ЧУВСТВА, КАК ОБЪЕКТ ДУХОВНО-ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ВОСПИТАНИЯ ЛИЧНОСТИ

ЧУВСТВА КАК ОБЪЕКТ ДУХОВНО-ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ВОСПИТАНИЯ ЛИЧНОСТИ

Розглядаються духовні почуття, як вищі цінності людини, що наповнюють її життя високими станами та прекрасними душевними переживаннями. Розкрито важливі аспекти почуттів у контексті духовно-інтелектуального виховання особистості.
Ключові слова: почуття, кохання, дружба, повага, вдячливість, відданість.

Хвостиченко О. М.
кандидат військових наук, доцент,
Всесвітнє наукове ноосферно-онтологічне товариство, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.182

Для людини духовної на першому місці стоять: ставлення до Вищого, ідеалів та почуттів; честь, відповідальність; духовна сила; душевний спокій. Джерелами найвищих станів щастя є почуття, ідеали та віра [1]. Вони також визначають сенс життя. Якщо є заради чогось і заради когось жити – це набагато цікавіше, ніж жити просто так. Життя з почуттями набагато більш насичене і повноцінне, ніж, якщо людина сама по собі, їй самотньо і сумно.

Насамперед, потрібно визначитися, що таке Почуття взагалі. У суспільстві цей термін часто вживається на наш погляд неправильно. Буває, люди кажуть: «Почуття страху», «Почуття провини», «Почуття голоду» і т. д. Насправді йдеться про емоції та відчуття і до терміну «почуття» вони не стосуються. Також як «органи почуттів» — це органи сприйняття, а не Почуттів. В рамках духовно-інтелектуального виховання та навчання ми ведемо розмову про духовні почуття на відміну від фізіологічних відчуттів, які сприймаються відомими «органами почуттів», а також на відміну від негативних та інших емоцій як реакцій психіки на подразники.

Існує безліч суджень, що кохання, дружби не буває і взагалі почуття — це тільки людська слабкість. Ні любові, ні дружби не буває для людей, що розчарувалися, образилися, бідних душею, слабких, нещасних, забитих – для них не буває. Вони навіть цього бояться. Тому що колись вже обпеклися і тепер закрилися від усіх, бояться підпустити іншу людину ближче до себе, не вміють бути щирими тощо. Для самовиправдання люди вигадують собі причину, чому почуття це погано. А для будь-якої нормальної людини почуття це одна з найвищих нагород. Багато хто про них молить, багато згоден, аби ці почуття випробувати. Бо коли в душі щось хвилююче, приємне, душевне прокидається, коли в серці вогонь виникає — це одна з найголовніших умов для щастя людини.

Завдання духовно-інтелектуального виховання та навчання пояснити, що таке почуття, і навчити, як потрібно їх розвивати [2, 3].

Якщо людина відчуває, що радості в житті не вистачає і їй хочеться справжніх сильних почуттів — любові, дружби, відданості, ін., то важливо мати хоча б мінімальні знання, що в цьому випадку робити, які основні правила гри існують, що потрібно особисто від людини для цього. Вона ставить за мету, планує, вивчає ці питання, робить перші кроки щодо розвитку почуттів, і в хорошому випадку це стає дорогою довжиною в життя. Якщо людина не розуміє почуттів, як із ними поводитися, то почуття згасають.

З одного боку, людина може щось робити для них усвідомлено — створювати умови пробудження, зрозуміти їхню суть та програми — знайти відповіді на безліч запитань. З іншого — самі почуття, як і віра, і ідеали — це дар богів, це енергія, яка входить у серце і висвітлює думки та вчинки людини. Це енергія, яка входить та починає жити в серці людини. Якщо людина цим дорожить, правильно поводиться, то вогонь у серці наростає (крила ростуть).

