Visits: 16

РОЗВИТОК ЯК ПРИРОДНА ПОТРЕБА ЛЮДИНИ

У роботі розглянуто різні аспекти розвитку людини як гармонійного вдосконалення особистих якостей та здібностей, зокрема духовного, інтелектуального та фізичного розвитку. Розкрито основні засади розвитку. Надано пропозиції щодо оцінки (самооцінки) розвитку.
Ключові слова: розвиток, саморозвиток, духовний розвиток, принципи розвитку, оцінка розвитку.

Хвостиченко О. М.
кандидат військових наук, доцент,
Всесвітнє наукове ноосферно-онтологічне товариство, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.147

Людина за своєю природою прагне власного розвитку та пізнання навколишнього світу [1, 2, 3]. Потреба розвитку та пізнання особливо чітко виражено у дітей віком до 3–5 років, доки не почали діяти стереотипи іншої поведінки, нав’язані батьківським прикладом, а згодом і соціальним програмуванням, нав’язуванням помилкової суспільної думки.

Освіта, що впроваджується соціальною системою, експлуатує природну потребу до розвитку для формування зручних для системи людей і вирішення інших своїх цілей [4]. В ідеалі ж завданням системи освіти має бути створення сприятливих умов для реалізації людиною цієї природної потреби повною мірою, дати необхідні для щасливого життя знання та навички, прищепити вміння вирішувати життєво важливі завдання: у розвитку, самореалізації, відносинах, здоровому способі життя. Тобто тих завдань, які ведуть людину до щастя, до реалізації свого призначення.

Втім у нашій освіті цьому приділяється мало уваги. Тому нинішнє покоління школярів мають дуже слабку мотивацію до навчання, не бачать перспективи застосування здобутих знань. Це блокує можливість взяти із системи освіти по максимуму все, що необхідно для життя, для формування світогляду, тренування пам’яті та мислення. Люди змушені шукати чого не вистачає в інших джерелах, часом не найкращих. Саме тому актуальним у сучасному світі є саморозвиток на основі персональної відповідальності за своє особисте зростання незалежно від джерел отримання знань як у системі освіти, так і самостійно.

Розвиток може бути підсвідомим (під зовнішнім програмуванням — «так треба», «всі навчаються», «потім знадобиться» — немає особистої мети, мотивації тощо) і усвідомленим (розуміння мети, особисті мотиви, бачення етапів, результатів, спрага знань, їх затребуваність у практиці, т. п.) [5]. У цій статті саморозвиток розглядається як цілеспрямована зміна себе, формування себе як особистості, як людини гідної, сильної, чесної, безстрашної, шляхетної, високоетичної, здатної досягати значних цілей у житті, — все це є складовою системи духовно-інтелектуального виховання та навчання.

Розвиток забезпечує гармонійне вдосконалення особистих якостей та здібностей. У цьому контексті логічно розглянути такі види розвитку:

• духовний — світогляд, зростання сили духу, честі, відповідальності, розкриття почуттів, всіх особистих якостей;
• інтелектуальний — логіка, пам’ять, здібності аналізу, дедукції, розрахунку, вироблення варіантів рішень, які людина змушена приймати у повсякденному житті, особливо, що стосуються цілей та планів, ін., професійне зростання, кругозір;
• фізичний — зміцнення здоров’я, зростання фізичної сили, гнучкості, інших можливостей, у тому числі загальної енергетичності людини (наповненості життєвою енергією).

Всі ці напрями розвитку важливі, взаємозалежні та дають синергетичний ефект. Тому втілення має йти за всіма цими напрямами паралельно. Розглянемо кожний з них.

Духовний розвиток. На етапі підсвідомого розвитку духовність у людині розкривається через батьків (їх приклад відносин та поведінки) та соціальне програмування (родичі, друзі, дитячий садок, школа, ЗМІ тощо).

