Visits: 13

САМОСОЗИДАНИЕ ЛИЧНОСТИ В КОНТЕКСТЕ ПСИХОЛОГИИ ДУХОВНОСТИ

У статті розглянуто взаємозв’язок духовності та процесу самотворення. Проаналізовано основні характеристики та структурні компоненти духовного розвитку особистості. Охарактеризовано риси духовнорозвиненої особистості через призму пізнання, самовдосконалення, самотворення та реалізацію власного потенціалу через вчинок.
Ключові слова: самотворення, духовність, самовдосконалення, вчинок.

Мельничук І. Я.
кандидат психологічних наук, доцент,
Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.105

У процесі духовного розвитку особливо важливого значення набуває усвідомлення, оцінювання, самоорганізація, потреба у пізнанні та креативності, які втілюються у процесі самотворення. Отже, самотворення є внутрішнім діяльним началом, стрижневою сутнісною особистості, що забезпечує можливість її розвитку. Тому дослідження поняття и самого процесу самотворення є вкрай актуальними.

Мета статті — проаналізувати взаємозв’язок духовності та процесу самотворення виявити основні характеристики та структурні компоненти духовного розвитку особистості.

Духовність проявляється у різних проявах активності особистості, насамперед, у її поведінці, діяльності та взаємодії з іншими людьми. Тому важливою умовою самотворення є самостійність і свобода.

До основних характеристик духовності належить активність як самотворча діяльність, котра надає духу здатності бути універсальною силою. На основі духу в його цілісності виникає і актуалізується пізнавальна діяльність і мислення людини [4, с. 7–8].

Особливе значення у становленні й розвитку духовності особистості має наявність у неї потреби у постійному пізнанні, самовдосконаленні, розвинених механізмів саморегуляції, що забезпечують можливість повною мірою актуалізувати та реалізувати свої потенційні можливості і завдяки цьому здійснити себе [2; 3].

Структурними компонентами духовності є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, в яких у формі ціннісних орієнтацій віддзеркалюються її найбільш актуальні морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб’єктивно значущими регуляторами активності [1].

Духовнорозвинена особистість не тільки усвідомлює вирішальне значення моральності у людських взаєминах, у розвитку суспільства на гуманістичних засадах, але й активно утверджує моральне начало у повсякденному житті — у ставленні до інших людей, до себе самої. Самотворення можливе за наявності в особистості потужних креативних потенцій та здатності втілювати їх у відповідності до своєї волі. Таке втілення здійснюється через вчинок.

Якщо розглядати духовність у розвиненому, довершеному стані, її можна інтерпретувати як стійку особистісну властивість людини, здобуту завдяки певним вродженим психофізіологічним можливостям, що у процесі оволодіння індивідуальним життєвим досвідом конструктивно взаємодіяли з соціальними впливами (у тому числі спеціально організовуваними виховними заходами), котрі у їх системному поєднанні сприяли формуванню індивіда як активного суб’єкта соціальної діяльності, здатного до здійснення життєвого вибору (вчинку), відповідальність за який людина покладає на себе [1].

Зазначимо, що неправильно пов’язувати духовність лише з окремими сферами, аспектами життя людини, приміром, з релігійною вірою, ставленням до творів мистецтва, літератури, до проблем моралі, до людських взаємин і т. ін. Все, що робить людина, як поводиться, якими цінностями, потребами мотивується її активність, можна охарактеризувати з позицій духовності. Саме з такої позиції можна пояснити сутність поведінки людини, оскільки саме духовність є провідною детермінантою поведінки, діяльності особистості та її самотворення.

Перспективи подальших наукових пошуків вбачаємо у розробці методологічних та методичних засад щодо організації дослідження процесу самотворення у контексті психології духовності; виокремленні та класифікації структурних компонентів самотворення та методів їх дослідження.

Список використаних джерел

1. Боришевський М. Й. Особистість у вимірах самосвідомості. Суми : ПКП «Еллада», 2012. 608 с.
2. Колісник О. П. Духовний саморозвиток особистості. Соціальна психологія. 2006. Вип. 1 (15). С. 62–77.
3. Мельничук І. Я., Близнюкова О. М. Психологічні особливості кризи духовного розвитку в юнацькому віці. Теоретичні і прикладні проблеми психології та соціальної роботи. 2021. Вип. 2 (55). С. 72–82.
4. Ivanova Nataliya. The phenomenon of spiritual in dimensions off irrational: the context off intuition and faith. Психологія і суспільство. 2016. Вип. 3. С. 6–12.