Залежно від багатьох умов людина може здобути почуття у вигляді зернятка, яке потрібно ще розбудити та проростити. Це може бути і паросток, який легко занапастити або створити йому умови для швидкого зростання. Це може бути і вже готова квітка — людину як блискавкою пробиває осяяння, і вона відчуває, що закохана і всерйоз, і надовго… Варіантів безліч, але від навченості людини залежить, що з цим буде далі в її житті, — вона здобуде щастя і натхнення для життєтворчості чи рани на серці.

Почуття — це дар, найвища нагорода за правильне ставлення та розвиток взаємин. Вважається, що почуття потрібно заслужити, а отримавши, логічно поціновувати їх. Почуття — це особливий вид енергії, найскладніший, дарований людині Вищими силами і має програму розвитку (кожне почуття — свою). Цю енергію не можна ні купити, ні натренувати — можна лише створити в душі відповідні умови для її появи та розвитку [4].

Почуття дають величезний приплив життєвої енергії — здається, гори зможеш згорнути, і крила за спиною виростають — людина майже літає та світиться радістю. При правильному відношенні енергія розкривається і робить людину дедалі сильнішою. При неправильному — вона може згаснути частково або зовсім, і людина може зомліти.

Енергія почуттів, ідеалів і віри дозволяють людині не тільки відчувати високі стани, відчувати прекрасне, красу, гармонію, а й по відчуттям розуміти, коли вона чинить правильно і неправильно, те чи не те робить. Тому що різко підвищується чутливість та розрізнення добра та зла. Коли людина робить добро, серце її горить, співає, коли ні — радість пропадає.

Основні почуття — притягання, повага, дружба, любов. Підсилюючі та не менш важливі — вдячність та відданість [4].

Притягання виникає між людьми як початкове почуття (може як випробувальне — наскільки людина здатна цінувати почуття). Виникає як зовні не зрозумілий потяг однієї людини до іншої, радість від спілкування. У що виросте це відчуття залежить від людини.

Повага — почуття до людини, яка перевершує в якійсь якості, здібності або в загальному рівні розвитку — дозволяє бути відкритим і насолоджуватися спілкуванням коли ви або в когось навчаєтеся, або по відношенню до вашого керівника, коли ви працюєте [5]. Якщо у вас немає поваги до вищих, у них немає мотивів вас підтримувати, піднімати, а навпаки, є бажання тримати вас подалі від себе. Якщо у вас є глибока повага до вищестоящого, у нього є сенс вкладатися в вас, є сенс вас просувати. Не завжди так відбувається, але принаймні у цій позиції є сенс і є мотив.

Повага дозволяє щоб навчання, пошук рішень чи діяльність йшли максимально ефективно без конфліктів. І чим глибша повага, тим точніше і ефективніше настрій однієї людини на іншу. Основні ролі, які слід вивчити, зрозуміти, прийняти та реалізувати — це ідеальний співробітник та ідеальний учень.

Дружба заснована на спорідненості та рівності душ. Основні прояви дружби: радість від спілкування, від можливості зрозуміти іншу людину; допомога іншому — взаємодопомога; спільне проведення часу — вам дуже приємно обговорювати загальні теми, просто бути разом, вести якісь спільні справи [5].

Друг — з ним не тільки приємно провести час, про щось поговорити – зацікавлена у вас людина може поглядом з боку підказати, де ви маєте рацію, де ви неправі, які ваші сильні сторони, які слабкі, може дати якусь пораду. Якщо ваші взаємини правильно вибудовані, то друзі швидше і краще можуть вам розповісти про те, що відбувається в цьому житті, набагато точніше і коротше (висновки) — те, що замовчується іншими, що намагаються приховати, те, що є насправді, — як особисто по вас, так і щодо ситуацій та життя в цілому.

Дружба дуже цінна і потрібна кожній людині: і для душі, що хтось вас розуміє, в серці радість, насолода від спілкування; і з практичної точки зору — інформація, допомога, справи, можливості, тощо.