Потреба в усвідомленому духовному розвитку виникає з появою внутрішніх, остаточно ще неусвідомлених прагнень змін. З цього починається перший етап — «Той, хто шукає», який завершується відповідями собі на запитання «Хто Я?», «Чого хочу?», «Який мій шлях?». Відповіді на ці питання допомагають зрозуміти себе, зробити початковий вибір шляху, прибрати сумніви, дати собі обіцянку розвитку.
Другий етап — «Учень» вміщує в собі отримання початкових знань, затвердження у виборі шляху, визначенні системи знань (світогляду, аналіз — що є, на що відгукується духовне серце), конкретизації цілей життя і розвитку. Коли людина скаже: «Я вибрав свій шлях», вона розуміє куди і як йти, і переходить на наступний етап.
Третій етап — «Той, хто йде» по шляху розвитку. З цього і починається усвідомлений духовний розвиток і продовжується безперервно все життя щабель за щаблем (бо немає межі досконалості) [5].

Духовний розвиток, на думку експертів, включає:

• деталізацію світогляду на основі єдності духовного та матеріального (устрій Світу, місце та роль людини в ньому), ідеалів, цінностей, переконань;
• пізнання себе, управління собою (внутрішнім станом, реакціями, емоціями, вчинками, мисленням) та розкриття внутрішнього потенціалу через зростання сили духу (зв’язок з Вищим, віра, любов, воля, спокій, ін.), розвиток особистих якостей та здібностей (розширення можливостей);
• формування ставлення до Вищого, себе, оточуючих, Світу;
• розкриття здібностей до взаємин (особистих, сімейних, дружніх, командних, службових тощо), та на їх основі рух до майстерності у взаєминах;
• розвиток здібностей впливу (тільки позитив — харизма, ораторське мистецтво, акторська майстерність, ін.), зростання сили впливу (від однієї людини до великих мас людей);
• розкриття творчих здібностей (у мистецтвах, у повсякденному житті – у справах та взаєминах), здатності творити своє життя — життєтворчості.

Інтелектуальний розвиток включає: розвиток пам’яті; розвиток логіки та багатоваріантності; формування понять та його зв’язків; розвиток уваги.

Фізичний розвиток включає: розвиток сили, швидкості, витривалості, гнучкості; формування здорового способу життя (правильне харчування, повноцінний сон, відсутність шкідливих звичок, поєднання активного та пасивного відпочинку, ін.).

Також звернемося до принципів розвитку. Серед них слід вибілити такі-от:

Цілеспрямованість — наявність чітких цілей та прагнення до їх досягнення. Без цілей розвиток неможливий. За необхідності самозмін потрібно чітко уявляти, яким це щось має стати. визначити чіткі образ і характеристики бажаного.

Безперервність — розвиток має тривати все життя, бути одним з основних сенсів життя і завдань душі. Навіть у професійній сфері — якщо раніше достатньо було здобути професію та прожити з нею все життя, то зараз за життя доводиться міняти кілька професій , тому що види діяльності наразі швидко видозмінюються.

Послідовність — поступове оволодіння дедалі складнішими знаннями та навичками. Перестрибування веде до надриву та розчарування.

Позитивність — ступінь відповідності здобутих знань, сформованих у людині уявлень, переконань і проявів духовним законам щодо розрізнення добра і зла [5].

Гармонійність –комфортний (без внутрішніх конфліктів) рух до мети з урахуванням усіх сфер життя, спирається на повноту і несуперечність знань, задається цілісністю, мудрістю (багатоваріантністю рішень і вибором найкращого).

Контрольованість — регулярна оцінка результатів (наприклад, ведення щоденника), погляд з боку, компетентна думка авторитету (приймати критику, робити висновки) — надає адекватності (без ілюзій), підвищує самооцінку та мотивує подальший розвиток.

Багатьом зрозуміло, що розвиток — це добре, що в людини все має бути чудовим. Але змінюватися важко, тож більшість людей е змінюється самостійно. Адже змінюватися — це насамперед змінювати своє ставлення: до себе, до інших, до ситуацій та обставин. Ставлення, що людина відчуває, багато в чому є первинним.

