. Автори наголошують, що для реалізації духовно-творчої функції освіти доцільним є використання педагогічних надбань минулого у моральному та естетичному вихованні молодого покоління.
Ключові слова: морально-естетичне виховання, естетична культура, моральні цінності, атмосфера радості, естетизація життя.

Білик В. М.
кандидат педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

Друганова О. М.
доктор педагогічних наук, професор,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.187

Здатність сприймати різні сторони буття та оцінювати світ естетично — одна з умов формування морально стійкого ставлення молодої людини до дійсності, людей, праці, природи, Батьківщини. В той же час, чим більше розвинені моральні складові, тим ширшим стає діапазон естетичних почуттів молодої людини, тим більше можливостей правильного сприйняття природи, явищ соціального й духовного життя.

На сьогодні порушення рівноваги духовних і матеріальних цінностей культури людства визначилося глибокою моральною кризою суспільства. Як відзначають науковці, суттєвими проблемами сучасності стали дефіцит моральних цінностей, виховання молоді без урахування культурних та історичних традицій, цінностей і менталітету свого народу. Духовна культура особистості — це той рівень моральної досконалості, сукупності моральних чеснот, накопичених людиною, рівень її естетичної освіченості та творчого розвитку.

Одним із шляхів відродження духовності є вивчення та критичне переосмислення накопиченого історико-педагогічного досвіду морального та естетичного виховання, можливості впровадження найбільш цінних педагогічних ідей у сучасних закладах освіти й виховання України.

Освітяни України (М. Верба, В. Григоров, І. Зязюн, Т. Полозова, Н. Соколова, А. Луговський, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, Г. Щукіна, Г. Шевченко та ін.), що присвятили свої дослідження моральному та естетичному аспектам, намагалися не лише обґрунтувати теоретичні основи цих напрямів виховання, а й визначити вплив одного на інший.

Аналіз історико-педагогічних праць свідчить, що частіше досліджувався вплив естетичного виховання на формування моральної свідомості, духовності учнів різного віку. Роль моральних чинників у формуванні естетичної культури учнів досліджувалась менше.

Помітний внесок у розробку теоретичних питань морального й естетичного виховання, у накопичення досвіду формування моральних і естетичних якостей у підростаючого покоління, зробили такі просвітники, час діяльності яких припадає на ХVІІІ — ХІХ ст. як: Г. Сковорода, О. Духнович, М. Драгоманов, С. Русова, К. Ушинський, Т. Шевченко, І. Франко, М. Лисенко, М. Леонтович, Я. Степовий, Б. Яворський та інші. В їхніх творах моральне та естетичне виховання були визначені складовими духовної культури людини, важливі умови формування гармонійно розвиненої особистості.

Так, видатний філософ Г. Сковорода у своїх творах («Благородний Еродій», «Начальні двері ко християнському добронравію») визначальним у вихованні вбачав формування звичок високоморальної поведінки молоді, бо, на його думку, звичка живе не в знанні, а в діях, вчинках [5, с. 77]. Він мріяв про духовне вдосконалення людини через мистецтво, красу праці. Педагог у творі «Разговор о премудрості. Мудрість і людина», наголошував, що головними умовами морального та прекрасного (щасливого) життя є краса «нетлінна» та праця «сродна», бо відповідає природним здібностям та прагненням людини.

Основою всіх людських вчинків є досягнення добра, блага і саме тому, на його погляд, те, що корисне для людини, є бажаним для неї, а тому, і прекрасним. Користь з красою, а краса з користю, на думку Г. Сковороди, є неподільними, а їхня єдність стає джерелом людського щастя. Як стверджував мислитель, краса органічно пов’язана з добротою, тому добро живе в красі [5, с. 211]. Така думка й зумовила поєднання в його світогляді морального й естетичного.

Вивчення мемуарних, мистецтвознавчих, педагогічних джерел свідчить, що особливу роль у становленні морально-естетичного виховання молоді Слобідської України відіграв Харківський колегіум. За висновками науковців, серед учителів колегіуму та додаткових класів (військового, музичного, мистецького) були особи, які не просто залишили по собі слід в історії української культури, але й значно вплинули на моральне й естетичне формування вихованців цього закладу [1, с. 38].

