Visits: 4

ИСТОРИЧЕСКОЕ РАЗВИТИЕ ДУХОВНОГО ВОСПИТАНИЯ ЕВРОПЕЙСКОЙ МОЛОДЕЖИ: ИСТОКИ И ТЕНДЕНЦИИ

У роботі розглядаються тенденції духовно-морального виховання молоді європейських країн. Розкриваються специфічні особливості їх освітньо-виховного процесу, визначаються риси виховання європейської молоді, розкриваються основні напрямки формування культурно-моральних цінностей, ключові особистісні морально-духовні якості молодого покоління.
Ключові слова: духовність, духовно-моральне виховання, виховання, Західна Європа, молодь.

Вишняк М. В.
здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

Лазарєва Т. С.
здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.190

Духовність є базисом, основою культури нашого суспільства та людини. Дослідженням духовно-морального виховання цікавилися фахівці різних напрямків — філософи, психологи, педагоги, розкриваючи різноманітні аспекти формування духовно-моральних цінностей молоді.

У вітчизняній науці зазначена проблема базується на положеннях філософського вчення про цінності О. Дробницького, М. Каган, П. Матвєєва; психологічні основи формування духовно-моральних цінностей молоді розкриваються у працях І. Беха, М. Боришевського, С. Бубнова, О. Власенко, П. Ігнатенко; духовний розвиток особистості є предметом досліджень у педагогіці та психології у працях І. Беха, М. Бердяєва, Л. Виготського, І. Зязюна, М. Савчина, Е. Помиткіна.

Мета статті — дослідити тенденції духовно-морального виховання молоді в європейських країнах та проаналізувати специфічні особливості їх освітньо-виховного процесу, виявити риси виховання європейської молоді та основні напрямки формування культурно-моральних цінностей.

Духовне виховання окреслює процес створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) у розвитку духовної сфери особистості, яка є системотворчою для її внутрішнього світу. Так, Е. Помиткін визначає духовність як

«специфічно людську рису, що виявляється в багатстві духовного світу особистості, її ерудиції, розвинених інтелектуальних і емоційних запитах, моральності» [2, с. 28].

Духовне виховання допомагає розкрити особистість вихованця, його позитивний потенціал. Концепція духовного виховання спирається, перед усім, на світогляд, який є у суспільстві. Наприклад, у Стародавній Греції вже існувала розвинена система духовного виховання, яка велася шляхом створення ідеалів, які слід було наслідувати. Ідеали того часу представлені в літературних творах, зокрема поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея».

Вірш «мріяти інших перевершити, невпинно палати відзначитися» був девізом чоловіка-лицаря в ті часи. У давньоеллінській етиці почесного стану у багатьох пунктах ґрунтується етика Платона і Аристотеля. Наприклад, Аристотель пише про вищу міру любові до себе, яка полягає в прагненні оволодівати прекрасним та прагнути до подвигів морального героїзму, таких як захист Батьківщини, своїх батьків, друзів. Цінність античної педагогічної спадщини надважлива, адже закладає для нащадків вектор духовного розвитку.

У процесі історичного розвитку формується своєрідна та властива певній країні і історичному періоду система духовно-морального виховання молоді. Відмінною рисою молодіжної політики європейських країн є стимулювання обмінів цінностями та дискусій щодо духовності серед молоді та формування у молодих людей активної громадянської позиції. Зазвичай це відбувається під впливом освітніх програм, які дозволяють концентрувати увагу на становлення самосвідомості та національної ідентичності молодого покоління.

У період Середньовіччя освіта у Європі була домашньою, панувало лицарське виховання для привілейованих шарів суспільства і учнівство для всіх інших. З часом почали з’являтися монастирські школи, які здійснювали релігійне виховання. Основними методами виховання були заохочення та покарання.

Що стосується основи сучасного духовно-морального виховання, то цей процес є дуже суперечливим. З однієї сторони в освітньо-виховному процесі зберігаються основні традиції авторитарної концепції, достатньо жорсткої трансляції цінностей попереднього покоління, а з іншого, активний розвиток соціуму має тенденцію формування самостійності, комунікативності молоді, її культурної та гуманістичної сфер. Тенденції гуманістичного виховання набирають обертів, попри пріоритети педагогічного авторитаризму. Посилюється увага до поглядів підростаючого покоління. Все більшої значущості набуває виховний процес, заснований на співробітництві педагога та учня. Активно втілюються колективні форми виховання, реалізується спільний характер діяльності педагогів та здобувачів. У країнах Європи стала досить поширеною поведінкова методика виховання. Ця методика передбачає вільну форму навчально-виховного процесу, партнерство у тандемі вихованець-наставник.

Таким чином можна стверджувати, що в цілому виховні європейські системи засновують свої теорії на філософіях екзистенціалізму, прагматизму, позитивізму, гуманістичності та спрямовують їх на активний розвиток творчого потенціалу молоді. Між тим велика увага приділяється також і зайнятості та підприємництву, соціальній інтеграції, здоров’ю та благополуччю молодого покоління.

Список використаних джерел

1. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. зб. статей / за заг. ред. В. П. Бабича, Л. С. Рибалко. Харків : ВННОТ, 2019. 470 с.
2. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості : моногр. Київ : Наш час, 2007. 280 с.
3. Яремчук С. В. Проблема духовності в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України / за ред. С. Д. Максименка. Київ, 2012. Т. ХІV. Ч. 1. С. 397–404.