Мало, щоб людина багато знала, правильно сприймала знання. Потрібно, щоб вона діяла відповідно до цих знань. Людина може знати, що корисно займатися фізкультурою, що шкідливо палити, може мріяти про щастя в особистому житті, про карколомну кар’єру, але, якщо вона нічого не робить для цього, то її мрії нічого не варті. Важливо, як людина реалізує знання, а не скільки їх у неї «лежить на поличці». Коли знання не стають діями, поведінкою, вони нічого не варті, оскільки не ведуть до потрібного результату. Адже, хто багато знає, вважають себе розумними і праведними.

У зв’язку з цим важливою є оцінка розвитку. Вона має містити і ставлення (що відчуває людина), і дії (як людина реалізує). Пропонується така система оцінок.

Мінус один бал — це негативне ставлення: «Не чіпайте мене, курив, курю і куритиму!». Людина захищає свою хибну позицію, може, навіть агресивно (якщо до люті — мінус два бали). Це може стосуватися будь-якого питання: страху, грубості, харчування, манери спілкування, комплексів, образ, тощо.
Нуль балів — це нейтральне ставлення: «Мені байдуже: я слабкий, сильний, розумний, дурний, скільки проживу і як — байдуже». Це байдужість — немає ні агресії, ні користі. Як кажуть у народі: «Ні риба, ні м’ясо».
Один бал — приймаю, що це правильно, але робити нічого не роблю. Погоджуюсь, але зробити не можу — немає волі.
Два бали — приймаю, погоджуюсь, що треба робити, але роблю через раз, немає звички.
Три бали — приймаю, регулярно роблю, але малоефективно, результат не досягається або незначний.
Чотири бали — регулярно роблю, намагаюся, але результати нестабільні чи середні.
П’ять балів — роблю та отримую потрібний результат.

Завдання саморозвитку — довести своє ставлення до п’яти балів з кожного завдання розвитку. Це шлях від «добре було б…» до полум’яного почуття «всієї душею хочу і прагну, тренуватимуся, все що потрібно зроблю», до рішучості досягти мети: «Я буду таким — я стаю таким — я є такий».

Правильне ставлення — коли в людини в житті працюють правильні принципи, вони поширюються на все: поведінка, взаємини, оточення. Наприклад, вибираю здоровий спосіб життя, і зі мною не повинно бути тих, хто п’є та палить. Принцип — я обираю це, культивую в собі і ціную це в інших людях, а щоб протилежного (поганого) поряд не було (якнайменше). Будь-яке значення показника є умовою досягнення більш значущих результатів у житті.

Важливо, щоб система освіти з раннього дитинства формувала відповідальне ставлення до розвитку (прищеплювала любов до нього), розуміння, що розвиток є умовою досягнення будь-яких значущих цілей та умовою пізнання себе та формування особистості.

Список використаних джерел

1. Бабич В. П., Могилко В. А., Онегина В. М. Прикладна онтологія : моногр. Харків : Друкарня Мадрид, 2013. 364 с.
2. Abraham Harold Maslow. The Farther Reaches Of Human Nature. Penguin Books, 1971. 448 p.
3. Хвостиченко О. М. Про сенс життя, життєві цілі та джерела щастя. Духовноінтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. зб. наук. пр. / за заг. ред. В. П. Бабича. Харків: ВННОТ, 2020. Вип. 2. С. 100–111.
4. Трусей Л. Г. Феномен нової людини в умовах поглиблення применшення духовності в житті суспільства. Духовно-інтелектуальне виховання і навчання молоді в ХХІ столітті : міжнар. період. зб. наук. пр. / за заг. ред. В. П. Бабича, Л. С. Рибалко, Л. А. Штефан. Харків : ВННОТ, 2021. Вип. 3. С. 41–47
5. Міаніє М. Ю., Потьомкіна А. Г. Щастя. Харків : Созіданіє, 2011. 240 с.