Дослідники цього періоду [4, с. 232] зазначають, що увага до морального виховання та розвитку творчих здібностей вихованців приділялась викладачами колегіуму не залежно від їх стану чи віку. Учні виховувались у дусі високої моральності, чому сприяла не лише сувора дисципліна, а й вміння доброчинно поводитись та складати твори (літературні, філософські трактати, музичні композиції тощо), що в свою чергу вважалось вищим виміром духовної зрілості.

У спадщині відомих педагогів ХХ століття — Г. Ващенка, В. Затонського, В. Зеньковського, А. Макаренка, Я. Мамонтова, О. Музиченка, І. Огієнка, В. Сухомлинського розкрито зміст процесу формування гармонійної духовно багатої особистості. У творах зазначених просвітників розкрито виховну цінність традицій народу, моральних норм, ідеалів, завдяки яким можна формувати як етичні якості (відчуття приналежності до свого народу, патріотизм, гуманізм та інші), так і естетичні цінності — вміння співчувати, бачити, розуміти, цінувати красу.

Аналіз поглядів представників вітчизняної педагогічної думки середини зазначеного періоду свідчить, що українські педагоги наполягали на моральному вихованні засобами мистецтва та явищами дійсності.

Так, Я. Мамонтов у своїх нарисах стверджував, що завершенням індивідуального та соціального становлення особистості є формування естетичної культури, а мистецтво — один із шляхів духовного виховання дитини. Метою естетичного виховання, на його думку, є розвиток естетичного світовідчуття від пізнання прекрасного в мистецтві — до прекрасного життя-мистецтва [2, с. 69].

Видатний діяч народної освіти, професор О. Музиченко висловлював ідею поєднання розбудови національної трудової школи з теорією вільного виховання. На його думку, єдина школа — це світський, безкоштовний, вільний і трудовий заклад, який спрямований забезпечувати дитину знаннями та вміннями, виховувати волю, характер, а також враховувати інтерес дитини на основі рідної мови навчання, використання народної творчості, вивчення краєзнавства, історії, створення атмосфери радості [3, с. 201].

Під «атмосферою радості» вчений розумів такий устрій закладів освіти, що буде формувати в учнів любов до школи, а вона, в свою чергу має бути головною частиною золотого дитинства. Саме так, через любов до школи, до всієї рідної культури і народу може відбуватися справжнє національне виховання [3, с. 203].

Слід зазначити, що ідея радості в школі, розвинута О. Музиченком у 1919 р., знайшла продовження в подальшому:

– в 30-х рр. — у ідеї «естетизації життя» та внутрішньому стимулюванні моральної поведінки;
– завтрашньої радості за А. Макаренком, як нової технології виховання (поєднання ідеї колективного виховання та майбутньої життєвої перспективи);
– створення школи радості за В.Сухомлинським (у 50 – 60-х рр.);
– інноваційні напрацювання школи без примушення у 80-х рр. ХХ століття тощо.

Таким чином, у межах концепцій національної школи вітчизняні просвітники звертаючись до розробки питань морального та естетичного виховання, наголошували, що на формування свідомості особистості впливає єдність морального та естетичного в мистецтві, а залучення молоді до світових цінностей, повернення до вітчизняних культурних традицій — шлях морального та естетичного становлення особистості.

З урахування вищеозначеного можна визначити перспективи подальшого розвитку та реалізації досвіду взаємозв’язку морального та естетичного виховання в сучасних умовах:

‒‒ для відродження традицій морально-естетичного виховання доцільним є залучення молоді й підлітків до культурно-просвітницької діяльності, волонтерської роботи;
‒‒ актуальною є організація культурно-просвітницької та благодійної діяльності здобувачів вищої освіти (педагогів, соціологів, соціальних педагогів, психологів);
‒‒ вивчати та застосувати досвід підготовки викладацьких кадрів до морально-естетичного виховання молоді.

Список використаних джерел

1. Білик В. Питання діалектичної єдності морального та естетичного виховання в історії педагогіки України (до ХІХ ст.). Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальній школі : зб. наук. праць. Запоріжжя, 2009. № 55. С. 37–43.
2. Мамонтов Я. Сучасні проблеми педагогічної творчості. Харків, 1922. Ч. 2. 80 с.
3. Музиченко О. Реформа школи чи шкільна реформація? Вільна Українська школа. 1919. № 4. С. 201–206.
4. Сірополко С. Історія освіти на Україні. Львів, 2001. 664 с.
5. Сковорода Г. Літературні твори. Київ, 1972. 435 с.