Для того, щоб дружба знайшла місце у вашому житті, повинні бути виконані дві умови. Перша — за вашими особистими якостями — стати людиною, з якою хотілося б дружити. Друга — дотримання певних правил, законів дружби.

Любов — це максимально сильне почуття у взаєминах, це максимально можлива духовна близькість між людьми, це програма максимально можливого посилення іншого, коли людина, яка любить, хоче зробити все, що в її силах, щоб кохана людина була максимально щасливою, максимально сильною, досконалою [5].

Кохання насамперед стосується взаємин чоловіка і жінки, але Любов може виявлятися як найвища духовна близькість між батьками та дітьми, у духовному братстві, навіть як найвищий вияв поваги до наставника. Це можливо, коли ви щиро зацікавлені, щоб людина (об’єкт ваших почуттів) відчувала себе комфортно та щасливо, розвивалася в усіх відношеннях.

Кохання — це почуття, про яке мріє більшість людей. У взаєминах — це вищий ідеал, якими взаємини мають бути, чого потрібно прагнути.

Кохання — це основа у багатьох релігіях та духовних напрямках. Любов – це основа будь-якої творчої діяльності: те, що людина любить, вона робить із задоволенням і на порядок краще, ніж, якщо людина це не любить і робить через силу. Якщо ви йдете з любов’ю, то отримання визнання в будь-якій сфері, досягнення вершин у спілкуванні з іншою людиною можливе в десятки разів і легше, і приємніше, і ефективніше у всіх відносинах, ніж коли людина намагається досягти своєї мети чи то хитрістю, чи то тиском, чи ще якими-небудь способами.

Ідеали любові: розуміння — знання мотивів поведінки, здатність відчувати стан і передбачати бажання коханої людини; щирість — стан відкритості (довіра) та повна відсутність обману; радість — особливий стан позитивних душевних переживань; гармонія — духовна, інтелектуальна та енергетична відповідність між чоловіком і жінкою; відданість — вірність іншим ідеалам любові під впливом спокус та негативу; жертовність — стан повної самовіддачі (прояви, спрямовані на створення блага для іншої людини); ненасильство — повна відсутність будь-якого насильства; всепрощення — стан повної відсутності критики та образ [4].

Сенс Любові, її пряма програма — це принести конкретній людині щастя, дарувати радість, робити її щасливою, даруючи їй найкраще, що є, отримуючи від цього насолоду, що зуміла щось для цієї людини зробити, і в неї засвітилися очі, з’явилася посмішка, — це максимально можливе посилення іншої людини у всіх сферах, у всіх напрямках [5].

Вдячність — це почуття, що посилює будь-які взаємини та інші почуття. Її суть — відповідати добром на добро [5]. У будь-яких взаєминах (навіть без почуттів) цінуються вдячні люди — в них є сенс вкладати. Подяка створює мотиви, щоб можна було далі щось робити для іншої людини.

Можна виділити два рівні вдячності: 1) лише на рівні етики, честі людини — це внутрішній обов’язок не залишатися боржником — якщо їй щось добре робиться, то справа честі помічати це й дякувати, а стаючи майстром взаємин, вона навчається пробуджувати подяку в інших людях; 2) на рівні почуттів — це не просто подяка за конкретні вчинки, це вираження вашого ставлення до людей, які дуже для вас важливі, і ви самі шукаєте, що готові зробити для цих людей доброго тільки за те, що вони є в вашому житті, це внутрішня потреба — нести благо, його дарувати.

Основне правило — вибирати адекватну форму подяки відповідно до умов. Подяка словом виражається завжди. Подяка справою передбачає якісь дії у відповідь на добро — відплатити тим самим, якщо вам щось зробили, і самому приходити на допомогу, коли бачите, що іншому важко, але він не просить — без насильства, питати, чи потрібна людині допомога. Щоб створюване довкола примножувалося — правило давати у відповідь трохи більше, ніж берете, тоді енергія зростає та накопичується. Вдячною людиною себе почувати набагато приємніше, ніж скупою.

