Visits: 11

РОЛЬ ДУХОВНОСТИ В РАЗВИТИИ ИНКЛЮЗИВНОГО ОБРАЗОВАНИЯ В УКРАИНЕ

У статті розглядається поняття духовності як вираження важливої соціокультурної спадщини українців; аналізується розвиток інклюзивної освіти через духовність і релігію в українському соціумі; розкриваються основні шляхи формування ставлення українців до людей з інвалідністю; визначаються проблеми розвитку інклюзивної освіти в Україні через духовність.
Ключові слова : інклюзивна освіта, духовність, релігія, духовні цінності, людина з інвалідністю.

Павлова А. О.
здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти,
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, м. Харків, Україна

10.34142//2708-4809.SIUTY.2022.207

Інклюзивна освіта впроваджується в Україні з часів її незалежності. Показники залучення дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивний освітній процес зростає з кожним роком. Розвиток інклюзивної освіти, а саме формування нового, гуманного суспільства для осіб з вадами психофізичного розвитку, відбувається на зміні епох і переході до другої чверті ХХІ століття, на основі релігійних і духовних відмінностей, економічні, соціальні та політичні криз.

Основою ідеєю інклюзії на сьогодні є ідеологія рівності — забезпечення однакового ставлення до кожного, усунення будь-яких форм дискримінації. Інклюзивна освіта спрямована на формування можливостей кожного індивіда успішно соціалізуватися в суспільстві, реалізовувати набуті знання та вміння, ефективно долати життєві труднощі, самостійно приймати рішення, свідомо робити вибір, проявляти соціальну активність.

Моральна складова інклюзивної освіти базується на системі загальнолюдських і національних цінностей, саме духовність є базовою структурною складовою українського менталітету.

Саме факт безпосереднього впливу духовного контексту на прийняття соціумом інклюзивної освіти в Україні, став причиною до написання даної статті.

Важливу роль у формуванні духовної ідентичності українців відіграє релігія. Вона відображає духовні цінності особистості та святість у християнській культурі. Духовність як вираження важливої соціокультурної спадщини українців, що формувалася протягом двох тисячоліть, укріплює світогляд міфо-релігійного та цілісного злиття, вбираючи в діяльність і часопросторове розташування найкращі «слов’янські» якості, такі як доброта, щирість, співчуття, вірність, благочестя, життєва сила, цілісність, людяність , які яскраво поєднуються в народі.

Аналіз праць вітчизняних учених дає змогу визначити духовність як важливий компонент в загальнолюдській системі цінностей людини. Це процес гуманізації природи і суспільства, процес становлення самої людини, її ставлення до навколишньої дійсності, до інших і до себе, що породжує духовну культуру як соціальну універсальність. Структура духовності висвітлюється такими компонентами: пізнавальна, моральна та естетична. Вони є головними напрямками духовного вдосконалення особистості, їх взаємодія та узгодженість дуже важливі для духовного розвитку. Процес узгодження зв’язків між загальнолюдськими та індивідуальними моральними цінностями, який передбачає самовдосконалення особистості , формує духовність [2, с. 54].

Духовна складова українського суспільства стала причиною гуманного ставлення до людей з інвалідністю. Еволюційний розвиток поняття «інвалідність» спочатку базувався на вічній парадигмі «людина — образ Божий», якою сьогодні керується більшість людей і яка лежить в основі усталених гуманних висловлювань, ставлень. Духовні якості є дорогоцінною євангельською основою любові до ближнього. Документи «Руська Правда», «Вчення Володимира Мономаха» свідчать, що українці завжди були відданими демократичним цінностям, вірили в ідеал добра і намагалися втілювати його в суспільному житті.

Еволюція суспільного сприйняття людей з інвалідністю протягом тривалого періоду часу продовжувала висвітлювати та «наводити фокус» на цінності, які лежать в основі життя. Однією із тих цінностей які були виплекані в процесі розвитку суспільного сприйняття стала ідея рівноправності. Ця надзвичайно важлива, без перебільшення, ідея проголошує майбутні можливості особистості для самореалізації. Такий підхід викликає необхідність посилення участі дитини у формуванні традицій, ідеалів, прагнень тощо [3, с. 194].

Спираючись на визначення «гуманізація освіти», яке висуває Гончаренко, можна зробити висновок, що діяльність навчальних закладів на перших порах незалежного розвитку України містила гуманістичні та духовні елементи. Запровадження інклюзивної освіти підвищило її значення, змістивши акцент з освітньої частини на соціальну.

У закладах загальної середньої освіти необхідно виважено підходити до якості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, адже від цього рівня залежить майбутнє суспільства в цілому. Типові правила забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю визначають інклюзивну освіту як бажану форму, але не як заміну спеціальної освіти.

Освітня та соціальна політика в школі, орієнтована на потреби, інтереси та здібності дітей, є відображенням гуманізації школи та демократизації суспільства. Інклюзивна освіта не може бути реалізована в суспільствах із низькими демократичними нормами ще й тому, що функціонування дітей з особливими потребами сприймається крізь призму та методи сегрегації медичної моделі.

Інклюзивне шкільне середовище,завжди було орієнтоване на традиційні християнські системи цінностей, зокрема любов до ближнього, повагу до рівності, визнання індивідуальної свободи та суверенітету, толерантність, прагнення до соціальної гармонії, саморозвитку. Інклюзія — це філософія людини, яка розуміє важливість включення всіх в суспільство, розуміння того, що всі діти є цінними членами суспільства та мають рівні права незалежно від особливостей їх фізичного та розумового розвитку [1, c. 246].

Таким чином, формування та становлення інклюзивної освіти пронизано духовністю на всіх етапах. В українському суспільстві відбуваються такі важливі зміни, як глобалізація та процес входження індивіда в культуру. Європейські виміри демократії та гуманності, що утвердилися за останні 50 років, змінюють культуру, цінності, звичаї, традиції та світоглядну орієнтацію українського етносу.

Список використаних джерел

1. Колупаєва А. А., Луценко І. В. Нормативний бюлетень. Аналіз міжнародного законодавства з питань інклюзивної освіти. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2016. Вип. 11. С. 242–260.
2. Ороновська Л. Д., Цап Г. Становлення духовних цінностей особистості: теоретичний аспект проблеми. Ціннісні орієнтири в сучасному світі: теоретичний аналіз та практичний досвід : зб. тез ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Тернопіль, 13-14 травня 2021 р. Тернопіль : Вектор, 2021. С. 52–57.
3. Сергєєва І. Ю., Бахмет М. Ю. Цінність інклюзивної освіти. Система надання освіти дітям з особливими освітніми потребами в умовах сучасного закладу : зб. за мат. VІ всеукр. наук.-практ. конф., 12 грудня 2018 р. Лисичанськ : ВП «Лисичанський педагогічний коледж Луганського нац ун-ту ім. Тараса Шевченка». Лисичанськ : ФОП Чернов О. Г., 2018. С. 194–196.