Відданість — це почуття, що викликає максимальну довіру до людини (на неї можна покластися в усьому), посилює основні почуття і виводить їх на найбільші висоти [5]. Відданість забезпечує почуттям довготривалість. Тільки людина віддана своїй справі, своїм друзям, своїй коханій людині може відчувати і найвище щастя, і досягати високих цілей, мати заслужену повагу. Без проблем взаємин не буває, їх може бути багато різних, але відданість дає людині силу, щоб не злякатися перешкод, щоб подолати всі складнощі, всі спокуси, не порушити дане слово, щоб досягти поставленої перед собою мети.

Відданість — це сталість і надійність у будь-яких взаєминах. Це не поведінка метелика, що пурхає з квітки на квітку — це малоцікаво у взаєминах. Цінуються відповідальні довготривалі стосунки. Відданість допомагає долати всі труднощі й випробування гідно, не ламаючи стосунків і почуттів, а навпаки вибудовуючи нові рівні, цементуючи фундамент.

Якщо людина віддана, то вона бере на себе зобов’язання діяти в інтересах того, кому (чому) вона віддана, чи то це справа, чи то це конкретна людина. Відданість передбачає, що людина бере зобов’язання не робити нічого того, що могло б завдати шкоди цій людині або справі (організації). Віддана людина думає про те, як діяти в інтересах тих, хто їй дорогий. Вона думає про те, як її слова і вчинки вплинуть на процес, чи буде від цього шкода чи ні.

Деякі люди вважають, що відданість — це не свобода, що вона обмежує людину і заважає жити. Насправді без відданості що-небудь велике в житті отримати складно.

Почуттям потрібно пройти певний шлях, вирішити масу завдань, щоб серце співало, і від людини виходило сяйво. Для цього взаємовідносини мають бути всерйоз і надовго, бо це серйозна велика робота, але це й найвища нагорода — у людини за спиною виростають крила.

Таким чином, у системі духовно-інтелектуального виховання й навчання мають розв’язуватися два основні завдання щодо почуттів: 1) навчити їх цінувати, поставити почуття на певний щабель цінностей, на п’єдестал, — разом з ідеалами, вірою та цілями вони становлять головний сенс життя, заради чого варто жити й, завдяки яким, життя забарвлюється яскравими та ніжними фарбами; 2) навчити правильно з почуттями поводитися: як створювати умови у своєму серці для їхнього входу й зростання; як самому пробуджувати почуття в інших (пробуджувати бажання почуттів, допомагати створювати відповідну атмосферу в серці), щоб у серці були не туга зелена, образа чи страхи, втома чи страждання, а радість і наснага.

Список використаних джерел

1. Хвостиченко О. М. Про зміст духовного розвитку у системі духовно-інтелектуального виховання та навчання. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. період. зб. наук. пр. / за заг. ред. В. П. Бабича, Ю. Д. Бойчука, Л. С. Рибалко, О. М. Хвостиченка. Харків : ВННОТ, 2022. Вип. 4. C. 592–595.
2. Бабич В. П., Могилко В. А., Онегина В. М. Прикладна онтологія : моногр. Харків : Друкарня Мадрид, 2013. 364 с.
3. О. М. Хвостиченко, Л. Г. Трусей, О. Д. Сердюк, О. В. Бездітько. Концепція системи освіти «ДИВО-21» — «Духовно-інтелектуального виховання та навчання у ХХІ столітті». Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. зб. наук. пр. / за заг. ред. В. П. Бабича. Харків : ВННОТ, 2020. Вип. 2. С. 9–34.
4. Міаніє М. Ю. Закони Творця. Харків : Созіданіє, 2008. 368 с.
5. Хвостиченко О. М. Про сенс життя, життєві цілі та джерела щастя. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. зб. наук. пр. / за заг. ред. В. П. Бабича. Харків : ВННОТ, 2020. Вип. 2. С. 100–111.